За підсумками 2013 р., Індекс людського розвитку (ІЛР) України, який розраховується щороку ООН, становить 0,734. Це 83-тє місце у світі - на п'ять позицій гірше порівняно з дослідженням-2012. Індекс нашої країни не зростає з середини 2000-х. Що ж заважає нам розвиватися?
У ЗМІ та наукових працях, як і раніше, нерідко можна зустріти згадування України як країни третього світу. Мовляв, республіка як невіддільна частина Союзу РСР належала до другого світу, а оскільки від соціалізму відмовилася, то перейшла в так званий третій ешелон. Тобто до групи країн, які в себе розвинений капіталізм не побудували.
Тож, нарешті, визнаймо, що цей підхід сьогодні застарів. Немає ні Варшавського блоку, ні багатьох держав, які існували на політичній карті світу в роки холодної війни. Не працює й теорія Мао про три світи, тому що він припускав існування лише двох наддержав, їхніх союзників і нейтральних держав. Світ початку XXI століття набагато складніший.
Людство любить розкладати все по поличках. Ранжирувати держави в табелі про ранги можна за багатьма факторами - це й матеріальне багатство, і безпека громадян, і військова потужність, і місткість фінансового ринку, і свобода слова разом із свободою підприємництва. Щоправда, далеко не кожен житель окремо взятої країни може це оцінити, бо цими благами він у повсякденному житті користується в дуже обмеженому вигляді. А іноді й узагалі не в змозі оцінити їхнє значення для власного життя та майбутнього своїх нащадків.
Три кити прогресу
Що визначає успіх середньостатистичної людини в сучасному світі? Організація Об'єднаних Націй вважає, що ключові умови для вдосконалення людського потенціалу полягають у тому, щоб бути здоровим якомога довше; здобути хорошу освіту, щоб бути конкурентним на ринку праці; мати високий дохід, який дає можливість не лише добре харчуватися, а й задовольняти потреби вищого рівня (вочевидь, якщо виходити з теорії ієрархії потреб Маслоу).
Словом, бути здоровим, розумним і багатим. Найчастіші побажання на день народження, чи не так?
Тому з 1990 р. ООН розраховує Індекс розвитку людського потенціалу (два роки тому цю назву спростили - Індекс людського розвитку). Це середнє геометричне трьох показників: очікуваної тривалості життя, рівня грамотності населення та валового національного доходу на душу населення (розрахованого за паритетом купівельної спроможності в доларах США). Ідеальна сучасна країна, на думку експертів ООН, - та, де люди в середньому живуть 83 роки , одержують на рік 108 тис. дол., дорослі відучилися не менш як 13 років, а діти навчатимуться щонайменше
20 років. Така віртуальна країна мала б ІЛР на рівні 1.
Утім, ідеальних країн на планеті немає. Хоча, наприклад, у Японії очікувана тривалість життя вища за цільовий показник, а в Катарі на душу населення припадає на 10% більше доходу, ніж хотіла б ООН. Але відстають інші показники. Країн, де за останні п'ять років ІЛР не опускався нижче 0,9 пункту, усього шість - Норвегія, Австралія, Швейцарія, Нідерланди, США та Німеччина.
Загалом за показником Індексу людського розвитку експерти ООН поділяють країни світу на чотири групи. До групи з дуже високим рівнем людського розвитку входять 49 країн. Серед них 26 країн - членів ЄС (за винятком Румунії та Болгарії). Україна як член другої групи визнається ООН країною з високим розвитком людського потенціалу. Типові представники третьої групи (середній людський потенціал) - Туркменистан, Узбекистан, Філіппіни, Індія, Південна Африка, В'єтнам, Гондурас. Низький людський потенціал налічується в чотирьох десятках країн планети, в основному це центральноафриканські держави.
Виручає освіта
Отже, ООН фактично відносить Україну до другого світу. За підсумками 1990-х ми опинилися було в третій групі країн, однак бурхливий економічний підйом "нульових" дав змогу повернутися в другу групу. Експерти ООН зазначають, що з часу розпаду СРСР деградації українців у цілому не відбулося: за період із 1990-го по 2013 р. значення ІЛР нашої країни зросло з
0,705 до 0,734 (або на 4,1%). Але це - відстаючий розвиток: за той час, що ми додали в індексі
0,029 пункту, загалом по світу показник зріс на 0,105.
