Рівно посеред літа багатьом моїм землякам "упав сніг на голову": Верховна Рада ухвалила рішення про перейменування Кіровограда на Кропивницький.
Те, що обласний центр буде перейменовано, розуміли ще з моменту ухвалення законів про декомунізацію. Однак це рішення стало несподіваним для багатьох, хто не вникав у перипетії боротьби навколо назви. А вона точилася давно - то загострюючись, то послаблюючись. Останній же рік, з відомих причин, перейшла в особливо напружену фазу - з мітингами, взаємними образами, жорсткими перепалками.
А вся біда в тому, що першоназва, зафіксована у суспільній свідомості, - Єлизаветград (історики-краєзнавці називають і інші - Поділ, Новокозачин, не враховуючи назв давніх українських поселень навколо фортеці) - тісно пов'язана з поняттям "Новоросія" і є одним із символів російської колонізації краю. Тому для багатьох жителів міста, як і всієї України, повернення до цієї назви було категорично неприйнятним. Натомість їхні опоненти, виховані здебільшого на російській культурі, не хочуть відступити від історичної назви, апелюючи до святої Єлизавети.
Указ про будівництво фортеці, навколо якої розрослося поселення, що стало пізніше повітовим містом, підписала тодішня імператриця Росії Єлизавета. Звісно, фортецю нарекли ім'ям святої. Російська імперська влада, як і нинішня, завжди використовувала набожність у своїх інтересах. До речі, фортецю почали будувати всупереч тодішнім міжнародним домовленостям, і російська дипломатія довго розповідала візаві, що "нас там нет". Точно так, як і позаторік у Криму.
Лише коли російська залога, яка вийшла зі стін фортеці, знищила Запорізьку Січ, влада наважилась офіційно наректи місто Єлизаветградом. І в гербі його містився вензель імператриці, бо у святих, як відомо, вензелів не буває. Попри майже 70-річний радянський період, уже в незалежній Україні, цей вензель перекочував і в герб Кіровограда.
Питання про перейменування міста не раз поставало на початку 1990- 2000-х, але щоразу прихильники Компартії, які мали вплив на міську владу, відбивали ці атаки, відстоюючи Кіровоград. Нині ж комуністичні впливи сильно пригасли, Росія розпочала війну з Україною, тож прихильників назви Єлизаветград значно поменшало. І все ж їм вдається втримувати своє активне ядро за рахунок парафіян церкви УПЦ (Московського патріархату, чиїх храмів у місті більшість) та частини працівників двох великих підприємств, власники яких Павло Штутман і Євген Бахмач, за версією деяких політологів, мають активи і зв'язки в Росії.
Саме через те, що в минулі роки питання перейменування міста гасилося на підйомі, бо бракувало глибокого наукового й суспільного осмислення, обласний центр у Центральній Україні опинився у досить скрутному становищі. Єдиної української назви не було. Кожна невелика група активістів обстоювала свою. На початку минулого літа з ініціативи громадських організацій та за підтримки міської влади відбулася науково-практична конференція, в якій узяли участь науковці з багатьох міст України. Разом з Інститутом національної пам'яті було рекомендовано як вмотивовану й прийнятну нову назву - Інгульськ. Оптимальним варіантом, звісно, було б провести кілька таких конференцій з якомога ширшим донесенням їхніх висновків до пересічних містян. Адже не секрет, що значна кількість людей читає хіба що білборди й цінники в магазинах.
Але на це не було ні часу, ні ресурсів. На відміну від тих-таки прихильників Єлизаветграда, які розраховували саме на такий рівень свідомості. Місто буквально рясніло відповідними білбордами, агітаційними наметами з величезними тиражами листівок, які потрапили якщо не в кожну поштову скриньку, то в кожен під'їзд. Зміст цієї агітації був украй маніпулятивний: і візуально, і змістово назву Єлизаветград наполегливо асоціювали з українською символікою, вишивкою, традиційними цінностями.
