Три топ-теми обговорюватимуть на ювілейному Всесвітньому економічному форумі в Давосі: глобальне економічне зростання, підвищення технологічності світу та кліматичні зміни. Та все ж таки ні загроза експансії цифрових гігантів, ні збільшення викидів СО2 не втримаються на порядку денному, якщо жахне нова глобальна економічна криза. А все до того йде.
Зростаюча невпевненість - так директор МВФ Крісталіна Георгієва у своєму нещодавньому виступі охарактеризувала початок нового десятиліття для світової економіки. І це найгірша характеристика з можливих. Немає нічого більш згубного для інвестицій і підприємницької ініціативи, ніж невпевненість. Коли всі завмерли в очікуванні найгіршого, може й не знайтися того, хто зміг би це найгірше відвернути.
Усі останні звіти МВФ просто кричать про зростання корпоративних боргів, збільшення частки більш ризикованих і неліквідних активів, а також про посилення залежності від зовнішніх запозичень у країнах, що розвиваються. Темпи економічної активності у світі продовжують знижуватися. МВФ укотре зменшив свій прогноз зростання світової економіки до 3% нинішнього року - найнижчого показника з часу останньої глобальної фінансової кризи.
Щодня в довгому списку негативних факторів, що погіршують ситуацію, з'являються нові пункти. З нового року там: австралійські пожежі, загострення ситуації на Близькому Сході та укладання угоди між США і Китаєм. Ні, сам факт укладання угоди - позитивний, але всі давно розуміють, що "проблема" Китаю й США не торговельна, а ідеологічна. І якщо раніше вона існувала на рівні взаємних претензій, то зараз матеріалізувалася в конкретний документ, який треба виконувати, але не хочеться. Підписана угода може не вирішити, а лише поглибити цей конфлікт, якщо, наприклад, Китай вирішить не виконувати якихось умов договору, що не передбачає жодних механізмів урегулювання спорів (https://zn.ua/international/storgovalis-342243_.html).Тобто ризики, пов'язані з "торговою війною", не зникли, а трансформувалися.
За оцінками МВФ, у США очікується ослаблення зростання з 2,3% у 2019 році до 2% - у 2020-му і до 1,7% - у 2021-му. У зоні євро прогнозується ледь помітне підвищення зростання з 1,2% у 2019 році до 1,3% - у 2020-му і до 1,4% - у 2021-му. Схожий прогноз і для Великої Британії. А от темп зростання економіки Японії скорочуватиметься з 1% у 2019 році до 0,7% - у 2020-му і до 0,5% - у 2021-му. Причому уповільнення темпів зростання фіксується як у розвинених країнах, так і в країнах, що розвиваються, на які міжнародні економісти покладали великі надії.
План, умовно, був такий: поки зрілі економіки переживають стагнацію й не можуть запропонувати інвесторам цікавого заробітку, інвестиції ринуть на ринки, які розвиваються, що й забезпечить глобальній економіці приріст. Але й він буде нижчим від очікуваного. Для групи країн з ринком, який формується, і для країн, що розвиваються, прогнозується підвищення економічного зростання з 3,7% у 2019 році до 4,4% - у 2020-му і лише до 4,6% - у 2021-му. На жаль, приплив інвестицій не був шквальним, і темпи зростання в Індії, Мексиці й ПАР виявилися нижчими за очікувані. На Україну ніхто особливо не ставив, але ми теж поки що не відчуваємо приходу реальних інвесторів у країну - тільки спекулянтів в ОВДП і "зелені" тарифи.
Окрім кліматичних форс-мажорів, які для багатьох країн останніми роками стали одним із вагомих економічних ризиків, є й більш прогнозовані загрози. Наприклад, посилення геополітичної напруженості, в основному між США й Іраном, може спричинити порушення світових поставок нафти, негативно позначитися на настроях ринків і послабити й без того нестійкі комерційні інвестиції. А вищі тарифні бар'єри між США та їхніми торговельними партнерами, насамперед Китаєм, уже вплинули на ділові настрої й посилили циклічні і структурні спади, в яких увесь минулий рік перебували багато країн. "Торгові" спори вже поширилися на питання технологій, створюючи нові ризики для глобальних ланцюгів поставок. Підстави для протекціоністських заходів розширилися до міркувань національної безпеки, і перспективи довгострокового усунення напруженості в сфері торгівлі й технологій зараз дуже туманні.
Реалізація кожного з ризикових сценаріїв може призвести до того, що портфельні інвестори почнуть "тікати" у безпечні активи. Відповідно, значно зросте вразливість корпоративних і суверенних позичальників, що нагромадили чималі борги. Посилення фінансових умов моментально оголить слабкі місця, накопичені за роки низьких відсоткових ставок, і призведе до подальшого скорочення витрат і більш широкомасштабного спаду.