Головним успіхом для України за роки незалежності стало збільшення строку здобуття освіти. Від часу розпаду СРСР середня тривалість навчання в нашій країні зросла на 3,9 року
(до 11,3 року для людей старше 25 років), очікувана тривалість навчання збільшилася на
3,1 року (до 15,1 року для нинішніх шестиліток). Основа цього - збереження моделі радянської шкільної освіти, яка передбачає, що дитина не повинна у підлітковому віці йти працювати, щоб заробити собі на їжу. Втім, є ще один чинник - депопуляція, що приводить до вищої доступності вузів для випускників шкіл.
Саме освіта підтримує на провідних ролях у другому світі багато колишніх радянських республік: Грузію, Росію, Білорусь, Азербайджан. Однак це стосується лише тих, хто вже здобув освіту. Як припускають експерти ООН, для нинішніх першокласників країнова статистика буде вже іншою: акцент на освіту зробили Уругвай, Лівія, Маврикій, Іран, Бразилія, Гренада, Білорусь, Казахстан. У всіх цих державах планується, що нинішні шестилітки здобуватимуть освіту впродовж мінімум 15 років. У середньому, звичайно.
Що втішно, у цьому списку є й Україна. Але є і велика ложка дьогтю: рівень задоволеності населення якістю освіти становить лише 44%. За цим показником країна посідає 139-те місце у світі. Тобто українці знають: довго - не означає якісно.
З іншими компонентами і зовсім лихо. Як ідеться в доповіді ООН, з 1990 р. очікувана тривалість життя при народженні в Україні зменшилася на 1,4 року. При цьому валовий національний дохід на душу населення впав на 24,2%.
Народжена зараз в Україні середньостатистична дитина проживе 68,5 року. Це лише 124-й показник у світі. Дохід на душу населення на рівні 8,2 тис. дол. на рік поставив нашу країну на 109-те місце. Причому очевидно, що за підсумками глибокої рецесії-2014 цей показник значно знизиться.
Експерти ООН зазначають, що ключовий внесок (95%) у загальний рівень бідності в нашій країні робить низький рівень охорони здоров'я. Скажімо, якщо тривалість життя в країні вдасться підняти на п'ять років, то це приведе до підйому України в рейтингу людського розвитку на два десятки позицій.
При цьому справа не у фінансуванні галузі, а в ефективності використання коштів. Дані Програми розвитку ООН показують, що в 2011 р. загальні видатки в Україні на охорону здоров'я становили 7,2% ВВП. Аналогічний показник по групі найбагатших держав земної кулі ненабагато більший - 8,3% ВВП. Разюче ж відрізняється інший показник: у нашій країні 45% витрат на охорону здоров'я - це кошти, які пацієнти безпосередньо платили в каси лікарень чи медичному персоналу. Серед
49 країн із найбільшим ІЛР цей показник становить у середньому лише 20,5%. Іншими словами, масові приватні платежі та хабарі не стимулюють розвитку медичних технологій і не забезпечують регулярного всеосяжного огляду населення профільними фахівцями.
В Інституті демографії та соціальних досліджень НАН України зазначають, що в нашій країні взагалі існує цілий комплекс уразливості населення. Насамперед він стосується немовлят та осіб старше 75 років, багатодітних родин, жителів сіл і містечок із монофункціональною економікою. "Середні показники, які відображають загальну траєкторію розвитку, не дають навіть приблизного розуміння того, як розподіляються досягнення цивілізації між окремими індивідами, громадами, регіонами. Необхідна їхня чітка диференціація, принаймні за віком, статтю, місцем проживання, статусом на ринку праці. Щоб вирішити завдання поліпшення людського розвитку, треба чітко визначити завдання державної політики зі зменшення нерівності та соціального відторгнення, з інвестицій в освіту дітей 4–6 років, інституціонального спрощення переходу від навчання до роботи, поширення стандартів здорового способу життя хоча б серед молоді, а також підвищення внутрішньої мобільності робочої сили", - вважає академік НАН України та керівник Інституту демографії Елла Лібанова.
