Минулого тижня в інформпросторі України відбулася знаменна подія: представники громадського руху «Чесно» презентували дослідження роботи українських парламентаріїв на предмет дотримання низки критеріїв, які так чи інакше мають стосунок до їхньої профпридатності. Підсумки дослідження розглядалися на круглому столі під назвою «Чесна розмова з майбутнім парламентом», на якому «чесночники» намагалися обговорити отримані результати із суспільством і самими депутатами.
Обговорення із суспільством вдалося. Навіть занадто: після оприлюднення цих даних в українських медіа почалися досить активні суперечки й чвари. А от сказати, що «Чесна розмова» увінчалася повним успіхом щодо діалогу з парламентаріями, не можна: у дискусії поки що не взяли участі люди, які відіграють ключову роль при формуванні партійних списків. Коротка розмова у прямому ефірі переважно зі звичайними делегатами від тих чи інших партій навряд чи наблизила «Чесно» до озвученої амбіційної мети - очищення парламенту. Нагадаємо, раніше «чесночники» натхненно посилалися на досвід Румунії, де подібні дії ГО допомогли провести «народну люстрацію», вилучивши з партійних списків найбільш одіозних персонажів.
Але, можливо, ефект від рейтингів «Чесно» стане помітним ближче до виборів, коли списки почнуть відкриватися офіційно. Не дарма ж окремих політиків так стурбували власні показники, що вони вже кілька днів звинувачують «Чесно» у нечесності з усіх доступних їм майданчиків.
Об’єкт
Для публікації всіх результатів досліджень нам не вистачить місця на шпальті: кожен охочий може знайти всю інформацію на сайті ініціативи.
Нагадаємо основне.
Критеріями дослідження біографії кожного політика були:
- відсутність фактів порушення прав і свобод людини;
- незмінність політичної позиції згідно з волевиявленням виборців (зокрема відсутність переходів між фракціями);
- непричетність до корупційних дій;
- прозорість задекларованих доходів і майна (зокрема готовність оприлюднити декларацію про доходи), їх відповідність способу життя;
- особисте голосування в парламенті (простіше кажучи, відсутність фактів передачі картки колегам);
- участь у засіданнях парламенту та роботі комітетів - для отримання «плюса» депутат мав відвідати не менше ніж 75% засідань.
Усю інформацію, як запевняють дослідники, брали тільки з відкритих і достовірних джерел. За показниками особистого голосування й участі в засіданнях парламенту розглядався тільки останній рік. Героями рейтингу стали Микола Томенко, Олександр Гудима (БЮТ) і Володимир Лановий (фракція «НУ-НС»). Дослідження не показало в них порушення жодного критерію. Владимир Лановий, утім, став депутатом усього місяць тому і встиг попрацювати лише кілька тижнів до парламентських канікул, тож його результат цілком передбачуваний: якби й хотів щось порушити, не встиг би. Трохи не дотягли до них ті нардепи, які порушили по одному критерію. З самого початку оголошувалося про 17, але після оприлюднення рейтингу, шквалу дзвінків та опублікування декларацій їх кількість зросла до 33. Серед них чотири регіонали, два комуністи, три «народники», 13 нунсівців, 10 бютівців і один позафракційний депутат. Антигероями рейтингу, які примудрилися отримати «мінус» за всіма критеріями, стали Давид Жванія (офіційно «НУ-НС», реально - провладна група «Право вибору»), Ігор Савченко (екс-БЮТ, нині ПР) і Олександр Фельдман (екс-БЮТ, нині ПР). Що характерно, і герої, і антигерої прийшли в парламент за списками нинішніх опозиційних фракцій.
Це попередні результати. Як розповіли DT.UA в «Чесно», остаточних, уточнених даних першого етапу досліджень слід очікувати лише за два-три тижні. Далі - другий етап, на якому перевірять кандидатів, котрі не працювали в цьому парламенті. Відповідно, зі списку вилучать деякі критерії, як-от: особисте голосування та робота в комітетах, а також змінять підхід. Так, роздача гречки виборцям піде за критерієм причетності до корупційних дій. На відміну від першого етапу досліджень, над другим працюватимуть уже не десять, а вісімдесят людей. Побажаємо їм удачі: що швидше вони завершать свою роботу, то простіше буде потім відбиватися від обвинувачень у «литті води на млин рейтингових позапарламентських сил шляхом очорнення парламентських». Хоча тут завдання, безперечно, ще складніше й різноманітніше: одна річ піднімати документи й відстежувати роботу Віталія Кличка в Київраді, і зовсім інша - шукати таємниці всіх, кого веде за собою Наталя Королевська. При тому, що «Чесно» обіцяє працювати тільки з відкритими й перевіреним джерелами, завдання, погодьтеся, нетривіальне.