Громадські слухання, передбачені законом, відбувалися дуже бурхливо, і, ясна річ, спільного висновку в результаті не дійшли. Було зафіксовано сім імовірних назв: Єлизаветград, Інгульськ, Златопіль, Кропивницький, Благомир, Козацький, Ексампей. Звучали також Золоте Поле, Тобілевичі, Скіфія або Скіфопіль. Саме сім назв, запропонованих на громадських слуханнях, міська рада й направила до відповідного комітету Верховної Ради. А він рекомендував парламенту ухвалити назву Інгульськ. Народний депутат від Опозиційного блоку колишній голова ОДА та чільний діяч Партії регіонів Сергій Ларін і мажоритарник від Кіровограда Костянтин Яринич як альтернативу обстоювали назву Єлизаветград.
Ставленик Ларіна генеральний директор ОДТРК Вадим Мурований через Фейсбук звернувся до земляків із пікантним запитанням: "Що таке державницька позиція? (Про це йшлося на засіданні комітету. - С.О.) Який її номер у Камасутрі?" Він став ініціатором флешмобу "Спроси меня, как назвать мой город".
Річ у тім, що під час місцевих виборів було проведено так зване опитування, умови якого не витримували жодної критики. Воно стало лише додатковим аргументом для прихильників Єлизаветграда, бо показало - з тих, хто взяв у ньому участь, майже 77% висловилися за цю назву. При цьому кількісно - це тільки 18% від загального числа виборців.
Громадська організація "Кіровоградське земляцтво", на прохання згаданих флешмобівців, замовила соціологічне опитування Київському міжнародному інституту соціології. Він провів його спільно із соціологічною групою "Рейтинг". Було опитано одну тисячу людей. Виявилося, що більшість - 57% - узагалі не хоче перейменування і воліє залишити звичну для них назву Кіровоград, 31% - підтримав повернення до Єлизаветграда, і лише 4% приймають пропоновану - Кропивницький. Звісно, Кіровоград лишити не можна. А якщо його вилучити зі списку, то 55% опитаних підтримали б Єлизаветград, 8 - Кропивницький, а якщо вилучити Єлизаветград - 70% не знають, яку ж назву дати місту.
Нічого нового й дивного у цих цифрах немає. Вони відображають консервативність мислення нашого степового жителя, якого підвищені тарифи на комуналку нині хвилюють більше, ніж назва міста. Вони також недвозначно підтверджують те, що фактично всі роки незалежності у свідомість обивателя нашого міста цілеспрямовано втовкмачували, що Єлизаветград - перша, найкраща і найшляхетніша назва, пов'язана з ім'ям святої.
Ще рік тому прихильників української назви звинувачували в тому, що вони, на відміну від єлизаветградців, роз'єднані, не виступають єдиним фронтом. У ситуації, що склалася, це виявилося й певною перевагою. Художник Ігор Смичек, який тривалий час наполегливо просував назву Кропивницький, за що діставав від багатьох знайомих чимало докорів (мовляв, слід об'єднуватися навколо чогось одного), зібрав підписи частини представників культурної еліти краю на підтримку свого варіанта і надіслав їх до Верховної Ради. Народний депутат від Кіровограда Олександр Горбунов, посилаючись саме на це звернення, і запропонував новий проект постанови комітету, який скасував свою попередню постанову, мабуть, зваживши на ґвалт, що його зчинили "єлизаветградці" з приводу "болотяної сільської назви та смердючої річки".
До речі, вони так само протестують і проти Кропивницького, називаючи його якимось "артістом польського походження", який "нічим не проявив себе". Саме так охарактеризувала Марка Лукича бібліотекарка обласної наукової бібліотеки імені Дмитра Чижевського Людмила Іванцова, виступаючи, очевидно, як експерт на сесії міської ради. Прогнозовано - сесія не схвалила проекту про перейменування міста на Кропивницький.
