За майже пів року війна Росії проти України пройшла два кардинально різних етапи.
Чергова поразка гібридної стратегії
На першому етапі дії російської армії здавалися дивними. Кампанія була спланована з розмахом і охопила величезний простір північного, східного та південного напрямків, що до початку агресії здавалося неймовірним. Війська агресора просувалися маршовими колонами, в яких разом із військовими частинами йшли частини росгвардії.
Захоплені карти російських командирів середньої ланки містили не рішення на наступ, а рішення на марш в умовах відсутності загрози зустрічі з противником. У них не було жодної інформації про можливі дії наших військ, наче їх не існувало взагалі. Ворог висаджував авантюрні непідготовлені й незабезпечені повітряні десанти, зокрема в Гостомелі та Василькові, які було знищено. Військової розвідки, логістичної системи забезпечення військ не було.
Дії військ агресора на початковому етапі війни не спиралися ні на основи військового мистецтва, ні на положення російських бойових статутів.
То що це було? Одночасне божевілля військового керівництва агресора?
Ні, військові притомні. На адекватність військових вказує рішення про припинення воєнної авантюри в її початковому задумі, порятунок угрупування сил на півночі від повного розгрому Збройними силами України, зменшення фронту військової активності до максимально можливого, як їм здавалося, рівня.
Якщо агресія планувалася не спираючись на положення військової науки, як її розуміють росіяни, і як вони викладені в їхніх керівних документах, то на які напрацювання спирався цей план?
Російська агресія в її початковому вигляді була спланована спираючись на канони гібридної війни.Основна роль, очевидно, відводилася п’ятій колоні всередині нашої країни. І мова не може йти лише про купки маргіналів у різних містах України. Ставка на них у 2014 році не справдилася ні в містах півдня України, ні на Слобожанщині. Та й окупація частини Донбасу і Криму відбувалася силами російської армії і російських найманців. Безумовно, не обійшлося без участі місцевих маргіналів, на підготовку й організацію яких було витрачено масу коштів і часу ще до 2014 року. Але в цілому вони не є тією силою, виключно на яку можна було б робити ставку, розпочинаючи агресію за таким сценарієм. Згадайте публічний розпач Гіркіна 2014 року через небажання місцевих чоловіків воювати на Донбасі.
Виходячи з дій росіян, можна дійти висновку: вони мали гарантії, що протидії окупантам не буде і Київ здадуть без організованого спротиву. Здадуть так, як здали південь України, де Збройні сили нашої країни, як і саме населення, були позбавлені можливості чинити збройний спротив окупантам. Такі умови не можуть бути наслідком зради, а тим більше прорахунку окремих посадовців чи чиновників. Такі умови створюються в результаті проведення масштабних гібридних операцій. А так звана «спеціальна операція» не лише спирається на них, а є вершиною їх проведення.
Рішучість військових — від Головнокомандувача до командирів найнижчого рівня, нечувана мужність бійців, масова готовність добровольців, як і всього населення, захищати міста і села України — зірвала плани агресора на півночі та сході України, а невдовзі зупинила ворога й на півдні. Варто відзначити важливість рішучого кроку президента України, який в умовах критичного стану навколо столиці прийняв мужнє рішення не залишати Київ.
Метою цієї статті не є докладний аналіз гібридної сторони першого етапу агресії. Хочу лише відзначити: перший етап агресії був спланований і проводився як завершальна фаза стратегічної гібридної операції.
Опосередковано це підтверджують і організаційні висновки та арешти серед вищого керівного складу ФСБ, які відбулися в Росії після провалу дій окупантів на першому етапі.
Військове ретро у виконанні російських збройних сил
Другий етап війни проводився агресором відповідно до його сталого погляду на війну і згідно до вимог російських керівних військових документів.
Стисло й трохи примітивно їх суть можна описати так: створення переваги зосередженням сил на певному напрямку, нанесення противнику вогневого ураження, використання його результатів шляхом нанесення удару військами. Як результат — оволодіння певною частиною території.
В ідеалі, за мету таких дій ставиться прорив оборони противника і розвиток наступу вглибину. Але такого результату агресору в жодному випадку досягти не вдалося.
Те, що демонструвала російська армія на другому етапі війни, — це не оперативне мистецтво і тактика часів Другої світової війни. Це — Перша світова війна, без жодного перебільшення. Так званий брусиловський прорив 1915 року, коли росіяни, прорвавши фронт одночасно на кількох напрямках просунулись углибину на десятки кілометрів, на тлі недолугих дій сучасної російської армії виглядає неперевершеним військовим шедевром.
