Крім законів про створення спеціального антикорупційного органу, які лежать у парламенті, в Раду подано ще один. Команда розробників уже показала його представникам ОБСЄ і отримала схвальні відгуки. Схвалили його і Кабмін, і адміністрація президента - однак справа може застопоритися в парламенті. DT.UA оцінило новий закон: він докладніший і більш збалансований за попередні, та все ж залишає привід для занепокоєння.
Прийняття будь-котрого із законів про створення антикорупційного бюро - надто важливий крок, аби його можна було відкласти на потім. І не тільки тому, що прийняття такого закону до 31 жовтня й запуск бюро до кінця 2014 р.- одна з вимог МВФ. У разі успішного "злету" закон створить новий, дуже потужний за своїм потенціалом силовий орган. Який, залежно від практики застосування, зможе як вилікувати країну від наймерзеннішої з її хронічних болячок, так і стати потужним знаряддям політичних розбірок. А можливо, взагалі виявиться пустушкою. Все залежить і від самого закону, в якому будуть прописані повноваження бюро, і від його реалізації. Ось чому це так важливо. І так зле, що, на відміну від багатьох інших, цей законопроект якось не у фокусі громадської уваги.
Про попередні два законопроекти-конкуренти, які досі лежать у Раді, DT.UA вже писало. Відтоді спливло не так багато часу, проте сталася низка важливих подій. Тетяна Чорновол пішла у відставку з посади урядового антикорупційного уповноваженого і, фактично, перестала просувати "свій" законопроект, поданий у парламент Сергієм Пашинським. Але не перестала критикувати авторів конкуруючого законопроекту з "Реанімаційного пакету реформ", поданого в парламент Віктором Чумаком. Ті - доопрацювали свою версію законопроекту і, пройшовши Кабмін, подали її в адміністрацію президента. Там внесли свої правки й подали підсумковий документ у парламент. Тобто суб'єктом законодавчої ініціативи стосовно нового (умовно назвемо його третім, хоча хронологічно це не зовсім правильно) законопроекту виступив президент. Тепер автори законопроекту форсують його реєстрацію та голосування в парламенті. З цим поки що проблеми: Олександр Турчинов як спікер стверджує, що цей проект по суті схожий на попередні, а тому спочатку треба проголосувати їх. Утім, не виключено, що "Реанімаційний пакет реформ" та їх політичне лобі встигнуть переконати спікера в принциповій відособленості цього проекту, і його все-таки проголосують першим. Часу ж обмаль.
Свої аргументи в авторів законопроекту є: він справді ширший за попередні. Його повна назва - "Про систему уповноважених органів у сфері протидії корупції", і розглядає він не тільки повноваження бюро, а й антикорупційні повноваження інших органів, а також їх взаємодію.
Відповідно до цієї версії, бюро передбачається зробити новим незалежним (непричетним до Кабінету міністрів і таким, що не вважатиметься центральним органом виконавчої влади) правоохоронним органом чисельністю до 700 осіб - центральний апарат плюс 7 територіальних управлінь. Воно займатиметься досудовим розслідуванням карних правопорушень у сфері корупції, оперативно-розшуковою діяльністю та перевірками сумлінності держслужбовців. Однак його потенційними "клієнтами" будуть не всі держслужбовці і не всі потенційні корупціонери, а лише:
- народні депутати й депутати облрад;
- прем'єр-міністр, міністри та їхні заступники;
- голова і заступники голови Нацбанку;
- держслужбовці та службовці місцевого самоврядування 1-2 категорій;
- судді, члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів і Вищої ради юстиції;
- керівництво, помічники і слідчі ГПУ, а також керівництво облпрокуратур;
- керівництво міліції, митниці та податківців;
- вищий офіцерський склад військових формувань;
- керівники підприємств, частка держвласності в яких становить понад 50%.
А також будь-який держслужбовець, що отримає хабар на суму понад 500 мінімальних зарплат (у нинішньому варіанті - 610 тис. грн). Держслужбовці нижчих рангів і хабарі менших масштабів залишаються у підслідності інших органів правопорядку.
Серед критики на адресу законопроекту раніше звучали звинувачення в тому, що з його допомогою можна буде переслідувати приватний бізнес. Справді, у попередніх версіях законопроекту від РПР передбачалася підслідність "приватників". Однак з остаточної версії закону її вже вилучили.
