Навесні 2021 року перші місцеві вибори не відбулися у 18 громадах Донецької та Луганської областей. Військова агресія РФ спричинила безпекові ризики та додаткові труднощі в організації виборів. Обласні державні адміністрації у своїх висновках, адресованих Центральній виборчій комісії, пояснили, що вони не можуть гарантувати безпеку громадян. Альтернативним форматом управління стало створення військово-цивільних адміністрацій (ВЦА) — тимчасових державних органів, сформованих із військовослужбовців.
Як пауза у реалізації виборчого права вплинула на розвиток громад, безпекові монітори ОПОРИ з’ясовували разом із місцевими активістами та посадовцями ВЦА. З листопада 2021-го до лютого 2022 року Громадянська мережа ОПОРА в межах моніторингових візитів досліджувала, як протікає публічне життя в громадах, що залишилися без виборів. Пропонуємо огляд ситуації в п’яти таких громадах, розташованих на північ від Донецька: міських Торецької, Авдіївської, Світлодарської, Мар’їнської та Очеретинської селищної.
Торецьк: без сталого водопостачання
Торецьк — невелике місто, де проживають трохи більше 30 тисяч осіб. Мономісто, економіка якого будується навколо вугільної промисловості, виявилося не готовим до курсу країни на декарбонізацію, а закриття шахт призвело до безробіття. Серед основних проблем — доступ до води. Через обстріли руйнується водопровід, і містяни інколи залишаються без водопостачання до двох місяців.
Частина водопроводу Торецька розташована на території, суміжній із тимчасово окупованою Горлівкою. Далі водопровід простягається через Майорськ і повертається в Торецьк, тобто проходить на лінії вогню. У разі обстрілу та руйнування водопроводу місто лишається без води. Найгірше, за словами жителів, було у літні місяці. Тоді воду постачали з допомогою авто. Зараз ВЦА планує розв’язати цю проблему будівництвом обхідної гілки водоводу за фінансування проєкту Донецької ОДА. Нову міську фільтрувальну станцію з підключенням до напірного водоводу мають відкрити вже навесні 2022 року.
Нині зусиллями ВЦА та за державні субвенції в місті намагаються відновити інфраструктуру, і йдеться не тільки про водопостачання. «Реалізовуємо капітальний ремонт школи №6, капремонт Центральної міської лікарні», — розповідає керівник Торецької міської ВЦА Василь Чинчик. Він говорить, що близькість до лінії зіткнення перекреслює можливість залучити додаткові інвестиції в громаду: «Ні в кого немає бажання вкладати гроші та ресурси у територію на межі конфлікту».
Крім того, і посадовці, і активісти зазначають: безпекова ситуація у місті погіршилася — збільшується кількість обстрілів. «Може бути один день — обстріли, а два місяці — тиша. Дуже хитка безпекова ситуація. Населення громади вже звикло», — каже представниця ГО «Ґрунт» Олена Шевчук.
Активісти вважають, що збройний конфлікт не є головною перешкодою на шляху розвитку громади. «Громадяни не мають можливості впливати на процес ухвалення рішень ВЦА в різних сферах розвитку громади. Застосовується інструмент громадського бюджету, але про підсумки його реалізації говорити ще рано», — говорить голова ГО «Студія громадських жіночих ініціатив» смт Нью-Йорк Тетяна Красько.
Навіть інвестиції в місто не спроможні повернути людей, вважає ексголова смт Нью-Йорк (колишнє Новгородське. — І.Д.) Микола Ленко. За його словами, зараз Торецьк переживає демографічну кризу, — через збройний конфлікт і втрату робочих місць люди залишають місто.
Виконавчий директор громадської спілки «Коаліція на лінії зіткнення» Андрій Грудкін вказує, що головна проблема розвитку громади — недосконале законодавство щодо повноважень ВЦА. «Питання не в тому, що треба проводити вибори, а в тому, що треба вносити зміни до чинного закону «Про військово-цивільні адміністрації». ВЦА потрібно надати повноваження, функції та можливості, які виконували органи місцевого самоврядування», — зауважує він.
