Нації ніколи не убожіють через марнотратство та нерозсудливість
приватних осіб, але вони незрідка убожіють унаслідок
марнотратства та нерозсудливості державної влади.
Адам Сміт
Попри зовнішню схожість нашої податкової системи з більшістю закордонних альтернатив, лише небагато громадян країни вважають її комфортною, розумною, а головне — справедливою. Адам Сміт — автор фундаментальної праці «Багатство народів. Дослідження про природу та причини добробуту націй» — понад два століття тому виклав чотири принципи оподаткування, які дозволяють наблизитися до ідеалу:
— принцип справедливості (загальність оподаткування + рівномірність розподілення податку між громадянами відповідно до доходів);
— принцип визначеності (величина, спосіб і час платежу мають бути точно й заздалегідь відомі платникові податків);
— принцип зручності (стягувати податок так, щоб гарантувати найбільшу зручність для платника податків);
— принцип економії (зменшення оподаткування понад розумну міру).
Всі викладені догмати помпезно декларує ст. 4 Податкового кодексу України. Тоді чому українська фіскальна влада рік у рік приймає та застосовує нові й нові законодавчі норми, що грубо порушують ці «чотири заповіді»?
Два минулі роки не тільки не стали винятком, а й демонструють очевидний ухил у бік посилення і розширення процедур, прав та повноважень. При цьому низка прийнятих позитивних законів (створення Бюро економічної безпеки, підвищення річних порогів доходів для спрощенців, розвиток електронних сервісів тощо), на жаль, не можуть змінити магістрального напряму.
Ось деякі приклади.
1. Україна добровільно, у значно більших обсягах, ніж її міжнародні зобов'язання (ідеться про приєднання України до Плану ОЕСР/G20 BEPS та нормативну вакханалію його імплементації, що проявилася у прийнятті зразу трьох законів № 466 від 16.01.2020, № 786 від 14.07.2020 і № 1117 від 17.12.2020), а також у нерозумні терміни (більшість країн передбачають перехідні періоди для нових правил упродовж 3–7 років, у нас діапазон — від «негайно» до двох років) впровадила громіздкі й доволі обтяжливі процедури адміністрування, які вже призвели до значного зростання адміністративного тиску на платників податків.
2. Податковий контроль дедалі більше нагадує стиль кінця 90-х років минулого століття (платник завжди неправий та, за умовчанням, винен бюджетові) і набуває латиноамериканських рис, де на тлі масового уникнення оподаткування довгі роки домінує диктат збору непрямих податків. У нас фіскальний вплив ПДВ різко посилився після створення однієї з найобтяжливіших у світі систем адміністрування податку з механізмом позасудового й нібито автоматичного блокування реєстрації податкових накладних. Вона значною мірою використовується не для боротьби з несумлінними схемами, а для досягнення показників наповнення бюджету.
Так, у період загострення кризи (з березня по вересень 2020 року) з «непереконливих» підстав платникам податків було зупинено господарські операції на суму 4,34 млрд грн, а сумарний внесок вилученого у платників податків з обороту ПДВ торік, найімовірніше, перевищує 15 млрд грн із 37 млрд грн приросту збору внутрішнього ПДВ. Що ж чекає на платників податків із бюджетом-2021, який збільшив рекордні плани зборів податків на 145 млрд грн?
3. Питання непродуманого впровадження фіскалізації розрахунків для суб'єктів спрощеної системи оподаткування, що стало причиною нового податкового майдану. У боротьбі з тіньовою економікою та гонитві за кількома тисячами великих компаній, які використовують спрощену систему оподаткування як своєрідну внутрішню низькоподаткову зону, економічна влада зобов’язує використовувати касові апарати і процедуру зберігання первинної документації десятки тисяч підприємців. Дві спроби перенесення цього заходу (на 01.04.2021 і 01.01.2022) та створення при президентові погоджувальної ради з питань малого підприємництва поки що ніяк не розрядили обстановки. Ба більше, доки проблема фіскалізації не перестане бути ізольованою й не почне розглядатися в ширшому контексті, наприклад великих податкової або економічної реформ із завданням радикального спрощення та здешевлення ведення бізнесу в країні, вирішення суперечностей між бізнесом і державою навряд чи можливе.
