Призначення Верховною Радою Петра Порошенка міністром закордонних справ за три дні до початку Дев’ятої наради керівників закордонних дипломатичних представництв виявилося збігом. Причому дуже вдалим. Звісно ж, більшість депутатів ні сном ні духом не відали про майбутню нараду, проголосувавши за призначення політика тільки в силу досягнутих домовленостей між патронами їхніх фракцій та міжфракційних груп, зацікавлених у появі лояльного члена уряду. Проте, взявши минулої п’ятниці парламентську планку в 240 голосів, Петро Порошенко отримав рідкісну для новопризначеного міністра нагоду в перші ж дні побачити всіх українських послів, поспілкуватися з багатьма з них, із їхніх вуст почути про тонкощі дипломатичної роботи й особисто визначити пріоритети діяльності. У свою чергу, призначення міністра пожвавило формальний захід, участь у якому проігнорували і прем’єр-міністр, і керівники міністерств.
Активність нового глави МЗС ще до офіційного представлення президентом (уже в понеділок він зустрівся з понад двадцятьма учасниками наради) викликала прихильність багатьох. Імпонувало й те, що ще до свого призначення Порошенко з’ясовував у експертів, чого чекають від нового міністра закордонних справ. Багато дипломатів, яких втомила більш ніж піврічна відсутність повноцінного глави зовнішньополітичного відомства, раділи вже самій появі міністра. Котрий, як вони сподіваються, виконуватиме свої обов’язки до інавгурації наступного президента. А можливо, й довше, незважаючи на ризик переформатування парламентської коаліції та відставки уряду.
Услід за подивом від несподівано продуктивного голосування Верховної Ради за кандидатуру Порошенка на Михайлівській швидко запанувало насторожене очікування перших кроків міністра закордонних справ. Його виступ перед дипломатами відразу ж після представлення президентом особливої ясності у справу не вніс, оскільки загалом стосувався традиційних напрямів української зовнішньої політики. Втім, на відміну від попередників, новий глава зовнішньополітичного відомства про НАТО не сказав ані слова. Як не було згадано і тему Голодомору. Зате особливо наголошено на необхідності посилення інформаційної роботи МЗС: на думку Порошенка, наша країна програє розв’язану проти неї інформаційну війну.
Проте в МЗС (та й не тільки на Михайлівській) намагаються зрозуміти, наскільки цей політик буде ефективним як перемовник, менеджер, господарник. Наскільки з ним буде комфортно працювати, і як міністр захищатиме українські національні інтереси. Адже він жодного дня не був на дипломатичній службі, а найтісніше контактував із нею лише 2005-го, коли обіймав посаду секретаря РНБОУ.
І що з того, що, на відміну від одного зі своїх попередників, Арсенія Яценюка, який також прийшов зі сторони, 44-річний Петро Порошенко має дипломатичну освіту економіста-міжнародника? Адже з часу закінчення КІМВ минуло вже двадцять років. А новому міністру закордонних справ потрібен час, аби розібратися як у поточних справах міністерства, так і з планами на майбутнє. Шефу дипломатичної служби доведеться з перших днів працювати у складних умовах початку виборчої кампанії, коли, до того ж, Київ має дуже напружені відносини з Москвою, а традиційний союзник — Вашингтон — переосмислює свою східноєвропейську політику. У цій ситуації невтаємничений у нюанси дипломатії легко може допустити ляпи, здатні нашкодити інтересам держави.
Завдання, що їх поставив президент перед главою зовнішньополітичного відомства, легкими аж ніяк не назвеш. Їх виконання потребуватиме від Порошенка неабиякого дипломатичного хисту. Наприклад, для вирішення питання демаркації україно-російського кордону та його делімітації в Керченській протоці, а також підготовки плану роботи з Румунією. Але першочергових доручень, за інформацією «ДТ», Порошенко отримав три. По-перше, до кінця тижня зустрітися зі своїм білоруським колегою і нарешті вирішити питання ратифікації Мінського українсько-білоруського договору про держкордон. По-друге, Україна повинна до кінця року завершити процес демаркації кордону з Молдовою. По-третє, до кінця року має бути підписана угода про асоціацію Україна — ЄС і досягнутий прогрес на переговорах щодо безвізового режиму з Євросоюзом.
Якщо взяти до уваги всі нюанси наших переговорів із білорусами і молдаванами, то доручення до кінця року юридично оформити кордон з Білоруссю та Молдовою, висловлюючись дуже м’яко, видається нереалістичним. Адже для його виконання Києву «тільки» й необхідно знайти в умовах економічної кризи 50—130 млн. дол. (!) і заплатити їх Мінську, ну а Кишинів мусить раптово виявити політичну волю й погодитися на демаркацію придністровської ділянки україно-молдовського кордону. Мало віриться, що навіть Порошенко зуміє вмовити Юлію Тимошенко розпрощатися з такою сумою грошей заради договору з Білоруссю, якщо коштів у країні часом бракує на найбільш необхідне. І так само малоймовірно, що молдовська влада піде назустріч побажанням Києва: у Кишиневі зараз вистачає своїх внутрішніх проблем. А ось завдання підписати до кінця року політичну частину угоди про асоціацію видається не просто абсурдним, — почувши поставлене президентом завдання, дипломати назвали його жахливим. І ось чому.