Посадовці ВЦА вважають, що демократичні вибори у громаді досі не на часі. «Є вплив «руського миру» на територію і свідомість деяких громадян, і він досі відчутний», — говорить Василь Чинчик. Натомість місцеві активісти не бачать перешкод для проведення виборів, але часто висловлюють побоювання щодо готовності виборців до волевиявлення та можливості повторення у місті ситуації, що склалася у Слов’янську, де новообрана міська рада так і не змогла почати повноцінно виконувати свої обов’язки.
Авдіївка: без лікарів і суду
За 13 кілометрів на північ від Донецька розташовується промислове місто Авдіївка. Економіка невеличкого міста на 30 тисяч осіб тримається на головному підприємстві — найбільшому в Європі заводі з виробництва коксу та сірчаної кислоти «Авдіївський коксохімічний завод». Однак екологія не найперше питання, яке наразі бентежить містян, тим більше що холдинг «Метінвест», до якого належить АКХЗ, добре дбає про іміджеві проєкти, — більшість ініціатив із благоустрою міста, за словами жителів, фінансує містоутворююче підприємство. І, схоже, у цій іміджевій битві ВЦА програє.
Уже зараз жителі Авдіївки не мають доступу до базових послуг місцевого рівня. «Повного переліку послуг податкової служби в місті майже немає, для вирішення питань подання звітності та звірок потрібно їхати за 50 км до Мирнограду (колишній Димитрів. — І.Д.). З 2014 року немає міського суду, який лише у лютому 2022-го розпочне розглядати справи безпосередньо у територіальній громаді. Кадровий потенціал правоохоронних органів залишає бажати кращого, але й те, що місто маленьке і всі між собою знайомі, певною мірою заважає повноцінній роботі поліції. Робота швидкої медичної допомоги теж викликає незадоволення у містян. То в наявності лише один автомобіль, то немає лікарів, то ще щось. Дається взнаки і незабезпеченість міської лікарні фахівцями», — розповідає ексзаступник керівника ВЦА Роман Шахов.
Дефіцит працівників закладів охорони здоров’я — гостра проблема Авдіївки. Йдеться і про спеціалістів вузького профілю — травматологів, хірургів, гінекологів, і про терапевтів. Останніх має бути хоча б вісім на місто, а нині є тільки чотири терапевти, до яких вишиковуються довжелезні черги. Багато хто не зміг підписати декларацію із сімейним лікарем, адже максимально той може набрати дві тисячі пацієнтів. Як наслідок, більшість авдіївчан звертаються до педіатрів як до сімейних лікарів, а завдання дитячого ортопеда виконує травматолог, бо лікаря з такою спеціалізацією у місті немає взагалі.
Від бойових дій постраждала міська лікарня. На сьогодні за фінансування ДонОДА ремонтують її другий корпус. Серед інших проєктів — капремонт школи №2, на який виділено 76 млн грн за програмою «Велике будівництво». Також у місті облаштовують автобусні зупинки, встановлюють вуличне освітлення. Відновлення частини об’єктів (міського суду, музичної школи, старого корпусу лікарні) відбувається за кошти холдингу «Метінвест».
Активіст благодійного фонду «Надія» Олександр Мелешко вважає, що саме перенесення виборів негативно вплинуло на активність місцевих жителів. «Громада, яка розташована на лінії зіткнення, потребує більше уваги щодо розвитку. Обмежувати права громадян прифронтової громади неправильно. Населення перестало бути активним узагалі. Зник інтерес щодо спільних дій із місцевою ВЦА», — пояснює він. Серед плюсів ВЦА Мелешко називає оперативність у прийнятті рішень. «Але швидкість — це не завжди якість і прозорість. Органи місцевого самоврядування є більш демократичним інструментом», — додає він.