І знову слід відзначити мужність та майстерність Збройних сил України. Демонструючи непохитну стійкість у боях з ворогом, який у кілька разів переважав українські війська в силах, завдаючи йому тяжких втрат, вони майстерно виходили з-під загрози оточення тільки тоді, коли така загроза сягала критичної межі.
Як наслідок — війська агресора були остаточно виснажені, а їхній наступальний потенціал вичерпаний.Противник зупинився, не виконавши завдання вийти на кордони Луганської та Донецької областей. Як кажуть, бобік здох.
Таким чином, на другому етапі війни російські наступальні дії були побудовані на принципах, притаманних військовому мистецтву щонайкраще середини минулого століття.
Війна сучасного типу, або «Буря в степах України»
Що далі? Ми з нетерпінням очікуємо переходу Збройних сил України в контрнаступ і визволення нашої землі.
У свідомості постають асоціації: 19 листопада 1942 року, Сталінград, потужна вогнева підготовка руйнує оборонний рубіж противника, і війська двох фронтів проривають оборону… Знову понятійний апарат військового мистецтва середини минулого століття.
Війна змінилася. Вона будується на інших принципах, реалізуються інші концепції.
Принцип одночасного вогневого ураження противника на всю глибину оперативної побудови. Концепції ізоляції поля бою (знищення тактичних резервів противника ще до введення їх у бій) та ізоляції району бойових дій (знищення оперативних резервів противника).
Сукупність цих та інших положень сучасного військового мистецтва дозволяє реалізувати концепцію так званої безконтактної війни, коли зникає позиційна війна, певною мірою стирається лінія зіткнення між воюючими сторонами. У такій війні зникає грань між наступом і обороною. Знищуючи резерви противника ще до виходу їх на поле бою, сторона, яка успішно виконує такі дії, розчищає простір для просування вперед із мінімальними втратами своїх військ.
Реалізацію такої концепції було застосовано у війні в Перській затоці 1990–1991 років, при тому що вирішальну роль у розгромі противника в тій війні відігравала авіація.
Нагадаю: розгром армії Саддама Хусейна, яка захопила Кувейт, розпочався не з наступу (контрнаступу) наземного угрупування. Йому передувала операція «Буря в пустелі», під час якої противнику було завдано поразки на всю глибину оперативної побудови. При цьому були вирішені оперативні завдання зі знищення системи ППО, угрупування авіації, систем управління та логістики.
Було завдано ударів і по наземних угрупуваннях противника, для чого на початковій фазі операції виділялося лише до 15% наявного ресурсу засобів ураження.
Коаліційні війська завоювали повну вогневу перевагу над ворогом.
Операція «Буря в пустелі» тривала 39 днів. Після того операція наземного угрупування військ коаліції «Меч пустелі» тривала чотири дні й закінчилася повним розгромом противника та його капітуляцією.
Для ведення такої війни потрібне перш за все сучасне високотехнологічне озброєння. Саме таке озброєння ми отримуємо від наших союзників. Ефективність його застосування вражає і зміцнює впевненість, що перемога над ворогом неминуча і вона не за горами.
Крім високотехнологічної зброї, ведення такої сучасної війни за визначеними вище принципами потребує новітнього підходу до планування та ведення операцій. Він не прописаний у наших керівних документах і не вивчався в наших військових навчальних закладах. І це природно, бо ще рік тому ми й не мріяли, що невдовзі матимемо таку зброю.
Але я впевнений: наше військове керівництво, перш за все оперативно-стратегічної ланки, подолає цей виклик. Критично важливою була б допомога наших партнерів, що і під час навчань, і під час військових дій, які їм довелося вести, безумовно нагромадили досвід ведення сучасної війни.
На мою думку, що базується на аналізі останніх інформаційних повідомлень, контрнаступальні дії наших Збройних сил уже розпочались. І розпочалися вони не з вогневої підготовки по передньому краю оборони противника, а з нанесення ударів на всю глибину його оперативної побудови.
За пріоритет узято вирішення оперативного завдання з руйнування системи логістики противника.
Слід підкреслити, що йдеться не про знищення окремих складів, якими б великими й важливими вони не були. Ідеться про руйнування (знищення) саме системи логістики.
Разом зі знищенням існуючих складів і баз будуть узяті під вогневий контроль комунікації, які використовуються для поставок матеріальних ресурсів, станції розвантаження, тилові пункти управління та інші її елементи. Нанесенням ударів припинятимуться спроби ворога відновити систему логістики. Імовірно, до вирішення цього завдання на шляхах підвезення та евакуації будуть долучені Сили спеціальних операцій.
Вирішення цього ключового завдання остаточно знищить спроможність військ противника до наступальних дій.
На жаль, обмеженість необхідного озброєння не дозволяє виконати завдання у стислі терміни й на всьому фронті. Тому найближчим часом ми можемо зіштовхнутися зі спробами агресора відновити наступальні дії на окремих напрямках.
