Банківський сектор України наразі не виконує повною мірою функції, яку мав би виконувати у розвиненій економіці: фінансування бізнесу з боку банків є недостатнім. Причин багато: недовіра до національної валюти, що спричиняє високий рівень депозитних, а отже, і кредитних ставок; загальна ситуація в економіці, коли падіння виробництва та економічна стагнація аж ніяк не сприяють бажанню як компаній, так і громадян витрачати кошти, тим більше взяті у кредит, тощо.
Самі банкіри, якщо їх запитують про недостатню активність на кредитному ринку, часто нарікають, що фінансова криза 2008–2009 рр. та пов'язані з нею масові неповернення кредитних коштів призвели до того, що в усіх без винятку фінансових установах політика ризик-менеджменту стала більш жорсткою та консервативною: отримати сьогодні кредит не так просто. Потрібно щонайменше мати належним чином оформлені документи, приміром, на право власності на об'єкт застави чи, у випадку фізичних осіб, офіційну "білу" зарплату.
Чому банкіри стали такими прискіпливими, зрозуміло. При тому, що "пік" кризи минув чотири роки тому, ситуація із проблемною заборгованістю української банківської системи й досі залишається унікальною для світової економіки: за різними оцінками, частка поганих кредитів у портфелях українських банків за міжнародними стандартами становить понад 30%. Нові кредити, за свідченням самих банкірів, є набагато кращої якості, проте над банками тяжіє вантаж старих проблем, досі кардинально не вирішених через недосконале законодавство та непередбачувану судову систему. Допоки не погашено старі кредити, малоймовірно, що банки видаватимуть багато нових. Отже, українська економіка, за збереження такого стану речей, життєво необхідних ресурсів для її розвитку не отримає ще тривалий час.
Проте, хоч як дивно, вислів "за такого стану речей" у даному контексті може містити не тільки негативний, а й позитивний сенс. Чому? Тому що ситуація може стати ще гіршою, й шанси бізнесу отримати такі омріяні кредити можуть іще більш віддалитися у часі. Це засвідчило, зокрема, рішення Вищого господарського суду за касаційною скаргою "Райффайзен Банку Аваль" у справі щодо позову ТОВ "Юкрейн Бізнес Солюшнз" від 16 квітня 2013 р. На думку багатьох фахівців, це рішення може створити небезпечний прецедент, який теоретично загрожуватиме стабільності всієї української фінансової системи.
Сталося так, що внаслідок юридичних інсинуацій банк не тільки позбувся застави, у нього також зараз забирають гроші фактично "за повітря". Тобто у результаті маємо: кредиту не повернуто, заставу втрачено, та ще й міфологічні "упущені вигоди" треба компенсувати. У чому ж полягає суть цієї справи?
Події, пов'язані із нинішньою ситуацією, почалися у 2002 р., коли банк надав кредит ВАТ "Агроекспорт". При цьому у заставу банку було передано низку об'єктів нерухомості: елеватори, адміністративні будівлі, хлібні бази тощо. У 2006 р. "Агроекспорт" розпочав процедуру банкрутства, внаслідок якої все заставне майно банку без його відома та згоди було незаконно передано третім особам. Коштів на погашення кредиту банк не отримав. У подальшому заставне майно кілька разів було перепродане. Останній перепродаж відбувся у 2009 р. на користь ТОВ "Юкрейн Бізнес Солюшнз". Законність цих перепродажів нині розглядається у судових інстанціях. Цікаво, що при розгляді законності перепродажів виникла судова колізія: один суд ухвалив два взаємовиключні рішення! Так, 23 квітня 2011 р. Вищий господарський суд України задовольнив касаційну скаргу банку, остаточно вирішив справу та підтвердив факт нікчемності оскаржуваних договорів. Однак 12 серпня 2011 р. той самий Вищий господарський суд України, порушуючи всі принципи судочинства та конституційні норми, виносить інше, протилежне за змістом рішення вже на користь ТОВ "Юкрейн Бізнес Солюшнз". Отже, в одній справі з'являються два чинні, протилежні та взаємовиключні рішення суду касаційної інстанції, що неприпустимо з точки зору і українського, і міжнародного права.
Далі - більше. ТОВ "Юкрейн Бізнес Солюшнз", котре, попри вищезгадану судову колізію, вважається новим власником заставного майна, у грудні 2011 р. звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з банку збитків у вигляді упущеної вигоди на суму 111,4 млн грн, які начебто виникли внаслідок обмеження їх доступу до придбаних об'єктів охоронною компанією, найнятою банком для охорони заставного майна. Суду були подані договори на зберігання зерна, які нібито внаслідок недопущення представників позивача на об'єкт не були виконані, і це спричинило упущену вигоду.