І набір корисних порад у МВФ вичерпується. А що гірше, базові рецепти перестають працювати. Придумувати щось нове для розвинених країн дедалі складніше: багато з них, стимулюючи зростання зайнятості, уже досягнули максимально низьких за всю історію показників безробіття, але на споживчій інфляції це практично не позначилося. Довгострокові відсоткові ставки перебувають на мінімумі, а в деяких випадках - узагалі від'ємні. У результаті грошово-кредитна політика вже не може стимулювати економічне зростання. Залишаються лише досить суперечливі податкові стимули, що їх далеко не всі готові застосувати, залучення нових трудових ресурсів (переважно мігрантів) та інвестиції в підвищення продуктивності - у наукові розробки, інфраструктуру та кваліфікацію кадрів. Негусто, а головне, ефект від цих заходів може настати значно пізніше за кризу.
У зоні ризику - виробництво і небанківські фінансові організації. А це конфлікт інтересів для фінансових регуляторів країн. З одного боку, вони повинні стимулювати зростання виробництва і, відповідно, пом'якшувати свої політики. З іншого - зайве пом'якшення збільшує фінансову бульбашку. Довгострокова дохідність різко знижується, обсяг державних і корпоративних облігацій з від'ємною дохідністю вже збільшився у світі до 15 трильйонів доларів. Борг компаній, не здатних покрити відсоткові витрати за рахунок своїх доходів, може зрости до 19 трильйонів доларів. Це майже 40% загального боргу підприємств у США, Китаї, Німеччині, Японії, Франції, Іспанії, Італії і Великій Британії.
Світові борги - це претензії сьогодення на майбутнє. А якщо ми в цьому майбутньому не впевнені, то що буде з боргами? Правильно, бульбашка лусне.
Мало хто говорить про кризу капіталізму прямо, але опосередковано про неї кричать усі розсудливі люди. Корпорації завжди працюють собі на благо, і їхні інтереси з інтересами суспільства збігаються лише почасти. Їхня технологічність призводить до скорочення співробітників і нерідко до витіснення з ринку праці цілих видів зайнятості. Їхні потреби в інвестиціях покриваються за рахунок ризикових позик, а за наслідки крахів платить зазвичай усе суспільство. Стимулювання доходів співробітників, а відповідно, споживання для корпорацій завжди на останньому місці, а держава для них - завжди лише ситуативний союзник.
"Капіталізм зазнав невдачі через його зосередженість на короткостроковій прибутковості й продуктивності. Компанії потрібно вимірювати не лише їхніми фінансами, а й тим, як вони використовують свої ресурси для обслуговування суспільства", - сказав президент InTent Андре Гоффманн на відкритті панелі Всесвітнього економічного форуму, присвяченій сталому розвитку. Гоффманн говорив про відповідальне підприємництво, маючи на увазі насамперед вплив корпорацій на кліматичні зміни. Але відповідальність підприємців давно час розширити до соціальної відповідальності загалом. Насправді світ ще ніколи так гостро не потребував старомодних марксистів, як зараз. Але західні вимирають, а східні "ленінці" псують ідеї Маркса до невпізнаваності. Мислителів, які справді шукають здорову альтернативу капіталізму як ідеології, - одиниці. Їх складно почути за хором популістів, що використовують кризу капіталізму у своїх цілях, і лібералів, які досі ще вірять, що ринок сам себе відрегулює.
Рекомендації в МВФ є завжди. Вони не знайшли відповіді на запитання, як змінити ситуацію глобально, але мають про запас кілька універсальних рецептів, що допомагають хоча б зменшити негативні симптоми. На жаль, універсальні рецепти в сучасному світі спрацьовують дедалі рідше. Тому ми звернулися до українських економістів по корисні рекомендації, як нашій країні підготуватися до складних часів.
Олександр САВЧЕНКО, ректор Міжнародного інституту бізнесу:
Головні меседжі директора-розпорядника МВФ Крісталіни Георгієвої, до яких варто прислухатися:
- нерівність у доходах між бідними й багатими занадто посилюється напередодні криз;
- країни з розвиненим фінансовим сектором зростають на 2–3% швидше, ніж із простими, як в Україні, фінансовими ринками;
- кредити малому й середньому бізнесу ефективніші та безпечніші за кредити, видані великому.
Які висновки із цього слід зробити українській владі?
Для рівного оподаткування багатих і бідних в Україні треба принаймні зняти обмеження в 75 тисяч гривень зарплати, на яку нараховується єдиний соціальний внесок. Зараз бідні платять соціальний податок 22% з усієї суми зарплати, а багаті - тільки з невеликої її частини! Іноді ця частина дорівнює всього лише 5–10%!
Українській владі варто звернутися до всіх міжнародних фінансових організацій із пропозицією відкрити масштабні (200–300 мільйонів доларів) кредитні лінії під державні гарантії з розподілом коштів цих кредитних ліній між банками-учасниками для кредитування проєктів малого й середнього бізнесу.