Але обраний нашим командуванням напрям вірний. Послідовне знищення системи логістики наростатиме з надходженням додаткових засобів ураження.
При цьому ворог безсилий проти високоманеврених і високоточних систем ураження. Чи не єдиний спосіб боротьби з ними — використання диверсійно-розвідувальних груп, до підвищення активності яких ми маємо бути готові.
Разом з ударами по елементах системи логістики вирішується оперативне завдання з дезорганізації (знищення) системи управління противника. Чи не щодня ми отримуємо повідомлення про ураження чергового командного пункту, і знаходимо тому підтвердження в повідомленнях російських груп соціальних мереж про загибель офіцерів командного складу з’єднань та частин агресора.
Останнім часом пункти управління і логістичні центри ворога метаються, наче щури, по нашій землі, шукаючи собі порятунку в якому-небудь безпечному місці. Але таких для ворога немає й не буде.
І знову зазначу, що мова має йти не тільки про командні пункти військ ворога, а про систему управління: пункти управління, польові вузли зв’язку, системи польового мобільного Інтернету та інші елементи. Крім фізичного знищення об’єктів, вирішення цього завдання передбачає застосування засобів РЕБ із придушення ліній зв’язку та інші заходи.
Висвітлюю суто військові питання, безумовно, спрощено, тимчасом трохи їх деталізуючи з метою підкреслити: питання планування і ведення сучасної війни складне, попри зовнішню простоту та високу ефективність результатів.
Перелічені оперативні завдання є першочерговими для вирішення.
Наступним, але не менш важливим, постане оперативне завдання знищення системи ППО ворога на окупованій ним території. Це дасть можливість широко застосовувати авіацію, як ту, що ми маємо на сьогодні, так і ту, що надійде як допомога від наших партнерів. Це в рази підвищить наші вогневі можливості та прискорить кончину ворога. Саме тоді настане час і черга його загальновійськового угрупування.
Сказане не виключає нанесення ударів по цьому угрупуванню і на попередніх етапах, включно з сьогоднішнім днем. Усі ці оперативні завдання вирішуються й будуть вирішуватись одночасно, з урахуванням пріоритету кожного з них на різних етапах розвитку операції.
Таким чином, як видно з поточних подій, третій етап війни розпочався. Під час його ведення не виключається певна наступальна активність ворога на окремих напрямках, але в основному етап включатиме розгром агресора та визволення нашої землі. Є ознаки того, що наша наступальна операція побудована на сучасних положеннях військового мистецтва і базуватиметься на застосуванні сучасної високотехнологічної зброї.
Командирам треба відійти від намагань саме сьогодні визволити чергову Іванівку, Богданівку чи Петрівку без будь-яких планів та перспектив розвитку наступу. Часто визволені в такий спосіб населені пункти невдовзі повертаються під контроль ворога. І наші дії в цьому випадку перетворюються на невиправдані втрати матеріальних ресурсів і, що найголовніше, дорогоцінних людських життів.
Це, безумовно, не стосується випадків, коли таких наступальних дій потребує ситуація на інших ділянках фронту.
Політикам не слід вимагати від військових негайних щоденних успіхів. Наші військові довели, що чудово знають свою справу і розуміють, коли, що та як робити.
У зв’язку з цим викликає певну настороженість широко розтиражована інформація про наказ Верховного головнокомандувача військовим визволити південь України. Таке враження, що військові до цього над таким завданням не задумувались.
Військові, та й не тільки військові, розуміють, що накази віддаються Директивами, які за своїм змістом складні й докорінно відрізняються від гасел. Зміст цих Директив, як і найближчі плани дій, тримаються в суровій таємниці. Тому такі повідомлення схожі на піар-акції, через що сприймаються з певним роздратуванням.
Ворог теж усвідомлює свій близький кінець. Єдине, що може його врятувати, — це перемир’я і переведення військової агресії в переговорний процес. Росії життєво необхідно закріпити захоплені території й отримати час на підготовку нової фази агресії. Без перемир’я відбудеться швидка і неминуча поразка агресора.
Перемир’я під будь-яким приводом — вивезення зерна, обмін заручниками і полоненими чи будь-яким іншим. Такий спосіб дій, до речі, прописаний у так званій доктрині Герасімова, яка передбачає після активних дій висування пропозицій з урегулювання конфлікту і пошуку миру. На те, щоб добитися перемир’я, будуть кинуті всі, так би мовити, «гібридні сили» Кремля, а інакше кажучи — його агентура як в Україні, так і за кордоном.
Але це ми вже пройшли у 2014 році і не допустимо повторення у 2022-му.
Віримо в наші Збройні сили! Разом до перемоги!