Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури оприлюднило свій звіт за 2023 рік, у якому наводяться обсяги витрат на програми, що фінансувало це відомство. На що ж витрачаються наші податки та гроші з допомоги зарубіжних партнерів?
Диспропорція
Загалом касові видатки Держагентства відновлення становили 82,043 млрд грн.
Витрати-2023 здійснювалися за такими напрямками.
- Ремонт і реконструкція автомобільних доріг загального користування та місцевого значення, проведення науково-дослідних робіт, функціонування інформаційно-аналітичної системи дорожнього господарства, утримання галузевих медичних закладів. Загалом витрати становили 44,046 млрд грн, або 53% усіх коштів.
- Відновлення штучних споруд — мостів, шляхопроводів, переправ та іншого. Також будувалися тимчасові мости і переправи.
На жаль, звіт не містить точної суми витрат за цією програмою.
- Відновлення населених пунктів — експериментальний проєкт, виділено 3,35 млрд грн.
- Відновлення інфраструктурних об'єктів — експериментальний проєкт. Виділено 18,875 млрд грн для фінансового забезпечення будівництва, ремонту та інших інженерно-технічних заходів із захисту об’єктів критичної інфраструктури паливно-енергетичного сектору. Касові видатки на кінець 2023 року за цією програмою становили 13,3 млрд грн, або 16,2% усіх коштів. Виконано підготовчі роботи з будівництва укриттів.
Також за цим напрямом виділено кошти в сумі 8,5 млрд грн на будівництво магістральних водогонів, що пов’язано з необхідністю ліквідувати негативні наслідки, спричинені знищенням греблі Каховської ГЕС. Загальна кошторисна вартість у рамках експериментального проєкту з будівництва магістральних водогонів становить 13,4 млрд грн.
У звіті Держагентства відновлення також є розділи про утримання автомобільних доріг та заходи з підвищення рівня безпеки руху. Наведено витрати на реалізацію спільних з МФО проєктів, наприклад «Європейські дороги України ІІІ (проєкт «Розвиток трансєвропейської транспортної мережі»)». Зазначено витрати на інші проєкти за кредитні та грантові кошти ЄС, один проєкт із Польщею та інше.
Зупинимося на проєктах, що реалізовувалися за кошти з державного бюджету України.
Передусім кидається у вічі диспропорція між витратами на житло та всіма іншими — лише 0,68% від витрачених коштів пішло на житло. І хоча ми розуміємо відмінність між приватним і загальним, але такі обсяги видаються замалими.
Звичайно, є ще окрема програма «єВідновлення», яка модерується Міністерством розвитку громад, територій та інфраструктури, яке іноді називають Міністерством відновлення. За цією програмою на житло категорії А (невеликі пошкодження) витрачено 2,99 млрд грн, а на житло категорії Б (суттєві пошкодження, практично знищення) — 0,713 млрд. Тобто це ще 3,7 млрд грн станом на кінець 2023 року.
Разом із експериментальною програмою з відновлення населених пунктів Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури на відновлення житла витрачено 2023 року 4,24 млрд грн, що все ще надто мало порівняно із загальними витратами у понад 82 млрд грн.
Крім того, слід зазначити, що відновлення пошкодженого житла категорій А і Б майже повністю профінансовано Світовим банком. Тобто навіть ці порівняно невеликі кошти компенсуються бюджету України. Фактично відновлення житла постраждалих українців оплачують іноземні партнери.
Тому незрозуміло, чому так повільно опрацьовуються заяви постраждалих українців? Адже, наприклад, по знищеному майну сформовано 414 комісій. При цьому з 7 781 заяви опрацьовано тільки 3179. Тобто 7,68 розглянутої заяви припадає на одну комісію…
Ситуація з пошкодженим майном (категорії А) помітно краща, бо тут опрацьовано приблизно 76 заяв на комісію (в річному вимірі — по 1,5 заяви на тиждень). Для порівняння: по категорії Б опрацьовано по 5,3 заяви на комісію (0,1 заява на тиждень).
Отже, з темпами у нас не дуже. То, може, з пріоритетами порядок?
Хаос чи система?
Звичайно, що пріоритети є, але, схоже, вони непублічні. Зокрема, у зазначеному звіті немає нічого ні про обговорення проєктів відновлення з громадськістю, ні в який спосіб відбиралися ці проекти? Складається враження, що рішення приймаються хаотично залежно від того, хто швидше заявить у Кабмін про необхідність відновити той чи інший об'єкт.
Хоча доцільно було б створити інтерактивну карту об'єктів пошкодження, вирішити питання з пріоритетними напрямами, порадитися з громадськістю, обґрунтувати, а вже після цього приймати рішення про відновлення. Потім доцільно розмістити ці відомості в Реєстрі пошкодженого та знищеного майна України, який на сьогодні фактично не відображає жодної корисної інформації.
Ще більш дивно, що деякі комісії з обстеження пошкодженого майна створюються без доступу до цього реєстру. А це вже зовсім незрозуміло, бо якщо немає доступу, то як вони можуть внести туди інформацію?
Окрім того, немає жодних технічних даних і кошторисів на відновлення, які можна було б перевірити. А чому ні? Навіщо тоді пишуться ці звіти? Щоби що? Невже не для того, щоб довести до відома громадян, що Агентство відновлення не просто освоїло понад 82 млрд грн, а здійснило це ефективно і на найперші потреби країни?
До слова, те ж саме Держагентство відновлення передало громадам «Посібник з відновлення», в якому надано рекомендації, як складати проєкти з відновлення, а також давати оцінку їхній пріоритетності. Ба більше, Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України розробило та видало наказ №964 від 20.10.2023 року «Про затвердження методичних рекомендацій щодо пріоритезації проєктів ліквідації наслідків, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України» для використання в процесі оцінки та ранжування проєктів, поданих заявниками в зверненнях. Передбачається, що звертатимуться територіальні громади із пропозицією профінансувати їхні проєкти відновлення.
Отже, на рівні громад такі методичні рекомендації існують, а як же центральна влада? Чому тут є складнощі з оцінюванням проєктів і визначенням пріоритетів?
***
Так, звіт — це хоч якась інформація, але її настільки мало, що зробити висновок про якість роботи Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури просто неможливо. Адже відсутні важливі технічні деталі об’єктів, немає кошторисів тощо.
Невже Агентство економило папір чи місце в Інтернеті? Невже не можна було створити аналогічні розробленим Мінрегіоном (Міністерством розвитку громад, територій та інфраструктури) методичні рекомендації щодо пріоритезації? Зрозуміло, що інформація має бути закритою від ворога, але ж на сьогодні існують способи надійно захистити її від розголошення. Потрібно лише мати бажання цим займатися.