«Якщо нас переведуть до поліклініки на Саксаганського, ми пропадемо - туди далеко їхати, комунального транспорту немає, пішки треба йти 50-60 хвилин, - розповіла дочка однієї з пацієнток. - Навпроти амбулаторії була комунальна аптека № 4, тепер там розкішний магазин. Один із пацієнтів, якому вже 96 років, коли побачив, що аптеку закрили, стояв перед входом і плакав. Це було нестерпно бачити. Де йому шукати ліки, коли кожен крок дається важко?! Єдина допомога - ця амбулаторія. Якщо її закриють, ми будемо вважати це актом геноциду проти киян».
Загроза, що нависла над амбулаторією, змусила пацієнтів об'єднатися, одним з ініціаторів виступив 87-річний ветеран Дмитро Нафаїлович Шевчук. «На це приміщення претендує багато хто, кажуть, тут буде офіс народного депутата, можливо, артистична студія. Була пропозиція переселити амбулаторію до сусіднього будинку і навіть допомогти з ремонтом, - розповів він. - Але ми розуміємо, як тільки амбулаторія перенесе туди своє майно, СЕС її тут же закриє, бо у підвалі розміщувати лікувальні установи заборонено законом. Урядовці роблять вигляд, що вперше про це чують».
Урядовці тягнуть час, грають у кота й мишки: амбулаторія працює багато років, документи сто разів перевірені, а вони раптом заявляють, що це приміщення - житлове, тому його потрібно звільнити.
«Амбулаторія на вулиці Заньковецької- перша в Україні, яка була наближена до людей, - коментує ситуацію Геннадій Бодарецький, головний лікар ЦРП Шевченківського району. - Я пам'ятаю, як вона створювалася, наказ був підписаний у 1992 році. Ми багато листів відіслали, виклали свої доводи, але відповідь одна - у березні 2012 року договір оренди закінчується. Співробітники там наші, а пацієнти - мешканці Печерського району, там і мають приймати рішення».
Детальніше читайте в свіжому випуску «Дзеркала тижня. Україна» у статті Ольги Скрипник та Олексія Сови «Пацієнтів послали. Оптимальним маршрутом».
