Міжнародний досвід свідчить, що є два шляхи швидкого зростання економіки за рахунок іноземного капіталу: залучення іноземних інвестицій або стимулювання грошових переказів мігрантів.
Після Євромайдану нова влада оголосила амбітні цілі економічного розвитку країни. Зокрема, Мінекономрозвитку заявило про можливість збільшити за сім років ВВП у 2,7 разу у доларовому обчисленні. Привабливість такої мети незаперечна, але наскільки вона досяжна? Адже криза 2008–
2009 рр. показала велику вразливість економіки України та відкинула її на п'ять років назад. Темпи спаду ВВП України у 2009-му виявились найбільшими в світі після Латвії - 15 і 18% відповідно. Номінальний ВВП у доларовому еквіваленті скоротився на 35% (з 181 млрд до
117 млрд дол.). За показником ВВП на душу населення (за паритетом купівельної спроможності, ПКС) Україна скотилася з 119-го на 134-те місце в світі. За 2010–2013 рр. економіка України відновила лише половину втрачених 2009-го темпів зростання. А внаслідок останньої девальвації гривні Україна за показником ВВП на душу населення (за ПКС) скотилася ще нижче - на 139-те місце.
Україна опинилася в парадоксальній ситуації - намагається підніматися по ескалатору, який рухається вниз. Звідси ключове запитання: як досягти поставленої мети подвоєння ВВП? Мінекономрозвитку України бачить це досить спрощено: шляхом зміцнення гривні та детінізації економіки. Наскільки це реально?
Стосовно зміцнення гривні слід зазначити, що у світовій практиці було лише кілька прикладів значної ревальвації національної валюти. Зокрема, у 2000–2008 рр. Бразилія та Чехія зуміли майже вдвічі зміцнити свої валюти. Однак то були інші часи, інші умови та інші країни. Переважна більшість країн цілеспрямовано (для стимулювання експорту своєї продукції) чи вимушено (з різних причин) ослаблюють (девальвують) національні валюти. Очевидно, що цей шлях у розумних межах більш прийнятний для України, економіка якої дуже залежна від
експорту.
Якщо говорити про детінізацію, то, за оцінками експертів, у тіні перебуває до 50% економіки України. Однак показник ВВП на жителя за ПКС в Україні (7,4 тис. дол.) удвічі вищий, ніж статистичний (номінальний) ВВП (3,9 тис. дол.). Тобто показник ВВП за ПКС враховує тінізацію економіки через ціни, і тут резерви дуже віртуальні. Адже коли статистичний (номінальний) ВВП зросте та наблизиться до ВВП за ПКС, то від цього якість життя населення не поліпшиться. Крім того, за даними Світового банку і консалтингової компанії A. T. Kearney, після вступу восьми країн Центральної та Східної Європи до ЄС рівень тінізації їх економік (за 2004–2013 рр.) зменшився лише на 3,2% - з 25,7 до 22,5%. Тобто вступ до Євросоюзу практично не вплинув на зниження рівня тінізації економіки.
Таким чином, домогтися подвоєння ВВП за сім років в Україні тільки за рахунок детінізації та ревальвації дуже малоймовірно.
Тим не менш завдання подвоєння ВВП за короткий період часу ставили перед собою чимало країн. Але далеко не всі його досягали. У травні 2003 р. В.Путін визначив пріоритетом подвоєння ВВП Росії до 2010 р. Однак цього не сталося. За сприятливу докризову десятирічку (1999–2008 рр.) номінальний ВВП РФ збільшився лише на 69%. Після 2009-го річні темпи зростання економіки Росії не перевищували 4,5%, а у 2013 р. знизилися до 1,4%.
Міжнародний досвід подвоєння ВВП
Водночас є чимало країн, які все ж домоглися подвоєння ВВП за десять років. Їхній досвід становить великий інтерес для України, особливо з погляду шляхів досягнення цієї мети.
За останні 40 років близько 30 країн світу змогли за десятирічку подвоїти ВВП, окремі навіть потроїли, деякі трохи не дотягнули до цього показника (рис. 1). У 1970-х роках це вдалося 11 країнам, у 1980-х і 1990-х - лише 4–5. Китай подвоює ВВП вже три десятиріччя поспіль.
Подвоїти ВВП цим країнам вдалося різними шляхами: одним за рахунок видобутку й експорту енергоресурсів (ОАЕ, Саудівська Аравія, Азербайджан, Туркменистан, Ангола тощо), другим - шляхом нарощування експорто-орієнтованих наукомістких галузей (Ірландія, Гонконг, Малайзія, Сінгапур тощо), третім - завдяки розвитку туризму (переважно острівні країни Карибського басейну).
При цьому більшість країн, які зуміли подвоїти ВВП на межі ХХ–ХХІ ст., мають спільну характерну рису - вони залучили значні обсяги іноземного капіталу (див. рис. 2 на сайті DT.UA).
Так, майже в половині із зазначених країн рівень залучення іноземних інвестицій становить 80–150% ВВП за останній рік десятирічки зростання ВВП. А в Ірландії обсяг іноземних інвестицій узагалі майже вшестеро перевищив обсяг ВВП. Для порівняння: за 1999–2008 рр. іноземні інвестиції до ВВП України становили 67%, у Росії - лише 38%. Окрема ситуація в Китаї. Тут низький рівень інвестицій до ВВП зумовлений великим обсягом економіки та її бумом у попередні десятиріччя.