Річ не тільки в тому, що Євросоюз проти підписання окремих частин угоди: там вважають, що документ має бути цільним. І цю позицію підтвердила поїздка Андрія Гончарука країнами Європейського Союзу. Головне — ідея президента просто може перекреслити плани української дипломатії зафіксувати в документі хоч якусь згадку про наміри України стати в майбутньому членом Євросоюзу! І якщо новий міністр закордонних справ ревно кинеться виконувати доручення свого патрона, то євросоюзівські чиновники не пропустять нагоди використати виявлений українською делегацією поспіх і забити гол у наші ворота. В результаті Київ здасть із такими труднощами раніше відвойовані позиції на переговорах із Брюсселем щодо нової угоди.
Ці негативні наслідки навіть не можна компенсувати якимось внутрішньополітичним ефектом. Новина про підписання ще цього року політичної частини угоди про асоціацію Україна — ЄС приверне увагу українських виборців рівно на стільки, скільки триватиме телевізійний сюжет, й істотно не додасть голосів кандидатові у президенти. Цей документ нічого не каже серцю середньостатистичного українця, котрий дуже часто плутає ЄС із РЄ. Адже це не безвізовий режим із Євросоюзом, суть якого зрозуміла і без особливих роз’яснень.
Важко судити, наскільки новий міністр буде наполегливим у виконанні цього доручення президента. Втім, є всі підстави прогнозувати, що глава зовнішньополітичного відомства почуватиметься досить незалежно у своєму кріслі на Михайлівській площі. І з приходом в МЗС політичного важкоатлета Порошенка чомусь виникає впевненість, що українські дипломати все ж таки будуть присутні на переговорах, які проводить прем’єр-міністр. З різних причин сьогодні і Віктору Ющенку, і Юлії Тимошенко потрібен Порошенко. Не випадково фігуру нового міністра розглядають як комунікативний місток між президентом та прем’єр-міністром. І навіть опозиція повинна враховувати політичну (і не тільки) вагу глави дипломатичної служби.
Віктору Ющенку потрібен лояльний міністр закордонних справ, який буде впливовим членом уряду й водночас зможе ефективно працювати на зовнішньополітичному напрямі: відсутність міністра закордонних справ президент відчував під час кожної своєї закордонної поїздки. Наскільки В.Ющенко був зацікавлений у швидкому проходженні кандидатури Порошенка, ілюструє вже те, що він звернувся до Верховної Ради з проханням розглянути його подання про призначення глави МЗС відповідно до регламенту в п’ятиденний строк. Пам’ятаємо, коли навесні президент подавав подання на призначення міністром закордонних справ Олега Шамшура, такої наполегливості він не виявляв.
У свою чергу і Юлії Тимошенко сьогодні важливо мати союзником політика, який володіє таким потужним інформаційним ресурсом, як «5 канал» і який має вплив на частину депутатського корпусу. (Симптоматично виглядає й обіцянка прем’єр-міністра, яка пролунала на днях, розглянути можливість виділення кредиту під держгарантії ЛуАЗу, що входить у бізнес-групу Петра Порошенка. Та й серед головних претендентів на отримання держзамовлення на придбання 750 автобусів у рамках реалізації програми «Шкільний автобус» значиться корпорація «Богдан».) До того ж Юлія Тимошенко змушена враховувати й необхідність заповнення вакантних крісел в уряді: це має гарантувати подальшу наявність кворуму для ухвалення рішень Кабміном. І вже краще це буде лояльний Петро Порошенко, ніж хтось інший. Нехай навіть і за рахунок скорочення впливу її «особистого міністра закордонних справ» — віце-прем’єра Григорія Немирі.
Усе це значною мірою розв’язує міністру руки й одночасно посилює позиції зовнішньополітичного відомства. Судячи з усього, в майбутньому не вдасться уникнути конфлікту між Порошенком і Немирею. Але стосунки між міністром і главою уряду, колись непримиренними противниками, а тепер ситуативними союзниками, дають дипломатам надію на «солодке» життя. І МЗС зможе нарешті отримати гідне фінансування на 2010 рік плюс якісь додаткові фінансові вливання в місяці, що залишилися. Принаймні у своєму завершальному виступі на нараді керівників закордонних дипломатичних представництв Петро Порошенко, пославшись на розмову з прем’єр-міністром, пообіцяв послам, що міністерство отримає додатково 150 млн. гривень. Адже про тяжке становище українських посольств, коли не вистачає коштів на оплату телефонного зв’язку, бензину, канцелярського приладдя, довідався зі ЗМІ навіть спікер парламенту Володимир Литвин.