…і його критика
Після презентації «Чесно» довелося витримати шквал зауважень, як обґрунтованих, так і не дуже. За реакцією учасників ініціативи добре помітно: вони були готові до нерозуміння і навіть неприйняття, але такого дев’ятого валу все ж не припускали.
Спробуємо розібратися, де в критиці «Чеснометра» зерно, а де - полова.
Почнемо з об’єктивних недоліків. Очевидна й головна проблема «Чеснометра» - поверховість дослідження й бездушність критеріїв, де буква в низці випадків переважає над духом. Багато журналістів після перегляду презентації «Чесно» зауважували, що, воленс-ноленс, ініціатори дослідження зіграли на руку рецидивістам порушень парламентської дисципліни. Злий жарт із ними зіграв формалізм підходу. Хтось не приходить на засідання Ради через те, що бере участь у протестних акціях, намагається захистити чиїсь права з використанням депутатських повноважень або зустрічається з європейськими колегами, а хтось не приходить через те, що дуже зайнятий полюванням з вертольота або шопінг-туром у Мілані. Формально і те, й інше - пропуск, і реально обидва депутати отримують червону картку у графі «відвідування парламенту». Але чи можна вважати ці порушення однаковими? Деякі депутати віддавали свої картки на одне чи два голосування - значно більше їх свій документ віддали колись раз і назавжди. Але знову ж таки червона картка і в тих, і в тих. Суворий і справедливий підхід чи вихлюпування дитини разом із водою?
Інший момент: будемо чесні, роботу парламентарія не можна оцінити кількісно. А якщо людина ходила на всі засідання комітетів і тримала картку при собі, але подала дуже мало законопроектів (як, до речі, і один з трьох «найчистіших» - Олександр Гудима)? А якщо, навпаки, активно творила закони, але все з певною вигодою для окремих підприємств (постійні читачі DT.UA з легкістю згадають два-три імені)? А якщо депутат і ходив, і творив закони, і корисні справи робив, але паралельно поставив на потік бізнес із подання депутатських запитів до податкової, санепідемстанції тощо з настійними проханнями перевірити тих чи інших суб’єктів підприємницької діяльності? А як оцінити якість конкретного законопроекту, поданого депутатом?
Третій момент: учасники ініціативи «Чесно» самі скаржаться на те, що до ряду очевидних порушників просто «не змогли підкопатися». Наприклад, не знайшли прямих доказів причетності до корупції, хоча непрямих вистачало на невелику бібліотеку. Принцип опори тільки на відкриті джерела та прямі докази вберіг від зайвих обвинувачень, але значно звузив поле «розкриття».
Підсумовуючи: при формальному підході професійний лобіст може відхопити купу плюсів (фракцій він не змінював, на кожному засіданні був присутній, з комітетів не вилазив, до справ, які його ганьблять, може, й причетний, але не помічений), тоді як депутат, котрий подав низку корисних законів, але пропустив кілька засідань комітетів, опиняється нижче від нього в загальному рейтингу.
Тут ми підходимо до важливого моменту. «Чесно» справді ніколи не претендували на визначення якості парламентської роботи в усій її повноті: вони лиш оцінили останній рік роботи Ради за низкою важливих і цікавих суспільству критеріїв. І із цим конкретним завданням вони впоралися якщо не на п’ять (все-таки були в них і огріхи, як, наприклад, невраховані декларації окремих депутатів, пропущені грішки інших тощо), то на чотири з плюсом. Але, демонструючи результати роботи, на жаль, не змогли докричатися до публіки, роз’яснивши їй, що результати не слід сприймати формально, зводити в таблицю чи складати між собою.
Що ж вийшло у підсумку? Шквал критики в дусі «депутатові Х записали мінус за те, що один раз віддав картку, а депутатові Y такий самий мінус поставили за багатомільйонні розкрадання! Несправедливо! Проплачено!». На жаль, учасники «Чеснометра» справді невдало структурували результати своєї роботи, поставивши в один ряд дрібних капосників із великими рецидивістами. Це помилка, яку можна було передбачити і якої можна було уникнути.