Мелешко вважає, що сьогодні є всі потрібні умови для безпечного і демократичного проведення виборів. «Безпекова складова зовсім не відрізняється від того періоду, коли відбулися вибори 2019 року, — говорить активіст. — Сплески обстрілів міста були лише у 2015-му та 2017 році. Зараз ситуація, на мій погляд, стабільна, а жителі вже звикли до неї». Втім, як і активісти Торецька, він теж озирається на досвід Слов’янська: «Можливе блокування рішень і формування виконавчих органів влади на прикладі Слов’янської міської ради та створення там ВЦА».
Керівник Авдіївської міської ВЦА Віталій Барабаш упевнений, що вибори не на часі. «Перш за все Україна програє інформаційно. Жителі та потенційні виборці дивляться телебачення, слухають радіомовників так званої ДНР і РФ, тому я вважаю, що у разі проведення виборів результат буде не на користь чинної української влади. Проблема в тому, що українського телебачення у громаді взагалі немає. До найближчої вулиці Донецька — 5–6 кілометрів. Донецька телевежа «забиває» весь ефір».
У громаді справді є проблема з доступом громадян до українських телерадіомовників. Українські канали тут платні і заблоковані власниками, а за відсутності альтернативи жителі споживають контент ТБ і радіо Російської Федерації та «ДНР». Ця проблема більш-менш актуальна для багатьох громад, суміжних із лінією зіткнення.
Барабаш визнає, що ВЦА одноосібно ухвалює рішення, але вважає, що розвиток громади найбільш ефективний саме з її впровадженням. «Плюси ВЦА — швидкість у прийнятті необхідних рішень. Одна відповідальна особа — і плюс, і мінус. Але колективна відповідальність (інструмент ради) — це, я вважаю, взагалі відсутність відповідальності. Ще одним із мінусів ВЦА є те, що це не є демократія у прийнятті рішень, однак на демократії в умовах збройного конфлікту не варто і наголошувати», — пояснює він.
Основними проблемами Віталій Барабаш називає збройний конфлікт, карантинні обмеження та застарілу інфраструктуру міста. «Кількість обстрілів зросла, — говорить керівник ВЦА. — Ще 1 вересня 2021 року з великого калібру обстріляли приватний сектор».
Натомість ексзаступник керівника ВЦА Роман Шахов більш категоричний у судженнях. Відсутність принципу народовладдя він називає найпершою проблемою Авдіївки. «ВЦА міста Авдіївка була створена, попри те, що тут був і міський голова, і кворум депутатів. Певний час керівник ВЦА та голова займалися перетягуванням канату. ВЦА по суті — той самий орган місцевого самоврядування, і на якісь військові, оборонні заходи він не має жодних повноважень. Тобто військово-цивільна адміністрація — це цивільна адміністрація під керівництвом військового, який одноосібно приймає рішення стосовно функціонування громади. Все», — зазначає він. І говорить, що містяни вже звикли до реалій збройного конфлікту: «Більше перешкоджають відсутність комунікації з громадою та нестача системного підходу в розвитку».
Світлодарськ — місто без світла
Місто із красномовною назвою живе за рахунок Вуглегірської та Миронівської теплових електростанцій, на останній працює більш як половина жителів. Громада тут невелика — лише 11 тисяч осіб. Однак мономісто живе у темряві — зі згаслими ліхтарями та без жодних планів на майбутнє.
Альтернативою для заробітку в місті є фермерство, проте збройна агресія РФ внесла свої корективи, — 70% території громади, особливо землі сільськогосподарського призначення, заміновано обома сторонами конфлікту. Великі агропідприємства відмовляються обробляти землю через небезпеку, фермери також втратили велику частину земель. Війна — це перша проблема громади, говорять місцеві посадовці та активісти. Інвестиційний клімат тут несприятливий, створити нові робочі місця неможливо.
«До грудня 2020 року у громаді неможливо було орендувати майно більш як на один рік. Станом на зараз ситуація змінилася. Термін дії договору оренди збільшено до п’яти років. Але великий бізнес на цей короткий термін не зайде до громади. Складно планувати розвиток на такий термін. За п’ять років великий бізнес лише розбудується», — говорить заступник голови ГО «ЮА Груп» міста Світлодарськ Андрій Полухін.
