9 жовтня у більшості областей України профспілки провели попереджувальні акції протесту.
Працівники бюджетної сфери - педагоги, медики, які взяли в них участь, не висували принципово нових вимог до президента, уряду і парламенту, вимагаючи "щастя для всіх, задарма, і щоб ніхто не пішов ображеним". 17 жовтня профспілкові організації, об'єднані у Федерацію профспілок України, візьмуть участь у Всеукраїнській акції протесту перед будинком уряду, - саме тоді, коли відбуватиметься засідання Кабміну. Ми спробували розібратися, чи справедливі вимоги профспілок до центральної влади.
На переконання лідерів профспілок, проект держбюджету-2019 містить украй занижені норми державних соціальних стандартів і гарантій. Кабмін запропонував на наступний рік підвищити мінімальну зарплату до 4173 грн, не дотягнувши навіть до прогнозованих Мінсоцполітики розрахунків, що передбачали зростання МЗП до 4500 грн. Виправдання Мінфіну традиційне: бракує коштів у держбюджеті, адже збільшення мінімальної зарплати автоматично підвищує державні видатки на зарплати бюджетників.
Однак Федерація профспілок України, посилаючись на вітчизняну законодавчу базу та норми Конвенції Міжнародної організації праці (МОП) №117 "Про основні цілі та норми соціальної політики", переконана, що мінімальний рівень оплати праці на 2019 рік мав би бути не нижчим від 7700 грн… При цьому представники профспілок не уточнюють, якими видатковими статтями має пожертвувати державний бюджет заради дворазового збільшення, наприклад, освітньої субвенції, яка наступного року повинна становити понад 70 млрд грн. Водночас самі ж профспілки обурені тим, що навіть цього року, за рівня мінімальної зарплати у 3200 грн, коштів на зарплати освітянам не вистачає.
В Україні склалася хронічна незабезпеченість коштами на виплату зарплати освітянам і медикам. Навіть у невеликій Тернопільській області до кінця цього року бракує понад 200 млн грн, а це - майже двомісячний фонд оплати праці. Переговорна процедура з урядом з приводу забезпечення бюджетних працівників коштами на зарплату нагадує настільний теніс. Уряд каже органам місцевого самоврядування: у вас, шановні, достатньо резервів, щоб дофінансовувати освіту і медицину (продавайте земельні ділянки через аукціони, коли їхня вартість зростає в рази, збільшуйте розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту і т.ін.), а ті відповідають: держава делегувала нам повноваження у сфері освіти і медицини, тож нехай вона забезпечує ці державні повноваження коштами з держбюджету. У результаті таких "переговорів" крайніми виходять наймані працівники. І вимога профспілок - у повному обсязі забезпечити коштами на зарплату працівників бюджетних установ - справедлива. Але їхнє бажання підвищити ці зарплати з наступного року в рази, ймовірно, закінчиться тим, що проблеми з виплатами зарплат працівники освітніх закладів відчують уже в першому кварталі 2019-го.
Очевидно, що збільшення субвенції наступного року до 150 млрд грн – нереалістична вимога, бо збільшення доходів у таких обсягах просто не можливе. І це мова лише про зарплати освітян.
Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, на переконання профспілок, теж не є обґрунтованим. На 2019 рік Кабмін пропонує його на рівні 1921 грн. Ця сума є удвічі нижчою за раніше оприлюднену Мінсоцполітики у 4200 грн. Але, за розрахунками Федерації профспілок, він має бути ще вищим - 5167 грн. Зрозуміло, що вищий прожитковий мінімум, то краще, але питання в тому, де знайти кошти для збільшення всіх видатків, які прив'язані до цього показника?
З одного боку, при встановленні суми прожиткового мінімуму уряд мав би враховувати залізний аргумент - судове рішення, яке вже набрало законної сили. 25 квітня цього року Окружний адміністративний суд Києва за позовом керівника проекту "Відкритий суд", кандидата юридичних наук Станіслава Батрина постановив рішення, яким визнав нечинною постанову Кабміну №780 від 11 жовтня 2016 року "Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів основних соціальних і демографічних груп населення". Вона була прийнята з порушенням норм статті 3 Закону "Про прожитковий мінімум", без належного здійснення науково-громадської експертизи набору продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг. Тобто уряд свідомо "переглянув" споживчий кошик, що призвело до штучного заниження стандартів життя та стало умовою для встановлення необґрунтованого розміру прожиткового мінімуму. Це судове рішення 10 липня ц.р. залишив у силі Київський апеляційний адміністративний суд. З іншого боку, якщо держава не почне жити відповідно до реальних доходів, а не забаганок, економіка ніколи не вийде з кризи, дефіцит бюджету продовжить зростати, як і боргове навантаження. І тоді Україні не уникнути дефолту, до якого ми вже наблизилися.