Список злочинів, розслідування яких належить до компетенції бюро, прописаний у законопроекті - це, фактично, всі корупційні статті Кримінального кодексу.
Ключова особа у бюро - його директор. Він формує склад бюро й відповідає за нього. Відповідно, процедура призначення директора прописана особливо докладно. Його (більшістю голосів у результаті публічного обговорення кандидатур, які заявилися) обирає спеціальна конкурсна комісія з 9 чоловік - по 3 делегати від парламенту, президента й Кабміну. Кандидат на посаду глави бюро зобов'язаний мати вищу освіту, володіти державною мовою й мати не менше п'яти років досвіду управлінської роботи. Окремо уточнено, що не може бути обрана главою людина, котра впродовж двох попередніх років входила у керівні органи партій або перебувала в трудових чи інших договірних відносинах із партією (прикметно, що пересічний партієць або навіть народний депутат від партії все ще може). Протягом десяти днів після ухвалення рішення комісією президент повинен призначити новообраного главу бюро своїм указом. Глава бюро призначається на 7 років і не може обіймати цю посаду два терміни підряд.
Як ви, можливо, вже помітили, певна вада у цього законопроекту все-таки є. І це - великий вплив президента (особливо в нинішній політичній ситуації). Фактично, в умовах, коли президент має достатній вплив у парламенті для лояльності хоча б двох із трьох членів комісії з парламентської квоти, він здатен проштовхнути свого кандидата на посаду директора не те що без проблем, а й без тривалих обговорень. Теоретично, він також може спробувати не затверджувати склад комісії і не призначати її обранця, - хоча це вже гра за межею фолу й скандалу. Звільняє директора також президент - правда, низка ретельно виписаних умов значно ускладнює цей процес, якщо директор сам не радий такому розвиткові подій. Так, відповідно до законопроекту, для звільнення директора бюро потрібна або його власна заява, або досягнення ним 65-річного віку, або перехід на іншу посаду (певна річ, за згодою того, хто переходить), або нездоров'я/недієздатність, підтверджені комісією Мінздоров'я, або судовий вердикт, що визнає його винним у злочині, корупційній дії чи суміщенні посад.
Проте сумарно цей законопроект може дати главі держави надто сильний вплив на новостворений орган. Особливо коли врахувати, що президент від атак бюро захищений Конституцією.
Зазначимо, що саме аргумент "а чи не занадто багато президента на один законопроект?" як критика не звучить. Здебільшого тому, що її основним джерелом є Чорновол і її прихильники, а підтримуваний нею проект грішив приблизно на те ж саме, - хай там це й виглядало трохи інакше, однак вплив гаранта Конституції теж був занадто очевидним. До речі, закид, пред'явлений нами в попередній статті законопроекту Пашинского-Чорновол, - мовляв, із таким органом у підпорядкуванні президент ризикує вийти за свої ж конституційні повноваження, - тут теж актуальний.
Теоретично, збалансувати ситуацію можна було б двома способами. По-перше, радикальним шляхом - перенісши, наприклад, можливість звільняти главу бюро на Кабмін. Зрозуміло, такі поправки в законопроект уже ніхто не внесе - тоді простіше голосувати попередню його версію, подану Віктором Чумаком. Другий варіант виглядав би елегантніше - можна було б повернути в проект запропоновану, але в результаті не прийняту під час редагування в адміністрації президента норму, відповідно до якої 3 члени в комісію для виборів глави бюро делегує не просто парламент, а парламентська опозиція. Це і демократично, і посилює прозорість усього процесу, і могло б бути вписане в проект між першим та другим читаннями. Інша річ, що на це може просто забракнути часу - залишилося всього 2 пленарних тижні, другий із яких припадає на розпал передвиборної кампанії (а отже, зал Ради може виявитися напівпорожнім). Отож, якщо вже приймати проект, то надійніше зразу і в цілому.
У принципі, в такому вигляді проект міг би бути і ефективним, і корисним. Але за умови ефективного контролю з боку суспільства - як за виборами директора бюро, так і за подальшими діями глави держави на його адресу. "Політична відповідальність президента" в Україні раніше була досить аморфним поняттям: вона лягала на президента лише перед повторними виборами та перед бунтом. Однак тепер практика свідчить, що бунт - не такий уже й нереальний розвиток подій, як це здавалося попереднім гарантам.