Свіжі віяння нагромаджуються і місцями посилюють давніші хронічні тренди нашої фіскальної системи:
— дедалі більше ускладнюються правила дотримання і супутня їм критична нестабільність податкового законодавства;
— постійне зростання витрат бюджету, що синхронно (задля дотримання принципу збалансованості бюджетної системи) породжує «особливий» підхід держави в досягненні поставлених цілей — через «конфіскаційну» модель збирання податків. Дійство відбувається на тлі прихованого табу на їх ревізію і комплексну оцінку ефективності витрат бюджету (уточню: йдеться як про витрати, так і про податкові пільги та преференції);
— пріоритет виконання плану збирання податків породжує хворобу спотвореного правозастосування (тлумачимо закон так, щоб збирати більше грошей у бюджет) і є причиною постійного прихованого збільшення податкового навантаження на легальний бізнес та економічно активних громадян (цього року так чи інакше зібрати більше, ніж торік);
— безперервні впродовж останніх двох років довколакорупційні скандали, пов'язані з контрольними органами, що є вірним супутником чергового провалу реформ податкової і митної служб, де зміна вивісок і керівних персоналій давно стала головним смислом впроваджуваних змін і веде до поступового розвалу інституту державної служби.
Про рівень неблагополучності поточної ситуації свідчить той факт, що один із керівників контрольного органу недавно заявив: «Найкращим свідченням успіху реформи є показники надходжень до бюджету». Коментарі зайві.
Як казав римський філософ Сенека, деяких хворих треба вітати і з тим, що вони відчули себе хворими. Україна зобов'язана зрозуміти, що вона тяжко хвора, і спробувати вилікуватися від такої ідеології та почати створювати нову податкову систему.
Однією з найактуальніших праць у світі з цього питання є Mirrlees Review —2006 року Британський інститут податкових досліджень (IFS) доручив лауреатові Нобелівської премії з економіки Джеймсу Міррлісу розробити оптимальну податкову систему для відкритої економіки ХХІ століття. І, як не дивно, висновки маститого вченого та його більш ніж 60 колег багато в чому збіглися з висновками, зробленими понад два століття тому Адамом Смітом. А саме: ключові цілі ідеальної податкової системи — це економічна ефективність, зниження витрат на адміністрування та дотримання нормативних вимог, а також прозорість. А її характерними особливостями мають стати нейтральність, простота і стабільність. Не менш важливе питання прийняття податкової системи, оскільки якщо платники податків сприйматимуть податкову систему як несправедливу, вони будуть менш схильні її дотримуватись.
Якою має бути ідеальна податкова система України? Коротка відповідь — простою і прозорою, справедливою і стабільною.
Більш розгорнуто.
Простота і прозорість: «Кожен податок має стягуватися тоді або в той спосіб, коли і як платникові буде найзручніше платити його».
Складне податкове законодавство не може обслуговувати слабку економіку, принаймні на етапах мікро-, малого та середнього бізнесу. Потрібна «примітивна», а отже й прозора податкова система, що забирає мінімум часу і коштів у платників податків. Україна добре почала 2010 року, зменшивши кількість податків і зборів із 42 до 13, а треба — не більше п’яти-шести!
Справедливість: платники податків «мають брати участь в утриманні уряду відповідно до доходу, яким вони користуються під покровительством і захистом держави. Дотримання цього положення або нехтування ним призводить до так званої рівності або нерівності оподаткування».
Чинна податкова система надає понад 265 податкових пільг і вирахувань, що призводить до потенційного недобору до 350 млрд грн податкових надходжень. Реалізація моделі «добра збируваність при помірних податках» через скасування більшості нинішніх податкових пільг, преференцій та знижених ставок приведе до досягнення нейтрального податкового ландшафту без спотворення конкуренції та дискримінації окремих груп платників податків, і при цьому з'явиться реальна можливість «оплатити» такі ініціативи як зниження податкового навантаження на працю до сукупного рівня 20% (сьогодні сумарно 41,5%).
Стабільність: «Точна визначеність того, що кожна окрема особа зобов'язана платити, в питанні оподаткування бачиться справою такого великого значення, що досить значний ступінь нерівномірності, як це, на мою думку, випливає з досвіду всіх народів, становить набагато менше зло, ніж досить малий ступінь невизначеності».
В Україні податкове законодавство змінюється з нерозумною швидкістю. За 10 років свого існування Податковий кодекс зріс в обсязі у 2,53 разу. За ці роки в нього вносили зміни та виправлення 198 законами і кількома рішеннями Конституційного Суду. Відстежувати всі зміни й дотримуватися такого законодавства вкрай складно. Слід запровадити, як мінімум, дворічний мораторій на зміну податкового законодавства, а потім прийняти спеціальну законодавчу процедуру (аналогічну процедурі прийняття Закону про бюджет), згідно з якою зміни до ПКУ вноситиме виключно КМУ і пакетно (не частіше одного-двох разів на рік). Це дозволить істотно підвищити стабільність і передбачуваність національної податкової системи для інвесторів та платників податків.
Усе, що не вписується в ідеальну податкову систему України, треба в найближчі кілька років відкинути або, у разі крайньої потреби (наприклад, у зв’язку з міжнародними зобов'язаннями країни), відкласти на максимально допустимий термін.