Зрозуміло, що занижений рівень прожиткового мінімуму обурює профспілки, бо на базі цього показника формується Єдина тарифна сітка для працівників бюджетної сфери - із тарифними розрядами і тарифними коефіцієнтами. А в Україні склалася дивна і сумна ситуація: цього року працівники від 1-го до 11-го тарифного розряду отримують однакову зарплату - на рівні мінімальної (встановлювати зарплату, нижчу від мінімальної, можна лише за умови неповної зайнятості працівника), а наступного року її отримуватимуть бюджетні працівники вже від 1-го до 12-го тарифного розряду. Профспілки вимагають від уряду встановити посадовий оклад працівника першого тарифного розряду у бюджетній сфері на рівні мінімальної зарплати. Тоді володарі 2-го і вищих тарифних розрядів з урахуванням тарифних коефіцієнтів отримуватимуть вищі зарплати. Та про додаткові джерела бюджетних надходжень профспілки знову не згадують.
Єдине, в чому профспілки абсолютно праві, - уряд проігнорував положення ратифікованої Україною Конвенції МОП №117, яка вимагає встановлювати мінімальні ставки заробітної плати і прожитковий мінімум шляхом проведення консультацій з представниками роботодавців і профспілок. Цього, на жаль, не відбулося. "Ніхто не проводив консультацій ні з профспілками, ні з роботодавцями. Тому роботодавці прийняли рішення призупинити членство в Національній трьохсторонній соціально-економічній раді, бо вважають, що соціального діалогу немає, а є тільки його імітація", - переконує голова Тернопільської обласної ради профспілок Андрій Присяжний.
Турбує профспілки і ситуація із зарплатами у небюджетній сфері, де взагалі виник парадокс: зростає середній розмір зарплат, а разом із ним збільшується заборгованість з їх виплати. В Україні цей борг збільшився із 2,3 млрд грн у січні до 2,7 млрд на 1 вересня. А на Тернопільщині ситуація ще парадоксальніша. Коли середній рівень зарплат зріс із 5865 грн у січні до 7165 грн у серпні, то наввипередки стрибала вгору заборгованість із виплати зарплат, і 2018-го вона зросла майже втричі - із 4,6 млн грн у січні до 12,7 млн на 1 вересня. Наприклад, ПАТ "Тернопільський радіозавод "Оріон" догосподарювався до того, що заборгованість із виплати зарплати він накопичив до вражаючої, як для підприємств Тернопілля, суми - 4,6 млн грн станом на 1 вересня. Чималі борги ще й у державного санаторію "Збруч" - понад
1,5 млн грн, у приватного Тернопільського об'єднання "Текстерно" - 1,4 млн… Дивуєшся терплячості людей: окремим категоріям працівників "Текстерно", які регулярно виходять на роботу і виконують її, зарплату не виплачують уже сьомий місяць поспіль!
Звичайно, профспілкові організації така ситуація не могла не збентежити. Але вони ніби забули, навіщо взагалі потрібні галузеві профспілки, тому не самі обстоюють права працівників, а вимагають втручання уряду, щоб керівники підприємств-боржників максимально зменшили заборгованість з виплати зарплати і не допускали її в майбутньому. Не зовсім зрозуміло, в який спосіб виконавча влада має вплинути на роботу приватних підприємств, не порушуючи при цьому законодавства, і чи взагалі вона має цим опікуватися, якщо в країні є такі потужні профспілки.
Ще одна з вимог профспілкових організацій до Кабміну - зупинити зростання тарифів на природний газ та електроенергію для населення. Профспілкові лідери називають вимогу МВФ підвищити ці тарифи не інакше, як маніпуляцією уряду. Вони на власний розсуд запевняють, що такої прямої вказівки немає, бо МВФ, розглядаючи питання про надання кредитів Україні, вимагає від Мінфіну і Кабміну збалансувати державний бюджет, а уряд повинен знайти для цього найбільш оптимальні варіанти, а не просто рішення, які спустошують доходи простих громадян.
І тут необхідне невелике пояснення: діюча система тарифів на газ передбачає, що газ для потреб населення продається наполовину дешевше за газ на ринку. Різницю сплачує держава з бюджету, вона ж оплачує субсидії для незахищених верств населення. Тож якщо профспілки дійсно хочуть, щоб у держави з'явилися вільні кошти, наприклад, для підняття зарплат, то вони, напевно, мали б вітати ринкове формування ціни на газ, а не підтримувати заяви політиків-популістів "за все хороше, проти всього поганого".
Профспілки в одному пакеті із соціальними вимогами апелюють до президента і уряду припинити, нарешті, державне рейдерство щодо майна профспілок. Ще у 2011 році була винайдена спритна схема: органи прокуратури на підставі постанови Кабміну від 1994 року подавали позови в суд, а суди їх задовольняли. У такий спосіб визнавалися недійсними документи на право власності на профспілкові об'єкти, вони передавалися у державну власність, а звідти потихенько переходили у приватні руки. Отак упродовж семи років до державної власності в різних областях було передано 40 об'єктів, насамперед санаторно-курортні заклади, профілакторії, бази відпочинку. І хоча влада Януковича вже в минулому, проте започатковане нею рейдерство щодо майна профспілок триває. Зараз в українських судах перебуває вісім десятків таких справ. За інформацією Федерації профспілок України, на виконання рішень судів уже почалося вилучення офісних приміщень профспілок. Наприклад, приміщення Полтавської облпрофради нині передано у відання Генеральної прокуратури, а Закарпатської - у відання державної судової адміністрації в цій області.