Мітинги проти Інгульська і Кропивницького, які відбулися на початку січня і наступного дня після згаданого рішення Верховної Ради, відрізняються хіба тим, що взимку на найбільших гаслах було перекреслено одну назву, а влітку - іншу. Контингент той самий - працівники підприємств Євгена Бахмача і парафіяни храмів УПЦ (МП). Недовго попротестувавши, мітингарі організовано сіли в зелені автобуси, добре знайомі містянам написом "З добром до людей! Євген Бахмач". Написи із часом зникли, а добро, очевидно у вигляді мітингів, залишилося. Наступного дня в соцмережах було анонсовано ще один мітинг, який, сподівалися, мав би бути набагато більшим. Але реально на нього прийшло п'ятеро людей. В автобусів того дня був вихідний…
* * *
Голова міста Андрій Райкович - ставленик тих самих підприємців, які пропагують проросійську назву, на прес-конференції (відразу після рішення парламенту) заявив, що в принципі не проти нової назви, але хотів би, щоб усе було законно, бо його, мовляв, не запросили на засідання і не дали слова, і він тим обурений. Пообіцяв звернутися до керівництва країни з претензією, що думка більшості містян не була врахована. Голова облдержадміністрації Сергій Кузьменко закликав усіх до спокою і теж висловився за те, що думку незгодних усе-таки мали б почути.
Натомість прихильники Єлизаветграда зафонтанували іронією. Редактор газети "Україна-Центр" (вона певний час виходила під претензійним гаслом - "Газета для умных людей") Юхим Мармер свою авторську колонку назвав: "Кропивничане, кропивничанки и кропивничайники", маючи на увазі або одних, або інших, або всіх разом. Народні депутати Костянтин Яринич (БПП) і Сергій Ларін (Опозиційний блок) зареєстрували у Верховній Раді постанови про відкликання рішення про перейменування Кіровограда на Кропивницький. До речі, Сергій Ларін був присутній у залі під час голосування і навіть не проголосував "проти". Тепер він заявляє, що організував потужну команду юристів, аби боротися проти нової назви в судах усіх рівнів. Як відомо, очолила все це відома "командна" юристка Олена Лукаш. Контрольована Ларіним громадська організація "Перспектива міста" закликає бойкотувати назву Кропивницький. В одному з мікрорайонів уже були помічені невідомі, які поширювали листівки, де з граматичними помилками пояснювалося, що нова назва - це ініціатива Яценюка і партії "Народний фронт". Вони, мовляв, підвищили вам тарифи, займалися корупцією, а тепер іще й перейменування організували. Ясна річ, ці листівки - втілена надія, що люди, які з власної ініціативи не підуть протестувати проти Кропивницького, проти підвищених тарифів виступити можуть. А далі вже - справа техніки.
Тим часом громадські активісти на одному із в'їздів до міста вже встановили банер з новою назвою. Міська влада, звісно, так швидко діяти не може. Але заступник міського голови Олександр Мосін на апаратній нараді повідомив, що влада вже звернулася до рекламних агенцій, які виготовлять відповідну атрибутику. На розгляд найближчої сесії міської ради буде винесено Програму розвитку основ громадянського суспільства та комунікації з громадою міста на 2016 рік. Нею передбачено оголосити конкурс на створення проекту нового прапора, герба і гімну міста.
До речі, проукраїнську громаду нова назва не розколола, хоча, звісно, й загального консенсусу немає. І заяви про те, що думка частини містян не була врахована - не безпідставні. Та думку цю слід формувати копіткою просвітницькою роботою, до якої мала б долучитися і влада, а не нав'язувати з ворожого голосу.
P.S. Один з робочих днів цього тижня для НВП "Радій" (головний бенефеціар-власник - Євген Бахмач) розпочався з візиту працівників СБУ, які прийшли з обшуком у зв'язку із досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні за фактом розтрати коштів в особливо великих розмірах. Як повідомляє прес-служба обласної прокуратури, у рамках цього кримінального провадження слідчі перевіряють версію причетності службових осіб ПАТ НВП "Радій" і ДП НАЕК "Енергоатом", що є державним підприємством та фінансується з державного бюджету, до заволодіння бюджетними коштами у розмірі, що перевищує 130 млн грн. Зокрема, йдеться про фінансові оборудки із закупівлею обладнання, де завищено обсяг придбаних товарів на суму, що всемеро перевищує їхню реальну вартість.