Є й цілком очікувана, але не в усьому конструктивна критика. Так, урок майбутнім ГО, які претендують на оцінювання роботи політсил: наявність у вашому складі політиків автоматично викликає підозрілість та зайві пересуди. Навіть якщо політик лише один, і той «в активному запасі», як, власне, це в «Чесно» і є з Олегом Рибачуком. Будь-який (екс-)політик, помічений у такій організації, автоматично сприймається як її лідер, мотор та ідейний натхненник, незалежно від реальної його ваги в структурі (наважимося, втім, припустити, що внесок Олега Борисовича в роботу «Чесно» справді чималий). Що автоматично призводить до перевішування всіх собак із його біографії на імідж ініціативи.
У багатьох також виникали запитання «А хто такі взагалі ці «Чесно»?» (мінус творцям сайта - список громадських організацій у графі «Координаційна рада» якийсь знеособлений) і «А хто їм гроші платить?» (тут уже слід звинувачувати самих коментаторів, - що-що, а фінансова звітність на сайті «Чесно» розписана на совість).
Слід сказати кілька слів і на захист активістів «Чесно». На даному етапі всі їхні помилки кількісні, а не якісні. Це хвороби росту. Над першим етапом «Чеснометра» працювало не так і багато людей - десять аналітиків від Комітету виборців України та купка волонтерів, для яких це не було основною роботою. Масштаб виконаної роботи колосальний, помилки технічного характеру в такому разі вочевидь неминучі. Якщо взяти до уваги, що учасники руху «Чесно» оперативно реагують на критику і в міру сил виправляють помилки, то можна розраховувати, що через кілька тижнів рейтинг набуде завершеного вигляду. Нині ж в ініціативи, як сказали б програмісти, відкритий бета-тест. І, як для відкритого бета-тесту, «продукт» має досить непоганий вигляд. Він міг би виглядати набагато краще, якби в ініціативи було більше ресурсів, учасників, часу. Тоді можна було б дозволити собі й глибший підхід, дослідження конкретних законодавчих ініціатив, ретельний додзвін до кожного депутата з витребуванням його декларації (що дозволило б уникнути, як мінімум, скандалу з Олесем Донієм, який нарікав, що запит про декларацію надійшов йому на електронну адресу, яку він рідко перевіряє. З іншого боку, небажання перевіряти адресу, зазначену на сайті Ради, яка є основним каналом зв’язку народу з обранцем, теж характеризує слугу народу не з найкращого боку) і т.д. Але «маємо те, що маємо» - для початку й це непогано.
Необхідний мінімум
Адже коли навіть абстрагуватися від якості дослідження, саме виникнення «Чесно» дуже корисне. Річ у тому, що в українському суспільстві досі немає запиту на аналіз реальної парламентської роботи. З вини частково політиків, частково - медіа, у ЗМІ парламент остаточно набув вигляду театру. Більшості парламентських кореспондентів не цікаво сидіти на сайті Ради, вишукуючи нові законодавчі ініціативи й перевіряючи кожен документ на предмет дерибану держбюджету, лобізму та інших тонкощів. Їм цікаво підстерегти біля курилки чергового партійного «нардепа у зв’язках із громадськістю» і: а) примусити його пробубоніти в мікрофон чергову епатажну дурницю; б) зафіксувати годинник. На жаль, із суто кон’юнктурного погляду вони мають рацію: рядовому глядачеві й читачеві це може бути зрозуміліше й цікавіше, ніж пояснення з приводу якихось там податків, держзакупівель, реформ «Нафтогазу» чи системи рентних платежів.
Цю схему потрібно ламати. Але тут те саме порочне коло, що й з велодоріжками в містах України: велодоріжок немає, тому що мало велосипедистів, а велосипедистів мало, тому що немає велодоріжок. Аналіз реальної парламентської роботи не проводиться, тому що рядовому українцеві це не цікаво, а рядовому українцеві це не цікаво, тому що йому дуже рідко демонструють реальний зв’язок між парламентськими рішеннями та його особистим добробутом. У такій ситуації хтось завжди має зробити перший крок і продовжувати свою роботу доти, доки вона не стане затребуваною.
Як правило, це функція преси, а не ГО. Але в даному разі корисну роботу зробили саме «Чесно»: навіть ті, хто хотів їх розкритикувати, заглибилися в аналіз роботи парламенту - хоча б для того, щоб довести їхню неправоту. Це називається «широкий суспільний резонанс». Увага до роботи Ради хай на певний час, але загострилася. Чекаємо другого етапу.