Банк оцінює цей позов як спробу заволодіти коштами шляхом шахрайства. За заявою "Райффайзен Банку Аваль" порушено кримінальне провадження з цього приводу. Натомість суди всіх інстанцій стали на бік позивача, і 16 квітня ц.р. Вищий господарський суд підтвердив рішення попередніх судів щодо стягнення
55 млн грн (суму було зменшено) на користь ТОВ "Юкрейн Бізнес Солюшнз".
Суд не врахував численних свідчень про те, що позивач мав доступ до приміщень складів, підтверджений документально. Не справили на суддів враження і факти, що позивач не має ліцензії на зберігання зерна, а також що контрагент, який нібито мав поставляти зерно, не зміг довести його наявність. Склади, придбані ТОВ "Юкрейн Бізнес Солюшнз" за
3,8 млн грн, мали нібито генерувати за два роки більш як 111 млн грн доходу, що є нечуваною рентабельністю. Мабуть, можна очікувати, що Воррен Баффет незабаром продасть свої активи в Сполучених Штатах і почне скуповувати українські зернові склади!
Суд узагалі не визначив, у чому саме полягала неправомірність дій банку та зв'язок між діями банку та начебто спричиненими збитками. При цьому укладення банком договору охорони заставних об'єктів відбулося ще в 2007 р. - до придбання їх позивачем і виключно з метою забезпечення їх схоронності як іпотекодержателем та у зв'язку з передачею банку на відповідальне зберігання частини об'єктів за відкритими виконавчими провадженнями. До речі, чинність договору охорони та правомірність його укладення ніхто і ніколи не оспорював, що є доказом правомірності його укладення. Як неодноразово зазначалося в суді, банк не надавав охоронній компанії жодної вказівки про недопуск до заставних об'єктів ТОВ "Юкрейн Бізнес Солюшнз". Водночас дивно, що протягом кількох років вищезгадане товариство не зверталося до банку та охоронної фірми з вимогами про допуск до складських приміщень, як не зверталося і до правоохоронних органів, і до суду з вимогами про усунення перешкод у користуванні складськими приміщеннями. Неузгодження і факти несумісності із логікою можна перелічувати ще дуже довго.
Проте, як кажуть, маємо те, що маємо. Банк повинен сплатити понад 55 млн грн за "уявне зерно".
Що можуть сказати з цього приводу сторони даного процесу? На жаль, у відповідь на звернення журналістів одразу після засідання суду представник ТОВ "Юкрейн Бизнес Солюшнз" Ірина Цвера відмовилася від коментарів, пославшись на те, що може це зробити, тільки ознайомившись із повним тестом судового рішення.
Голова правління "Райффайзен Банку Аваль" Володимир Лавренчук погодився прокоментувати це судове рішення:
"Ми маємо підозру, що дана схема шахрайських дій буде застосована і до інших українських банків, і це може завдати непоправної шкоди вітчизняній банківській системі. Це нагадує ситуацію, коли недобросовісні позичальники розпочали масово звертатися до судів щодо нібито неправомочності договорів кредитування в іноземній валюті через відсутність у банківських установ валютних ліцензій. Одного разу суд підтримав таку позицію позичальників, і тоді всі "побігли" до судів, намагаючись позбавити себе боргових зобов'язань. Історія може повторитися.
На щастя, афера із валютними ліцензіями завершилася фіаско, і правда взяла гору, забезпечивши стабільність української банківської системи. На мою думку, це має статися і цього разу. За захистом наших прав ми звертатимемося до Верховного суду. Нас уже підтримали такі впливові організації, як Європейська бізнес-асоціація, Американська торгово-промислова палата, Незалежна асоціація банків України тощо. "Райффайзен Банк Аваль" є найбільшою австрійською інвестицією в Україну, наша організація - великий платник податків. Ми завжди працюємо прозоро і перебуваємо в центрі уваги бізнес-товариства. Ця ситуація не може пройти непоміченою для багатьох зацікавлених сторін і в Україні, і за кордоном.
Об'єднання, що нас підтримали, зацікавлені в тому, щоб в Україні поліпшився інвестиційний клімат. Для української влади це також є одним із важливих чинників розвитку вітчизняної економіки. Дуже прикро, що всі спільні тривалі зусилля влади та бізнесу у цьому напрямі швидко руйнуються через подібні судові рішення".