Отже, президент чекає від Порошенка виконання поставлених перед ним завдань. Прем’єр-міністр — лояльності та доступу до телеефіру. А дипломати — збільшення фінансування відомства. Для Порошенка ж посада міністра закордонних справ — не тільки можливість повернутися у велику політику, а й, використовуючи можливості глави зовнішньополітичного відомства, завести корисні зв’язки. На майбутнє.
За словами людей, які працювали з Петром Порошенком, він може стати ефективним міністром закордонних справ. І симпатики Порошенка, і його опоненти в числі його сильних сторін відзначають інтелектуальний потенціал, хорошу пам’ять, готовність до сприйняття і генерування нових ідей, уміння швидко розібратися в проблемі, енергійність, колосальну працездатність і націленість на результат. На відміну від самовпевненого Арсенія Яценюка, який переривав співрозмовника, не давши тому закінчити фразу, Петро Порошенко вміє слухати й прислухатися до думки фахівців. А фразу, яку зронив Порошенко під час свого виступу перед дипломатами — «кожний день має бути ефективним», — можна вважати його кредо.
Однак люди, які його знають, нарікають при цьому на відсутність у новопризначеного високого чиновника належної організації праці та на неуважність до своїх співробітників. Дипломати ще згадуватимуть з ностальгією часи Бориса Івановича, коли вони сиділи у своїх кабінетах до пізнього вечора, оскільки тепер вони працюватимуть якщо не цілодобово, то вже точно до ранку, отримуючи раптом від свого шефа завдання, які потрібно було виконати на вчора.
Коли Порошенко обіймав посаду секретаря РНБОУ, було помічено, що він не надто багато часу приділяв держслужбі, і співробітникам апарату дуже складно було потрапити до нього на прийом для вирішення поточних робочих питань. «Він бізнесмен — є, був і буде», — доводилося чути неодноразово. Саме в бізнес-діяльності Порошенка криються найнебезпечніші рифи його призначення міністром закордонних справ. Адже він має свій бізнес не тільки в Україні. Його ділові інтереси поширюються і на Росію, і на Молдову — країни, з якими в Києва зовсім не прості відносини. У минулому це на собі відчув і сам Порошенко, будучи певний час нев’їзним до Російської Федерації. Хтось вірить, що Москва і Кишинів зуміють утриматися від спокуси використовувати бізнес-важелі для тиску на українського міністра закордонних справ? Відкритим залишається і питання про те, чи зуміє сам Порошенко втриматися від спокуси використовувати ресурси дипломатичної служби для залагоджування своїх бізнес-питань...
З приходом нового міністра знову спливла тема економізації зовнішньої політики та оптимізації роботи міністерства. Про це казали й посли на своїх тематичних засіданнях, і глава відомства. Реформи в МЗС давно назріли — кадрові, фінансові, структурні. Проте навіть економічна криза в Україні не стала каталізатором оптимізації: у міністерстві дотепер немає концепції проведення реформ. На Михайлівській лише тугіше затягли паски. Але ніяк не можуть ухвалити рішення про закриття посольств і консульств у країнах, економічні та політичні контакти з якими в Києва на низькому рівні. Чи бодай істотно скоротити дипломатичний персонал. Адже там, де потрібен тільки один консульський працівник, працює іноді ціле посольство, до штату якого входять не тільки дипломати, а й бухгалтери, завгоспи, водії. До того ж закриття посольства — це завжди демонстративний політичний акт. Можливо, Порошенко як фінансист зможе поєднати економічну необхідність і політичну доцільність.
Поки що вирішено понизити тільки посольства в Анголі та Ефіопії і консульство в Ріо-де-Жанейро до статусу дипломатичної точки. А скільки ще залишилося диппредставництв, закриття яких не помітили б ні підприємці, ні політики. Адже як бізнесмен Порошенко має добре знати, що не дипломати тягнуть бізнес, а бізнес має тягти за собою дипломатів. Та чи захоче Петро Порошенко вживати такі непопулярні заходи, які налаштують проти нього багатьох представників дипломатичної служби?
А ось де справді відбудуться зміни, то це в інформаційній роботі МЗС. Принаймні не випадково на цій темі особливо акцентувалася увага міністра під час його першого виступу перед дипломатами. Тут у Порошенка набагато більше можливостей і менше залежності від держбюджету, ніж у його попередників. Він може використовувати ресурс не тільки інформаційного департаменту зовнішньополітичного відомства, а й можливості «5 каналу». Проте реалізація інформаційної політики держави — справа не тільки МЗС. Щоб вона була ефективною, потрібна злагоджена робота всього державного апарату.