Діагноз 2: розщеплення (splitting - процес, у результаті якого структура втрачає свою цілісність, утворюючи взамін дві або більше конфліктуючих підструктур),
або Передвиборна ситуація: зовнішня і внутрішня війни в Україні як результат розщеплення громадянського суспільства
У попередньому діагнозі нинішньої ситуації в Україні ми спробували визначитись з одним із базових чинників непослідовної політики нашої держави. Цей фактор - клас "хибно-компетентних" управлінців і силовиків. Не всі, звичайно, такі, однак їх достатньо для виправданих претензій з боку суспільства.
Передвиборна кампанія, будучи дзеркалом соціальних настроїв, чітко розкриває й інші приховані "симптоми" ще досі нездорової України. Відтак вимальовуються нові діагнози, найгостріший з яких стосується стану війни на два фронти - зовнішній і внутрішній.
Аби краще зрозуміти, про що йдеться, мусимо взяти до уваги принципово важливий факт, який лежить в основі цілої низки подій. Мова про наболіле розщеплення нашого суспільства на дві частини, кожна з яких сприймає себе за "біле", а протилежну частину - за "чорне". Недоврахування цього розщеплення за часів В.Януковича та його інтелектуально-організаційного апартеїду призвело до очевидного протистояння, кульмінацією якого став Майдан з усіма його наслідками, включно із зовнішньою війною з Росією. Адже будь-який горобець в Україні знає: російська інтервенція була можлива завдяки добре спланованій і продуманій підтримці однієї зі сторін розщепленої України (на проросійських і пронеросійських).
Прорахунок нинішніх російських політеліт полягав у тому, що зовнішня агресія настільки консолідувала і об'єднала українських громадян, що "дальше идти оказалось уже некуда". Те, що всяка колективна трагедія, якою є війна, об'єднує постраждалих, - істина добре відома. Але те, що українське суспільство, об'єднавшись, сформує аж таку сильну і креативну ідентичність, що нею буде інфікований увесь світ (і навіть "московские звезды"), не очікували ні росіяни, ні німці (й інші європейці), ні самі українські політики. Росіяни сьогодні пишуть, що українські війська програли, що наступна після Криму перемога за ними. Ми ж, намагаючись аргументувати свої перемоги, знову отримуємо… чергове РОЗЩЕПЛЕННЯ країни. Тепер уже на "яструбів" і "голубів" - тих, хто "за" і "проти" миру або війни; тих, хто втратив близьких на війні в ім'я миру на умовах Росії, і тих, хто здобув мир ціною втрати довіри нинішніх політиків. Причому нове розщеплення, мабуть, іще глибше, ніж попереднє, бо політтехнологи (ще один специфічний клас нашого суспільства) оцінюють його як 50 на 50. Загрози цього розщеплення можуть виявитися ще масштабнішими за попередні.
По-перше, через те, що воно трощить на уламки так важко здобуту сконсолідовану, об'єднуючу нас ідентичність.
По-друге, як усяке розщеплення суспільства, воно призводить до протистояння, яке в Україні швидко стає запеклим і безкомпромісним.
По-третє, цього розщеплення Україна може й не здолати, бо РЕСУРСИ об'єднуватися і діяти разом майже ВИЧЕРПАНО.
Відтак "забави" у новий поділ тонкої ще верстви українського громадянського суспільства можуть з високою імовірністю стати серйозним каталізатором дезінтеграції країни. Що й треба було довести російській пропаганді.
І, по-четверте, найсуттєвіше - нові меседжі про розщеплення, що стає реальністю, є сигналом до відкриття другого фронту в Україні. Фронту внутрішнього, громадянського, перспективи якого незрозумілі. Новий Майдан?! А хто його організовуватиме і надихатиме? Ті, хто за мир за будь-яку ціну? Чи ті, хто ладен платити будь-яку ціну за мир? Хто проти кого вийде? Цей другий фронт загрожує новою внутрішньою війною. І перші ознаки її ми вже починаємо відчувати. Інформація про наміри і дії більшості політичних сил поступово закривається (ознака 1). Стиль і методи роботи силових структур і судів - такі знайомі нам з попередніх часів - чимдалі виразніше концентруються на захисті державних інтересів від "невдячного" населення (ознака 2). Відновлюється давня, як сама Україна, історія з називанням тих, хто не підтримує "правильного" курсу країни. І результатом початку внутрішньої війни є порушення нестійкої рівноваги, досягнутої неймовірними зусиллями і соціальними жертвами. Воістину, як казав З.Фройд, "голос розуму звучить тихо" - на втіху тим, чий голос кричить на весь світ, що Україна - це Новоросія.
Запитаймо себе: що робити, якщо наш описовий діагноз бодай на 50% справджується. Звісно ж, вивірених рецептів немає. Але голос розуму, нехай навіть тихий, підказує, що найбільшою цінністю і найкращим захистом від двох фронтів є правильна громадянська позиція нас усіх.
Вона полягає в тому, що назовні ми повинні всім (і Росії, і Європі, і цілому світу) подавати сигнали про те, що ми і далі об'єднані, що нас гуртує необхідність захищати себе і відстоювати свою позицію. Тобто що ми не розщеплюємося заради короткотривалих перспектив чергових виборів. Всередині ж країни - що ми проти війни між собою, бо внутрішній фронт для нас може виявитися катастрофічним. Тож пропонований рецепт міг би бути простий: слухати тих, чий голос розуму не розщеплює…