Розбудовувати тут необхідно не лише бізнес, а й дороги, зруйновані внаслідок переміщень військової техніки. Практично відсутнє сполучення із Бахмутом (колишній Артемівськ. — І.Д.), розташованим за 30 км. А саме там працює найближчий Центр зайнятості населення, адже у самому Світлодарську більшість послуг недоступні. Тут немає ЦНАП, діє лише мобільний центр, але далеко не всі жителі мають доступ до нього, особливо з віддалених пунктів. Мабуть, саме тому голова ВЦА Сергій Гошко одним із перших інфраструктурних проєктів, що реалізовуються, згадує капремонт автодороги Т-05-13 Бахмут—Майорськ. Її відновлять протягом 2022–2023 років у межах «Великого будівництва».
«Громада перебуває у гіршому становищі, ніж інші громади регіону не на лінії зіткнення. Влада не має можливостей із надання всіх послуг населенню. Не має впевненості у завтрашньому дні. Відсутні можливості щодо розвитку громади через залучення додаткових коштів і фінансування, а все економічне пов’язано із соціальним», — каже колишня голова Бахмутської районної державної адміністрації Донецької області Тетяна Єрохіна.
Голова ВЦА Сергій Гошко запевняє, що діалог із громадою є: «Формуємо бюджет громади на 2022 рік, серед іншого заплановано бюджет участі у розмірі 300 тисяч гривень від громади та 300 тисяч гривень від ПРООН. На 2022 рік заплановано програму щодо підтримки підприємництва у громаді. Вважаю, що базові муніципальні послуги громадяни отримують».
Щодо освітлення, яке, за іронією долі, в місті, збудованому навколо електростанції, працює із перебоями, Гошко пояснює, що проблему важко розв’язати. «Присутні конфлікти та непорозуміння серед жителів віддалених населених пунктів щодо ситуацій з аварійним відключенням від електроенергії внаслідок бойових дій. Відновлення електромережі потребує часу та узгоджень безпекових складових при ремонтних роботах. На жаль, не всі жителі розуміють складність цього процесу», — розводить руками Гошко.
Тетяна Єрохіна вважає, що дається взнаки і дефіцит кваліфікованих кадрів у ВЦА. Водночас активісти визнають: комунікація громади із ВЦА на рівень краща, ніж за попередньої адміністрації. «Колишня міська рада взагалі не комунікувала з громадськими активістами. Зараз керівник ВЦА залучає громадських активістів до адміністративної комісії, до розробки та планування стратегії розвитку, до планування положень громадського бюджету», — згадує Андрій Полухін.
Про покращені умови для громадянського суспільства каже й членкиня ГО «Майбутнє Світлодарська» активістка Юлія Дімоєва: «Коли була колишня міська рада, то умов для розвитку та громадської активності не було взагалі. Звісно, громада не може рівнятися з Бахмутською, там дуже все розвинуте. У нас більше сільська, селищна громада. Але ми вже на рівні таких громад, як Торецька та Авдіївська. В громаді сконцентровано багато представництв міжнародних донорів і громадських об’єднань, які самі шукають активних громадян».
Полухін говорить, що почувається безпечніше за наявності ВЦА. «Так, ВЦА — це одна людина, яка й ухвалює рішення. Але керівник ВЦА підпорядкований органам, до яких у мене є великий кредит довіри. Тому прийняті керівником рішення не несуть небезпеки в регіоні, на відміну від тих, якими були б рішення міського голови чи міської ради зараз», — пояснює він.
Щодо необхідності виборів в активістів позиція єдина — умови для їхнього проведення є. Втім, дехто сумнівається у прозорості голосування. «Світлодарськ є мономістом. На міському підприємстві можливий тиск на виборця. Якщо «правильно» не проголосуєш, то будеш звільнений з роботи», — говорить Полухін. Він вважає, що є ризик формування депутатського корпусу «з токсичної політичної сили». «Громадяни, на жаль, підпадають під вплив пропаганди. Ця сила може бути монопольною у сформованих радах. А це дуже небезпечно у прифронтовому регіоні, де є військові дії та настрої серед населення не дуже продержавні», зауважує заступник голови ГО «ЮА Груп» міста Світлодарськ.