Автори доповіді ООН наводять цікаву статистику опитувань Gallup у різних країнах. Навіть серед країн другого світу Україна вирізняється низькими показниками задоволення своїх жителів різними аспектами буття. Так, задоволені якістю медичних послуг лише 18%, стандартами життя в країні - 24, безпекою - 46, свободою вибору - 49%.
А сприйняття влади просто катастрофічне: лише 8% населення вважає, що уряд бореться з бідністю, 18% - що влада бореться за збереження навколишнього середовища. Та й загалом рівень довіри до уряду становить менше чверті. Це до запитання про те, чому стався Майдан. Нічого подібного немає серед громадян країн першого світу, та й у другій групі країн таке - рідкість. Виняток становить лише Греція, яка пережила глибоку соціально-економічну кризу.
Шукаю роботу для всіх. Потрібна оплата
У рамках Цілей тисячоліття основним завданням ООН є боротьба з бідністю. З 2010 р. Програма розвитку ООН розраховує індекс багатовимірної бідності. Тобто рівень бідності враховується не лише за рівнем доходів (споживання нижче за 1,25 дол. на добу за паритетом купівельної спроможності), а й за іншими показниками освіти, охорони здоров'я та рівня життя.
У світі, за даними ООН, зараз проживає понад 2,2 млрд бідних. Причому близько 1,5 млрд - люди з деприваціями одночасно в усіх трьох ключових соціальних сферах: охорони здоров'я, освіти та рівня життя. Близько 12% населення планети голодує.
Вирішення проблеми в Об'єднаних Націях вбачають у реалізації політики зайнятості. "Повна зайнятість була центром макроекономічної політики держав у 1950–1960-х роках. Потім вона зникла з глобального порядку денного, але зараз настав час повернутися до цього зобов'язання", - вважає Ініта Пауловіча, заступник постійного представника ПРООН в Україні. Кожен повинен бути впевнений у тому, що має можливості пристойно оплачуваної зайнятості. Звичайно, не кожний вибере право працювати, але універсалізм передбачає, що такий вибір існує. "Вигоди від роботи - це далеко не тільки заробітна плата. Робота сприяє соціальній єдності, забезпечує гідність та співпричетність, допомагає людям долати потрясіння та невизначеність", - переконана І.Пауловіча.
Україна не перебуває на передньому плані боротьби з бідністю та голодом. Є розрахунки, виконані Інститутом демографії та соціальних досліджень за підсумками 2007 р., які свідчать, що в умовах багатовимірної бідності живуть лише 0,6% наших людей. Головна проблема - бідність за рівнем доходів. Деякою мірою захистом від бідності в Україні виступає наявність вищої освіти. Серед осіб, які закінчили вузи, бідність становить 14%, тоді як у цілому по країні вона досягає майже 25%.
Цікаво, що доповідь ПРООН немов сперечається з прихильниками теорії повної зайнятості. Скажімо, у групі найбідніших країн (четвертий світ) рівень зайнятості високий: там працює в середньому три чверті населення. Однак оплата праці настільки низька, що зайнятість не є надійною гарантією від бідності.
Серед сусідів за Індексом людського розвитку Україна має невисокий рівень зайнятості. За даними ООН, у нашій країні працює тільки 58% населення. Тобто 42% - це утриманці, які залежать від соціальної допомоги держави та родичів. Таких країн чимало - в Італії, Іспанії, Греції, на Мальті, у Хорватії, Чорногорії, Туреччині, Ірані, Македонії, Алжирі, Тунісі працюючі становлять менш як половину населення. У Боснії взагалі працевлаштований лише кожен третій. Однак у більшості цих країн набагато вищий рівень народжуваності, і більшість утриманців - не пенсіонери, як у нас, а діти, котрі незабаром поповнять армію працездатних.
Усе це свідчить про те, що поліпшити розвиток людського капіталу Україна зможе, провівши реформи, спрямовані на підвищення зайнятості, рівня оплати праці та народжуваності, при цьому зберігаючи практику доступної освіти. І критично важливо в той чи інший спосіб (наприклад, шляхом впровадження обов'язкової страхової медицини) відновити регулярний лікарський моніторинг за здоров'ям українців. Якщо цього не відбудеться в найближче десятиліття, третій світ нам усе ж таки гарантований.