Лише торік банки 35757 разів відмовили Державній виконавчій службі надати інформацію про наявність рахунків боржників. Причин відфутболювання — більш ніж досить. Але відтепер його замінять автоматизованим списанням боргів.
Чому досі банки відмовляли? Передусім тому, що одразу кілька статей (60, 61, 62) Закону «Про банки і банківську діяльність» захищають інформацію про діяльність та фінансовий стан клієнта, яка стала відомою банку в процесі його обслуговування. Тобто фінустанови зобов'язані забезпечити збереження банківської таємниці.
Хоча положення Закону «Про банки і банківську діяльність» узгоджуються з положенням п. 21 ч. 3 статті 18 Закону «Про виконавче провадження», на практиці банки часто неправильно їх тлумачать і відмовляються надавати виконавцям інформацію про номери рахунків боржника та суми коштів, які зберігаються на них.
Відмовки придумують найрізноманітніші. Наприклад, нерідко у відповідь на запит надсилалися повідомлення, що, мовляв, коштів на рахунку недостатньо для задоволення потреб виконавчого провадження.
Ще одна причина, яка гальмувала примусове повернення боргів, — це не просто дивна, а досить складна, тривала й клопітна процедура їх стягнення через виконавчу службу.
Якщо додати до цього ще й пасивність самих виконавців (особливо державних), то армія потерпілих кредиторів у рази переважить ті кілька десятків тисяч відмов, які були надіслані банками у відповідь на запити про доступ до рахунків боржників.
Аби ці твердження не видавалися голослівними, варто підтвердити їх фактами. Згідно із Законом «Про виконавче провадження», арешт на кошти боржника виконавець накладає негайно після відкриття виконавчого провадження, але (увага!) тільки за умови повідомлення стягувачем банківських рахунків боржника (ч. 7 ст. 26). Звідки такі відомості може взяти кредитор, який «у контрах» із позичальником, нікого не цікавило.
Правда, законодавча норма вимагає й від самого виконавця перевіряти кожних два тижні майновий стан боржника на наявність у нього рахунків (ст. 48), а в разі виявлення накласти арешт на них не пізніше наступного робочого дня від моменту їх виявлення (ст. 13, 48, 56).
Та навіть якщо виконавець сумлінний, не факт, що від його активності буде позитивний ефект. Адже річ у тому, що виявляти в боржника рахунки в банку й дізнаватися суму коштів на них виконавець може, подавши відповідний запит до Державної фіскальної служби.
Але зазвичай там йому надавали інформацію про рахунки лише боржників — юридичних осіб або фізичних осіб-підприємців.
Отримати дані про рахунки боржників — фізичних осіб можна, тільки подавши відповідну вимогу в усі банківські установи країни (централізованого обліку таких рахунків немає).
Усе це потребує чимало часу та грошей. Бо навіть у добу цифрових технологій документообіг між органами державної виконавчої служби, Казначейством і банками (їх у нас 73) відбувається в паперовому вигляді, та ще й із допомогою засобів поштового зв'язку або самостійного доставлення.
Тож не дивно, що більшість виконавців рідко використовували такий механізм, що давало можливість боржникам вільно користуватися коштами, ухиляючись від виконання своїх фінансових зобов’язань.
Окрім того, виявити кошти — це навіть не половина справи. Чинний механізм їх списання з рахунків боржника перешкоджав оперативному виконанню рішення. Адже, згідно з Інструкцією, затвердженою постановою Нацбанку від 21.01.2004 №22, для примусового списання коштів виконавець оформляє у трьох примірниках платіжну вимогу за певною формою.
А ще слід було зважати на додаток до Інструкції, де прописано низку інших вимог, яких треба дотримуватися, та зібрати всі необхідні підписи і печатки. Потім документи слід надсилати на перевірку й погодження до місцевого органу Казначейства (приватним виконавцям — у банк, який їх обслуговує). І лише після перевірки банками платіжних вимог стягувача виконавці надсилають платіжні вимоги до банку для примусового списання коштів.
Такому ходінню манівцями можна покласти край досить швидко. І це не припущення, а практика, яка вже змусила злісних неплатників аліментів відраховувати кошти на утримання залишених дітей. Нині достатньо тільки долучити до цієї категорії інших боржників, полегшити й автоматизувати процес доступу до інформації про їхні банківські рахунки.
Зрештою, саме так і зробили. На своїй сторінці у Facebook заступник міністра юстиції Андрій Гайченко, зазначив, що, за результатами спільних заходів Міністерства юстиції та Нацбанку, а також досягнутих під час них домовленостей, внесено зміни, які спростять роботу виконавців.
Отже, про що йдеться? З ініціативи Мін'юсту, Нацбанк вніс зміни до Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджених постановою №267 правління НБУ ще в липні 2006 року. Новою постановою від 12 лютого 2021 р. №18 передбачено, що інформація, яку надаватимуть банки на вимогу виконавців про наявність і стан рахунків боржника, відтепер обов’язково повинна містити номери рахунків, відкритих боржником у банку, а також суми коштів на цих рахунках.
Це не тільки значно полегшить та прискорить роботу виконавців, а й стане підставою для запровадження автоматизації процесу. А отже, треба внести зміни ще й до Порядку автоматизованого арешту коштів боржників на рахунках у банках за виконавчими провадженнями.
Ідеться про вже згадану норму: додати до платників аліментів боржників усіх категорій, аби й щодо них запрацював автоматизований процес отримання виконавцями інформації щодо банківських рахунків боржника.
Національний банк своїм листом від 16 березня 2021 року узгодив ці зміни, а Мін'юст вніс їх наказом від 23 березня 2021 №1061/5. Однак, аби виконавці в автоматизованому режимі змогли списувати виявлені на рахунках кошти боржника, знадобився ще й спільний наказ Мін'юсту і Мінфіну. Він передбачає впровадження механізму створення, передачі та перевірки платіжних вимог на примусове списання коштів під час примусового виконання судових рішень в електронній формі. Тобто органи державної виконавчої служби (приватні виконавці), органи Казначейства і банки обмінюватимуться інформацією онлайн під час передачі платіжних вимог.
Тож, за умови дотримання законодавчих і нормативних актів, механізм стягнення спроститься, автоматизується, пришвидшиться і, головне, — стане значно ефективнішим. Покроково процедура виглядатиме так: виконавець із допомогою автоматизованої системи виконавчого провадження (АСВП) створює і скеровує в банки вимогу про отримання інформації щодо наявності рахунків боржника і коштів на них.
Далі банки впродовж години після отримання вимоги з допомогою системи автоматизованого арешту коштів надсилають виконавцеві затребувану інформацію. У відповідь той із допомогою АСВП скеровує в банк, у якому відкрито рахунки боржника, постанову про арешт коштів. Банк їх арештовує й повідомляє виконавцеві з допомогою системи автоматизованого арешту.
Наступний крок виконавець робить із допомогою АСВП: скеровує в банк платіжні вимоги на примусове списання коштів; той це робить і перераховує списані суми органу державної виконавчої служби або приватному виконавцеві, які переказують кошти стягувачу.
Контактування виконавців із банками видається досить складним. Однак насправді проходить швидко, адже відбувається онлайн, і, головне, — закінчується результативно.
Ініціатори змін сподіваються, що до оновленої системи примусового стягнення боргів приєднається більшість банків. Бо хоча на середину квітня до цієї опції приєдналися тільки сім банків, та аж 44 — запрацювали в тестовому режимі, на стадії консультацій і попередніх налаштувань щодо підключення до тестового середовища перебувають ще 11 банків.
Більше статей Тетяни Кириленко читайте за посиланням.