Воювати біля атомних електростанцій не можна. Але декому все ж таки можна, особливо якщо світу дуже хочеться заплющити на це очі.
У результаті атомні об’єкти Зони відчуження залишилися без енергопостачання, а сховища ядерного палива — без системи охолодження. Потрібно терміново припинити висловлювати стурбованість і забезпечити ремонт лінії електропередачі, інакше лиха не уникнути. І вже не скажеш, що ми про це не попереджали.
Звичайно, ідея, що в районі атомних електростанцій можна вести бої, донедавна в Європі здавалася дикою. Усім, крім планувальників генштабу російської федерації. Удар по Києву було завдано саме через зону ЧАЕС. Уже 24 лютого танки й бронетранспортери окупантів щосили місили бруд у Зоні. Рівень радіації відразу зріс, але чого не зробиш заради духовних скрєп, денацифікації та розширення західних санкцій. Бої тривали.
Слабкою розрадою було те, що самої Чорнобильської АЕС не обстріляли. Зате обстріляли найбільшу в Європі Запорізьку АЕС. На обох станціях узято в заручники співробітників, замінити їх росіяни не дають. На ЧАЕС люди під дулами автоматів працюють без заміни вже два тижні, на ЗАЕС — шосту добу. Вони порушують усі мислимі й немислимі нормативи, у кілька разів збільшуючи ймовірність помилок і нових аварій.
Європа начебто стурбована, але всі ці події сприймає досить спокійно, — супертермінова зустріч енергетичних міністрів великої сімки відбудеться через добу після НП, при тому, що для її усунення є лише дві доби. ООН не до того, там зайняті концептуальною проблемою: чи можна їхнім співробітникам називати війну війною. МАГАТЕ (Міжнародне агентство з атомної енергії) висловлює стурбованість тим, що відбувається. Але, за великим рахунком, релізи МАГАТЕ, що стосуються цих подій, нічим не відрізняються від реакції агентства на банальні, технічні, інциденти. Ну, люди в заручниках. Ну, поїздять по Зоні загарбники безконтрольно. Ну, обстріляли Запорізьку АЕС. Ну, накрилася система охолодження на ЧАЕС. «МАГАТЕ поки що не бачить критичної загрози».
Відчувається гостре небажання сваритися з Росією. Звідси й заяви за все хороше, проти всього поганого та заклики до обох сторін стримуватися. На тлі того, що наступ на атомні об’єкти здійснює саме Росія, а ми, щоб не викликати на них вогонь супротивника, навіть не обороняємося як треба, виглядає це відверто знущально…
А обстановка загострюється. Бліцкриг окупантів під Києвом явно не вдався. Це спричинило посилення вогневих ударів агресора. Під них потрапляє й інфраструктура зони ЧАЕС. Уранці було втрачено передачу даних від систем моніторингу, встановлених на станції. А трохи пізніше вибило й ключову лінію електропостачання. Атомна станція та об’єкти зберігання відпрацьованого ядерного палива виявилися знеструмленими. Перебито високовольтну лінію електропередачі на ЧАЕС — підстанцію «Київська».
Через бої невідоме навіть місце пошкодження. Об’єкти ЧАЕС поки що перейшли на резервні дизельні генератори, але запасів палива на них на дві доби, а підвіз неможливий, знову ж, через бої. Окупант не розщедриться — дизелю російській армії бракує навіть для неї самої.
МЗС України закликав припинити бої й дати можливість виїхати ремонтним бригадам. Його підтримав і голова МЗС Латвії, який закликав Міжнародне агентство з атомної енергії негайно втрутитися в ситуацію зі знеструмленням Чорнобильської АЕС.
У відповідь у МАГАТЕ, все правильно, знову не побачили критичної загрози. Усього лиш: «Подія порушує ключовий принцип безпеки в забезпеченні безперебійного енергопостачання». А в іншому, схоже, все чудово: «Теплове навантаження басейну витримки відпрацьованого палива та обсяг охолоджувальної води на Чорнобильській АЕС достатні для ефективного відведення тепла без необхідності електропостачання». Ну й стурбованість. Гаразд, повний комплект відписки.
Але ж мова далеко не про дрібниці. Світу варто пам’ятати, що наявність АЕС — це високий ризик. Навіть боїв у їхньому районі вести не можна (до 2022-го ніхто й не вів), щоб не провокувати зустрічного вогню у бік атомних об’єктів. Та й не треба влучати безпосередньо в реактор, аби сталася катастрофа, що й доводить нинішній кейс.
Не слід думати, що через дві доби все вибухне. Але коли паливо для генераторів закінчиться, події цілком можуть розгортатися за фукусімським сценарієм, із нагріванням палива, що зберігається. Тим більше що обстріл, який призвів до цієї аварії, навряд чи останній.
рф планомірно розігрує політичну карту «вимушеного нападу», мовляв, шалені українські націоналісти шантажуватимуть увесь світ своїми атомними станціями. Це не нова інформація, багато дипломатів уже чули цю версію. І вже зовсім яскравими фарбами вона заграла після мюнхенського виступу Зеленського, в якому він поставив під сумнів виконання Україною Будапештського меморандуму.
Що гірше, ми розуміли, що ймовірним є саме цей сценарій, і сурмили в усі сурми про те, що наші атомні об’єкти під загрозою перш за все, що хоча б небо над ними треба закрити, адже прицільність, як і шляхетність — це не про нашого противника.
Нас слухали й… висловлювали стурбованість у відповідь. Нині стурбованість стала глибокою. Отже, можна вести вогонь і по інших ядерних об’єктах, війна все спише. От тільки вітер усе це рознесе далеко за межі України, він не в курсі, де починаються кордони НАТО.
Насамперед прямо зараз і терміново необхідно забезпечити коридор для виконання ремонту та відновлення енергопостачання ЧАЕС. Це реальне завдання й для МАГАТЕ, і для тієї ж ООН.
Потім слід знову порушити питання безпеки всіх атомних об’єктів на території воєнних дій і не обмежуватися стурбованістю. Запасів високоточної зброї в російської армії дедалі менше. На Харків уже щосили шпурляють прості півтонні «чавунки». І, зважаючи на все, масштаби їхнього застосування посиляться. У харківську ядерну установку вже прилетіло. Так, випадково, але що довша війна, то дедалі більше таких випадків. При сотнях пусків ракет і їхніх траєкторіях, що проходять над атомними станціями, можливо все. І тут уже справедливо зважувати: закрити небо, роздраконивши путіна, чи не закрити, допустивши атомну катастрофу в ЄС. Так, війна обмежена українською територією. От тільки радіації, що вирветься, буде плювати на кордони, і ще нікому не вдавалося її ні списати, ні запхати назад. 37 років тому Чорнобиль уже змусив здригнутися планету. У це складно повірити, але знайшлися охочі «можем повторить». Відсидітися точно нікому не вдасться. Навіть якщо дуже широко заплющити очі.
Більше статей Ігоря Маскалевича читайте за посиланням.