Хоча доступ до телебачення і Інтернету в громаді забезпечено, тут сильнішим є вплив наративів пропаганди РФ. Українське телебачення — кабельне, канали закодовані та платні, споживають український контент далеко не всі. Натомість присутнє телерадіомовлення «ДНР» і РФ, а також навіть із Луганщини, з «ЛНР».
Голова ВЦА Сергій Гошко вважає, що для виборів ще зарано: «Війна та політика дуже сильно впливають на регіон. Як приклад — проведені вибори у Слов’янську. Вони відбулися, але виконавчі органи не були сформовані та бюджет не був прийнятий. Впровадили ВЦА, і все відразу стабілізувалося». Якими мають бути критерії визначення можливості проведення виборів, Гошко не знає: «Це не до мене питання, це більше питання до керівників ООС і СБУ».
Мар’їнка. За глухою стіною
Містечко, де зараз проживають менш як 10 тисяч осіб, розташоване впритул до Донецька. До війни Мар’їнка входила до складу Донецької агломерації. 2015-го її майже захопили проросійські бойовики, але українським військам вдалося втримати місто. Раніше громада жила за рахунок багатьох виробництв — хлібокомбінату, молочного заводу, харчосмакової фабрики. На сьогодні з усіх виробництв не працює жодне.
«У громаді тотальне безробіття. І головне, що у ВЦА немає бачення розвитку громади, — каже журналістка сайту «КуМа сіті» Ірина Лимар. — Не працює жодне промислове підприємство. Інвестиції в регіон на лінії розмежування нереально залучити. Але з боку ВЦА відсутні як аналіз поточної ситуації, так і програми щодо підтримки дрібного та середнього бізнесу».
В активістів стале враження, що ВЦА закрилася від громади, і, можна сказати, частка правди в цьому є. Мар’їнська громада — єдина, з керівником ВЦА якої вдалося зустрітися, але коментарів з його боку щодо стану життєдіяльності громади так і не прозвучало. Натомість про сьогодення та майбутнє громади розповів заступник керівника ВЦА Дмитро Верецун. Він упевнений, що конфліктів із громадою немає, а містяни мають достатньо можливостей для впливу на рішення ВЦА.
Однак активісти мають протилежну думку. «Я вважаю, що у ВЦА плюсів узагалі немає. ВЦА — це стопор у розвитку громади по всіх напрямках. Дуже закритий орган», — каже Ірина Лимар.
До Мар’їнської міської громади також входить Красногорівка. Військово-цивільну адміністрацію цього міста реорганізували та приєднали до Мар’їнської міської ВЦА. Раніше жителі Красногорівки могли щодня спілкуватися з керівництвом і посадовцями ВЦА безпосередньо у місті. Зараз, коли посадовців перевели до штату Мар’їнської ВЦА, містяни змушені їздити зі своїми проблемами та питаннями до Мар’їнки, що не дуже зручно та комфортно.
«Влада відгородилася від громади (карантинні обмеження використовуються як штучна причина). Все керівництво Красногорівської ВЦА розташоване у Мар’їнці. Будівля, де працювала Красногорівська ВЦА, зачинена, доступу до неї немає. Взагалі відсутній прийом громадян у місті Красногорівка. Немає кваліфікованих спеціалістів. Влада сама по собі, а громада сама по собі», — каже керівниця ГО «Наше Відродження Донбас—Україна», жителька Красногорівки Олена Косінова.
Найбільше містян турбує питання відновлення пошкодженого обстрілами житла, відновлення пошкодженої інфраструктури. Але у ВЦА наполягають: більше за інші чинники розвитку громади перешкоджає збройний конфлікт. При цьому тут зазначають, що безпекова ситуація, пов’язана з міждержавним збройним конфліктом, у територіальній громаді покращилася.
