Зростання цін на все неминуче випереджатиме зростання зарплат і соціальних виплат.
Не можна добре й багато жити в злиденній країні. Так не буває. А якщо буває, то недовго.
Українські товари ніхто не купує. Винятки - одиничні. Усі несуть гроші не в магазин, а в обмінний пункт, якщо ж і в магазин, то купують не своє, а китайське.
У таких умовах економіка не може бути життєздатною. Підприємства торгують одне з одним, а кінцевого споживача на ринку немає. Він, кінцевий, вітчизняний товар воліє ігнорувати, працюючи по-українському, але жити бажаючи по-американськи.
Виробництво задихається без попиту. Експорт убитий нереально високим курсом гривні, а наші - свої ж товари не беруть. Це як у ресторані, що працює на власних кухарів, а клієнтів немає.
Так країни не живуть. Немає попиту - немає виробництва, немає виробництва - немає податків і можливостей для соціальних гарантій і комунальних дотацій.
Поки відкриті обмінні пункти й маржа в них нижча за 30%, доти недодруковуються гроші - кров економіки, про що свідчить неймовірно високий відсоток за кредит;
поки зубами тримають курс гривні аж до нового обвалу, і замість інфляції корисної повзучої насаджується панічна й марна стрибкоподібна;
поки з інфляцією через невміло високі витрати борються так, нібито це була інфляція через високий попит;
поки Нацбанк орієнтується на старі американські підручники, від яких сама Америка давно відмовилася, і продовжує політику твердолобого монетаризму;
поки країна живе винятково на зовнішніх позиках;
поки податкове законодавство провокує корупцію, і економіка рятується від неї тільки в "тіні", щоб зовсім не померти, хоча в основному все одно помирає;
поки народ щиро вимагає й податки знизити, й гарантії підвищити, й нічого свого не купує (коло замкнулося), -
нас рятуватиме, як і досі, лише Господь, бо суто економічних передумов виживання української економіки немає вже майже десять років...