Перед Україною на порядку денному стоїть питання не так званого наздоганяючого розвитку, а загрози економічного животіння в ранзі країни третього світу. Доки інші держави-сусіди (наприклад, Польща або країни Балтії) проводили реформи, наша країна нічим таким вирізнятися не спішила. Тепер ми змушені говорити про 50–100-річне відставання і про країну Європи з найнижчою економічною свободою. Очевидно, що стандартні рецепти, які приносять 2–3% щорічного зростання економіки, для нас малоефективні й неприйнятні. Необхідно ставити перед собою надзавдання, а отже впроваджувати в життя радикальні й неординарні реформи. Тобто потрібен економічний форсаж…
Як засвідчив досвід Маргарет Тетчер у 1980-х роках, заходи екстреного економічного форсажу можуть спрацювати тоді, коли країна, котра до них вдається, вже має життєздатні експортні галузі й оточена країнами, чия економіка зростає і які хочуть купувати імпортні товари та послуги, а також інвестувати в галузі з низькою зарплатою. Частина рецепту вже готова — по лінії стикування з економічно більш розвиненими державами — членами ЄС, а про рівень українських зарплат годі й казати. Та ось зі створенням життєздатних експортних галузей (крім сировинних) і залученням інвестицій — прямо біда.
Однією з українських надій, безперечно, залишається IT-сектор. Він динамічно розвивається, — згідно з Kearney Global Services Location Index-2019, країна посідає 20-те місце у світі (+4 позиції за рік). Не всі знають, але Україна — найбільший експортер IT-послуг у Європі, а темп приросту продажів українських IT-компаній перевищує загальносвітовий уп’ятеро. На кінець минулого року на ринку працювало близько 4 тисяч компаній і 1,6 тисячі сервісних структур, кількість IT-фахівців сягає 200 тисяч, а доходи становили 5 млрд доларів на рік.
Тому спроби окремих чиновників останнім часом якомога суворіше оподаткувати IT-сектор, що є одним із небагатьох драйверів економічного зростання, інакше як шкідництвом або здачею економічних інтересів держави і загрозою національній безпеці не назвеш. Крім спорадичної фіскальної сверблячки, українська економічна влада втнула ще одну велику дурницю, коли, маючи особливий десятилітній режим оподаткування сфери інформаційних технологій, який діяв із 1 січня 2013 року, скасувала його на другому році існування Законом №71-VIII від 28.12.2014 року. Але індустрія інформаційних технологій вижила й розвивається, всупереч недружній політиці держави.
Тим часом інші країни, не марнуючи часу й можливостей, впроваджували заходи з активного податкового стимулювання IТ-сфери. Тут і Bagmane Tech Park в Індії, і Парк високих технологій у Білорусі, спеціальні податкові режими IP-box на Кіпрі та в Ірландії, повне звільнення доходів IT-фахівців від ПДФО у Румунії, і особливий режим оподаткування прибутку в Естонії.
І останній приклад. Наприкінці червня керівництво держави-агресора оголосило про готовність до кінця поточного року впровадити для IT-компаній «найнижчі податкові ставки у світі» — податок на прибуток у розмірі 3% та зниження страхових внесків, які сплачує роботодавець, із 14 до 7,6%. Тобто, крім безпосередньо ринкової конкуренції, сфера інформаційних технологій стала ареною запеклої податкової конкуренції за інвестиції та персонал на рівні держав. При цьому Україні з її 59,5% податкового навантаження на рівні компаній не під силу успішно конкурувати з іншими юрисдикціями (таблиця):
Порівняльна таблиця податкового навантаження на рівні компаній IT-галузі в окремих країнах світу
Однак, як мовиться, не було б щастя, та нещастя допомогло. З початку року спостерігається певне посилення податкової політики низки держав — членів ЄС стосовно сектора IT.
Влада Сербії («тест на незалежність для підприємців»), Угорщини (звуження спеціального режиму оподаткування — КАТА) і Румунії (скасування нульової ставки ПДФО для IT-фахівців) у рамках боротьби з «прихованою зайнятістю» оголосили про плани посилення підходів в оподатковуванні IT-галузі. Фактично, для України з початку поточного року відчинилося вікно можливостей у частині європейського лідерства в IТ-індустрії, аж до залучення фахівців із тих-таки Сербії, Румунії та Угорщини.
У таких сприятливих умовах Україні бажано, як мінімум, остаточно відмовитися від будь-яких планів і намірів посилити податкове навантаження на галузь, а як максимум — простягнути їй руку дружби. Саме це пробують зробити автори законопроєкту № 3933 від 23.07.2020 року, пропонуючи бодай повернути скасований 2014 року десятилітній стимулюючий податковий режим у секторі інформаційних технологій. Він базується на доведенні загального податкового навантаження до рівня основних держав — конкурентів України, при наявності запобіжників від можливих зловживань особливостями оподатковування та втрат бюджету.
Це дозволить:
- зробити серйозну заявку на досягнення Україною впродовж найближчих років європейського і світового лідерства в індустрії інформаційних технологій;
- не тільки залучити у штат IT-компаній спеціалістів з-за кордону, а й, маючи спрощену систему оподаткування та звітності, своєю чергою, дати можливість компаніям показувати реальні фінансові дані, нарощуючи кредитний потенціал, підвищуючи свою інвестиційну привабливість і, в результаті, — конкурентоспроможність по всьому світу.
Відзначу особливо, проєкт не є загрозою чи противником нинішніх правил на ринку, включно з платниками єдиного податку 3-ї групи, як намагаються переконати громадськість деякі групи впливу. Проєкт 3933 становить собою розумну конкурентну альтернативу чинній системі сплати податків на рівні компаній, а що саме використовувати у своїй діяльності і в якій формі оформляти трудові відносини — вирішувати виключно самому бізнесу.
Концентрація зусиль держави на IТ-напрямі дасть економіці України можливість подолати наслідки світової кризи впродовж, максимум, одного-двох років, а не виповзати з неї десятиліттями. Як писав Тібор Фішер: «Річ же не в тому, що нам не випадає шанс, а в тому, що ми раз у раз його втрачаємо».