Саме це і має стати причиною для проведення демократичних виборів, вважає Косінова. «Безпековий стан кращий, ніж тоді, коли проводилися вибори у 2015-му і 2019 роках. Тоді ситуація була гіршою», — зауважує активістка.
Активісти зазначають, що українського телебачення ані в Мар’їнці, ані в Красногорівці немає, проте серйозних організаційних перешкод для проведення виборів вони не бачать. При цьому політичне життя у Мар’їнці нині практично відсутнє, громадської активності також не спостерігається. Не втрачає зв’язку з потенційним електоратом лише партія «Опозиційна платформа — За життя». Тут приймає громадян народний депутат Володимир Мороз.
Очеретине — селище втрачених можливостей
Селище на три тисячі жителів Очеретиного (тоді ще Ясинуватського району Донецької області) до війни мало дуже вигідне сусідство з містом-мільйонником Донецьком. Саме тут більшість жителів селища та прилеглих населених пунктів знаходили роботу і мали великий і стабільний ринок збуту продукції сільськогосподарського призначення.
«На території Ясинуватського району були зареєстровані Донецька залізниця, Украерорух, були потужні промислові підприємства, такі як Ясинуватський машзавод та інші, і саме вони наповнювали бюджет. Зараз це усе розташоване на непідконтрольній Україні території. На території громади маємо тільки сільськогосподарські землі та сільськогосподарських виробників. Ще одна проблема — це розірвані господарські зв’язки з ринком збуту, яким був Донецьк до 2014 року», — розповідає заступник керівника Очеретинської селищної ВЦА Сергій Добряк.
Громада жила в тому числі за рахунок сільського господарства. Але тут, як і в Мар’їнці, внаслідок збройного конфлікту призупинилася діяльність аграріїв. Більша частина земель замінована і не підлягає обробці. «70/30, де 30% — що ви залишитеся живими чи неушкодженими, якщо закінчиться конфлікт і піде процес розмінування, який може розтягнутися на 50 найближчих років», — говорять військові місцевим фермерам.
Непорозуміння через відшкодування зруйнованого чи пошкодженого майна — дуже актуальне питання в громаді, зазначає Сергій Добряк. Найчастіше жителі скаржаться на підхід і процес відшкодування за зруйноване та пошкоджене житло та на відсутність підтримки аграріїв, які втратили свій бізнес через замінування території. Наразі тут відновлюють каналізаційні мережі, школи та амбулаторії, які постраждали внаслідок бойових дій.
«У мене четверо механізаторів постраждали від вибухів мін, коли ми почали обробляти наші поля тут, на лінії зіткнення. На щастя, люди не постраждали, лише техніка. Це залізо, а не людське життя. На ремонт одного комбайна від пошкоджень я витратив більше мільйона гривень. Хто мені буде це компенсувати? А фіскальні органи дзвонять бухгалтеру та питають, що у нас там із податками? Це не «сюр»?!» — дуже емоційно реагує колишній депутат районної ради та співзасновник ТОВ «Агродом-2» Юрій Язиков.
Попри сусідство з лінією розмежування, жителі живуть повсякденними турботами. «Працюють школи, бюджетні установи та магазини. Нічого не заважає провести вибори через те, що лінія розмежування проходить на відстані двох-трьох кілометрів від центру селища», — каже директорка Центру культури та дозвілля, керівниця осередку політичної партії ОПЗЖ смт Верхньоторецьке Наталія Морозова.
У ВЦА також погоджуються, що умови для виборів можливо забезпечити, але нагадують про збройний конфлікт. «Коли обстріляли селище Невельське, то всі думки були не про вибори, а про евакуацію громадян», — говорить Сергій Добряк. Якщо ж обстрілів не буде, то й перепон для виборів немає, запевняють місцеві жителі.