Водночас у списку рекордсменів за зростанням ВВП є країни з незначними обсягами іноземних інвестицій. Це Вірменія, Камбоджа, Таджикистан, Узбекистан. Що ж допомогло цим країнам подвоїти свої економіки або практично цього досягти?
Головний чинник - це грошові перекази мігрантів. У цих країнах кошти мігрантів фактично замінили іноземні інвестиції. В Таджикистані за 1999–2008 рр. лише офіційні обсяги грошових переказів (через фінансово-банківську систему) становили 120% ВВП країни в 2008-му. Якщо у Вірменії, Камбоджі й Узбекистані до офіційних переказів додати неофіційні (які надходять "тіньовими" каналами), то їх обсяги також сягнуть розміру ВВП цих країн.
Однак кількість країн, які могли б подвоїти ВВП за рахунок грошових переказів, може бути значно більшою (див. рис. 3 на сайті DT.UA). У таких перспективних країнах (у т.ч. в Україні) офіційні грошові перекази мігрантів сягають лише 2–12% від ВВП. В основному тому, що частка переказів "тіньовими" каналами в 1,5–4 рази перевищує їх офіційну частину. Тобто в багатьох країнах, зокрема і в Україні, є великі резерви для залучення грошових переказів через фінансово-банківську систему. Це дало б змогу вирівняти платіжний баланс і залучити кошти на програми розвитку домогосподарств, підприємництва тощо. Для цього потрібно активно працювати над скороченням частки "тіньових" переказів і їх збільшенням через фінансово-банківську систему. Це позитивно вплине на зростання ВВП.
Такий висновок сприймається неоднозначно, оскільки ця тема мало досліджена. Але міжнародний досвід свідчить, що окремі, навіть досить розвинені країни у різні періоди домоглися значного прискорення свого розвитку саме завдяки грошовим переказам від діаспори та трудових мігрантів. От найвражаючі приклади.
У Туреччині особливу увагу мігрантам і їх грошовим переказам приділяли у 1960–1970-х. За 1965–1975 рр. офіційні перекази зросли у 20 разів. Торговельний баланс став профіцитним (перекази на 65% компенсували його від'ємне сальдо). Було створено понад 1,5 тис. сільськогосподарських СП і кооперативів за участі капіталу мігрантів. Запрацював спеціалізований державний банк DESIYAB, який запровадив спеціальні депозитні продукти, компенсацію комісії за перекази, а також видавав пільгові кредити.Всього за 1961–2007 рр. у країні було реалізовано 45 програм із залучення грошових переказів.
У Португалії влада звернула увагу на своїх мігрантів у 1980-х роках. Тоді всі сили було спрямовано на стимулювання банків залучати перекази в банківську систему. На початок 1990-х депозити португальських мігрантів становили близько 20% строкових вкладів населення. За 1980–1989 рр. надходження грошових переказів досягли майже 50% від ВВП країни в 1989 р.
Можливості для України
Серед європейських країн Україна продовжує пасти задніх у залученні іноземного капіталу. Однією з ключових причин є низький інвестиційний рейтинг країни. Якщо він і надалі залишатиметься на низькому (спекулятивному) рівні, подвоєння ВВП в Україні за рахунок залучення іноземних інвестицій може статися хіба що за 20 років.
Тим часом потреба в залученні саме довгострокових інвестиційних ресурсів залишається дуже актуальною. За підрахунками експертів, Україні потрібно щороку вкладати в модернізацію економіки (насамперед промисловості) 70 млрд. дол. Без залучення іноземних ресурсів Україна не спроможна на такі капіталовкладення (в рекордний 2008 р. було вкладено менш як 45 млрд дол. екв. внутрішніх інвестицій).
Тому ключовим інвестиційним ресурсом для розвитку країни можуть стати саме грошові перекази українських мігрантів. У 2013 р. грошові перекази стали найбільшим джерелом припливу іноземного капіталу в Україну - тільки офіційно надійшло близько 8,5 млрд дол. При цьому чистий приплив прямих інвестицій становив лише 2,8 млрд дол. У 2014 р. розрив між грошовими переказами і прямими інвестиціями тільки збільшиться.
Однак загальні річні обсяги грошових переказів, за підрахунками фахівців, сягають 25 млрд дол. Тобто дві третини коштів продовжують надходити "тіньовими" каналами. Водночас для більшості регіонів України саме грошові перекази з року в рік є ключовим джерелом інвестиційних вкладень, доповнюють і замінюють фінансування розвитку соціальної інфраструктури та приватного підприємництва. У разі скасування візового режиму міграційні процеси активізуються ще більше, що додатково збільшить надходження грошових переказів.
Враховуючи обмежене надходження іноземних інвестицій в Україну, органам державної влади слід вжити заходів щодо:
- впровадження програм з мотивування мігрантів надсилати більші обсяги переказів саме через банківську систему;
- стимулювання банків до залучення одержувачів переказів у банківську систему, в т.ч. для користування депозитними, кредитними, платіжними і страховими послугами;
- просування підприємницьких і соціальних програм на засадах партнерства (органів місцевої влади, територіальних громад, мігрантів, фінансових організацій тощо).
На сьогодні в світовій практиці є близько 30 різних механізмів залучення коштів мігрантів. Упровадження міжнародного досвіду в Україні дасть можливість істотно збільшити приплив фінансових ресурсів. Словом, в України є шанс подвоїти ВВП за десять років, і країна має для цього свій локомотив - грошові перекази мігрантів, який потрібно "запрягти" в економіку.