Незважаючи на війну, Україна продовжує розвиватися та забезпечувати надання публічних послуг для громадян. Однією з ключових груп адміністративних послуг є реєстрація актів цивільного стану (РАЦС). Її критичність полягає в тому, що ці послуги потрібні навіть у період війни, адже люди народжуються, одружуються, помирають. Цих послуг неможливо уникнути, і їх складно відтермінувати.
Щоб розуміти обсяг попиту тільки на три базові послуги РАЦС, ось кілька цифр. У 2021 році зареєстровано понад 717 тисяч смертей. Ще майже 500 тисяч послуг — реєстрація народження та шлюбів.
На жаль, на прикладі «послуги з реєстрації смерті» легко побачити: держава після укрупнення територіальних громад не виконала своєї обіцянки не допустити віддалення послуг.
Динаміка реєстрації така, що виконавчі органи місцевих рад у 2021 році склали на 71 тисячу актових записів менше, ніж у 2020-му. Натомість підрозділи Мін’юсту склали таких реєстрацій на майже 170 тисяч більше. Якщо оцінювати у пропорціях, то, порівняно з 2020 роком, вона змінилася майже удвічі й становить більш ніж 1 до 5 на користь Мін’юсту.
Гіркий приклад цієї сумної статистики. Погано, що навіть у такі трагічні дні близькі покійника не можуть зареєструвати смерть у себе в селі чи селищі, а змушені витрачати час і кошти (в т.ч. на дорогу) на відвідини органів РАЦС Мін’юсту. Така само невтішна динаміка щодо послуг із реєстрації народження та шлюбу.
Треба чесно визнати, що й до жовтня 2020 року зі сферою РАЦС були проблеми. Мін’юст офіційно тримається за ці послуги, дбаючи передовсім про наповнення спецфонду свого бюджету. Так, дивна логіка, коли орган державної влади думає не про доступність послуг для громадян, а про свій відомчий кошторис. Але так було ще й до великої війни, коли ресурсів налічувалося набагато більше.
Отже, після остаточного укрупнення громад ситуація у сфері РАЦС істотно погіршується. Бо навіть ті сільські громади, що виконували повноваження РАЦС, їх втрачають. І послуги продовжуватимуть віддалятися, адже всі державні органи нині «оптимізують» свої мережі.
Що ж тут не так?
Та, власне, насамперед — невиконання обіцяного державою головного постулату реформи, що під час децентралізації послуги не будуть віддалятися від людей. Адже повноваження РАЦС раніше виконували навіть найменші сільські та селищні ради. Після укрупнення громад це питання потрапило на окреме вирішення органів місцевого самоврядування (ОМС) та Мін’юсту. На жаль, відомо, що Мін’юст послідовно «переконує» ОМС не брати цих повноважень.
Можна дорікнути й ОМС, які в цій ситуації недостатньо дбають про тих мешканців, що живуть не в центрі громади, і змушують їх їздити до колишніх районних центрів. Але докоряти ОМС теж не зовсім справедливо, бо якщо Мін’юст на цих послугах «заробляє» (урочистими церемоніями, сумнівними платними консультаціями, «шлюбом за добу» за тисячі гривень), то ОМС такого «заробітку» не мають. Для них ці повноваження — додаткові видатки з бюджету і додатковий клопіт із бланками, сейфами, реєстрами тощо.
29 квітня 2021 року для вирішення проблеми з послугами РАЦС Верховна Рада України конституційною більшістю ухвалила закон, який вирівняв у повноваженнях усі територіальні громади (сільські, селищні, міські, включно з колишніми «містами обласного значення»). Тобто всі ОМС потенційно можуть брати до виконання три базові послуги РАЦС.
На практиці закон майже не запрацював. Лише ініціативніші міста розпочали процес отримання повноважень. Але системно тенденція геть зворотна. Послуги РАЦС зникають із сільських територій і переходять у відомчий формат надання. Мін’юст тут діяв не лише «переконанням», а й новими підходами у тлумаченні закону (про статус юридичної особи для виконкому чи ЦНАП, вимогами до навчання персоналу ОМС та обсягу їх повноважень тощо).
Можна навести ще багато аргументів, чому ситуація неправильна. Просто треба врахувати:
- РАЦС — найлегші з адміністративних послуг. Чому їх і далі надає ціле міністерство, а не ОМС в кожній громаді, незрозуміло з погляду логіки урядування;
- кожен візит по таку «послугу» до органу ДРАЦС Мін’юсту — змарнований час (день) і кошти громадян;
- це питання безпеки (в умовах війни, ковіду, відсутності електрики і транспорту);
- це питання довіри до реформи, довіри до держави.
На жаль, немає жодної надії, що Мін’юст змінить свою позицію й відмовиться від зазначених повноважень на користь ОМС. Схоже, це міністерство не довіряє місцевому самоврядуванню. Тому такі ж великі проблеми й у сфері державної реєстрації нерухомості та бізнесу, де з літа 2021 року не проводяться тестування для реєстраторів, і ця професія стає дефіцитною.
Відтак залишається апелювати хіба що до нового керівника «оптимізованого» Мінрегіону, до народних депутатів України та до самих ОМС і їх асоціацій. Треба вимагати від уряду системних організаційних заходів для того, щоб ці вкрай важливі послуги були доступні в кожній територіальній громаді, в кожному старостинському окрузі. Подбайте про своїх мешканців.
Модель «через ЦНАП у взаємодії з Мін’юстом» тут не підходить, бо це переважно швидкі (невідкладні) послуги, отож ні людина не має можливості чекати, коли їй привезуть свідоцтво з Мін’юсту, ні для ОМС немає сенсу в таких «поїздках» і взаємодіях. Саме тому послуги РАЦС дуже погано представлені у ЦНАП. Тобто тут має бути реалізоване саме повноцінне делегування повноважень до ОМС.
Без цих рішень, через відомчі інтереси дедалі більше громадян України муситимуть долати значні відстані, марнувати час на візити і сварити владу.
Більше статей Віктора Тимощука читайте за посиланням.