«Частіше можновладці прикриваються конфліктом задля того, щоб нічого не робити та не відповідати за бездіяльність. Відсутність належного автобусного сполучення у громаді вважаю важливішим викликом, ніж конфлікт», — говорить житель села Тоненьке, волонтер і переселенець Павло Радченко.
Окрім зруйнованих доріг, жителів віддалених районів громади хвилює питання безпеки, і йдеться не про збройний конфлікт. «Криміногенна ситуація у громаді мінлива. Немає належної реакції з боку правоохоронців, якщо брати до уваги смт Верхньоторецьке. На виклик поліцейський може приїхати наступного дня. Є і тяжкі злочини (вбивства чи крадіжки), але все це замовчується публічною адміністрацією громади та правоохоронних органів», — розповідає Юрій Язиков.
Із інструментів демократії тут запроваджено тільки громадські обговорення. «Громадського бюджету у нас немає тому, що ми дотаційна громада. Якби були гроші, то могли б створювати і бюджет участі», — виправдовується Сергій Добряк.
Також в Очеретиному працює ЦНАП, проте мобільного центру немає, а до адмінбудівлі доступ мають не всі, — знову ж таки, через відсутність належного автобусного сполучення.
Жителі не мають реальної інформації про доступні для них інструменти впливу на громаду, зазначають місцеві активісти.
Життя без виборів: замість висновків
Відсутність діалогу між ВЦА та громадою, низький рівень обізнаності жителів про засоби взаємодії та лише поодинокі запроваджені інструменти демократії — спільні проблеми всіх вищезазначених громад. Тривалий збройний конфлікт слугує аргументом для виправдань ВЦА щодо гальмування реформ, розв’язання нагальних побутових проблем і дискусії щодо виборів. Утім, є приклади громад, яким, попри сусідство з лінією розмежування, вдалося і налагодити контакти з міжнародними донорськими організаціями, і дати старт великим проєктам із відновлення інфраструктури, і запровадити інструменти демократії.
У більшості ж випадків впровадження ВЦА стало викликом як для управлінців від Збройних сил і силових структур, так і для громадян. Кадровий і професійний дефіцит спеціалістів ВЦА дається взнаки в контексті діяльності апарату. Деякі питання залишаються поза увагою публічних адміністрацій тому, що немає зворотного зв’язку і широкого представництва влади на місцях, а спеціалісти відділів розвитку не є заміною інституту старост. Не можна стверджувати, що ВЦА відгородилися муром від громадян, але у громадськості є запит на відновлення органів місцевого самоврядування з більш демократичними основами управління та ухвалення рішень, звітності й контролю з боку громади і держави.
Однак є й інші питання, які неможливо вирішити на місцевому рівні, — громади, що межують із «сірою зоною», перебувають у зовсім іншому інформаційному просторі. Перехід українського телебачення на цифровий формат призвів до того, що більшість каналів виявилися недоступними для громадян. Політична діяльність місцевих організацій партій у громадах відсутня, у найкращому випадку тут ведуть прийоми громадян нардепи-мажоритарники, але оскільки більшість із цих громад є мономістами, то плюралізму політичного вибору тут годі й чекати. Економічна та політична ситуація у вказаних громадах далека від звичних стандартів демократичного процесу.
Окрім вирішення безпекових питань, розвиток громад неможливий без політичної волі та далекоглядності держави, залученості громадянського суспільства до процесу ухвалення рішень, ефективної комунікації військово-цивільних адміністрацій, активності загальнонаціональних політичних партій. Також уряду та державним інституціям дуже важливо шукати союзників і будувати сталі відносини з місцевим громадянським суспільством. Один із пріоритетних напрямів — це підтримка самоорганізованих громадських ініціатив у сфері економічного розвитку, соціальної роботи, благоустрою територій і громадського контролю. Не можна постійно відкладати вжиття дієвих і цілеспрямованих заходів із простояння російській пропаганді. Всі сторони мають докладати зусиль для максимальної нормалізації безпечного життя жителів у громадах і збереження перспектив їхнього демократичного розвитку.
Усі статті Ігоря Денисенка читайте за посиланням