Також важливо створити реальну фондову біржу, яка зможе залучати гроші для українського бізнесу. Зараз в Україні діють кілька так званих фондових бірж, ліцензії в яких необхідно відібрати вже наступного дня після створення державою єдиної Фондової біржі України. Причому керувати цією біржею в перші роки, до її корпоратизації й приватизації, має, наприклад, Франкфуртська фондова біржа. Тільки за таких умов український бізнес уперше одержить реальний механізм залучення інвестицій і некорумпований майданчик з оцінки та продажу цінних паперів.
Іван БОГДАН, завідувач відділу економіко-математичного моделювання ДННУ "Академія фінансового управління":
Міжнародний валютний фонд акцентує увагу на проблемі нерівності, її ролі у виникненні макроекономічних дисбалансів і посиленні невпевненості. Ключова рекомендація - створення умов для ширшого залучення суб'єктів економічної діяльності, насамперед малого й середнього бізнесу та домашніх господарств із низькими доходами, у сферу фінансових послуг і поліпшення їх доступу до кредитних ресурсів.
Для України ці рекомендації цікаві у двох аспектах. Перший пов'язаний із подоланням нерівності. Навіть якщо це залежить від доступу до фінансових послуг, то потребує спрямування певних ресурсів державного бюджету на ці цілі. І тут прийняті до бюджету на 2020 рік зміни щодо створення Фонду розвитку підприємництва й виділення 2 мільярдів гривень на програми кредитів під 5, 7 і 9% для підтримки малого та середнього бізнесу співзвучні з рекомендаціями МВФ. Інша річ - наявність у бюджеті достатніх фінансових ресурсів для обслуговування цих кредитних програм без ризику втратити фіскальну стійкість і спроможність державного апарату ефективно їх адмініструвати.
Другий аспект пов'язаний із проблемами довіри до фінансового сектору. Хоч би як ми намагалися розширити сферу охоплення фінансовими послугами, та якщо довіра до банківської системи й центрального банку дуже низька, бажаного ефекту ми не досягнемо. На жаль, в Україні, як свідчать дані дослідження Центру Разумкова, довіра до цих установ критично низька. Стабільно гірші рейтинги має тільки судова гілка влади. Такі от невтішні наслідки реформування банківської системи, здійснюваного з 2015 року.
Володимир КОМПАНІЄЦЬ, економіст:
Коли голова МВФ Крісталіна Георгієва говорить, що тема, яка характеризує нове десятиліття, - це зростання невпевненості у глобальній економіці, то мені це подобається більше, ніж оптимістичний погляд. При невпевненості економічні суб'єкти здійснюють більш вивірені розрахунки й інвестиції. До чого призводять оптимістичні прогнози, можна легко переконатися на кризі 2008 року. А оскільки Україна й досі значно залежить від світових тенденцій, то будь-яка криза серйозно вдарить по нашій країні.
Безумовно, на українську економіку також починають впливати глобальні кліматичні зміни, про що очільниця МВФ заявила у своєму виступі, але ще більший вплив мають такі банальні речі, як недоступність для українців дешевих кредитів порівняно з нашими найближчими сусідами. Що, у свою чергу, позначається на рівні життя людей, на матеріальному становищі їхніх родин і на розвитку бізнесу.
Не менш актуальна й відсутність реального захисту прав кредиторів. Україна є однією з країн, де ті, хто "кидає" своїх кредиторів або вкладників, не несуть за це відповідальності. Це почалося з 90-х років минулого сторіччя й триває дотепер. Банк "Україна", потім десятки емітентів облігацій, які сказали, що "пробачають свої борги", десятки тисяч компаній, які без проблем вивели заставне майно на інші компанії. Це і є одна з фундаментальних засад більш стабільної фінансової системи, про яку розповідала керівниця МВФ.
Ще одна наша проблема - недостовірна інформація про вартість фінансових послуг. Майже 15 років Нацбанк України вимагає, щоб банки розкривали достовірну інформацію про вартість послуг, але так і не зміг домогтися цього. Люди оформлюють кредити під нібито низькі відсотки, а насправді через додаткові комісії, фіктивні страховки їхні відсоткові ставки сягають сотень, а іноді навіть тисячі відсотків. Це заганяє людей у фінансову кабалу. Деякі країни на законодавчому рівні вже давно обмежили максимальні розміри ефективних ставок за кредитами і вирішили питання з достовірним інформуванням споживачів послуг про реальну вартість фінансових послуг. І нам час. Як на часі і вирішити глобальне питання із захищеністю споживачів фінансових послуг.
***
Звісно, пошук правильних реакцій на виникаючі виклики - тривалий процес. Але нас попереджено про насування біди, тож тепер уже ніхто у владі не зможе сказати, що криза настала раптово, і тому Україна до неї не готова. Готуватися необхідно вже зараз, переосмислюючи те, що відбувається, тверезо оцінюючи сьогодення та прогнозуючи майбутнє в перспективі не трьох, а тридцяти років. Світлі голови, які відшукали відповіді бодай на частину проблемних питань, знають, куди писати.