Згідно із славнозвісною відкритою енциклопедією "Вікіпедія" допінг - це будь-яка речовина природного або синтетичного походження, яка допомагає в результаті прийому домогтися тимчасового різкого поліпшення спортивних результатів. У споживанні допінгу є два суттєві моменти, що роблять його застосування не надто популярним. По-перше, діапазон відповідальності за використання допінгу спортсменом лежить між дисциплінарною та кримінальною. По-друге, застосування допінгу нетренованою і непідготовленою людиною не матиме жодного відчутного ефекту, можливо, навіть завдасть шкоди здоров'ю. Іншими словами, для ефективного застосування допінгу все одно потрібно багато тренуватись і готувати організм до змагань. Останній момент є ключовим у контексті нашої статті.
Ми почали з теми допінгу з огляду на те, що у діловій пресі останнім часом почали з'являтись публікації стосовно фіскальної девальвації як допінгового інструменту поліпшення зовнішньоторговельного балансу країни.
Зародившись у розвинених країнах, ця концепція наразі активно "мігрує" до країн, що розвиваються. Не так давно вона почала дискутуватися і в Україні, де наразі розглядається як перспективний інноваційний інструмент стимулювання експорту. Але видається, що у вітчизняних умовах реалізація фіскальної девальвації провокує більше питань, ніж відповідей. Тому варто більш прискіпливо поглянути на фіскальну девальвацію у вітчизняних умовах.
Економічний спад, який спостерігається в світі, і обмеженість монетарної політики як інструменту регулювання економіки зумовили новий виток дискусії стосовно фіскальних інструментів підтримки експортерів у країнах єврозони. Оскільки такі країни мають обмежені можливості стосовно монетарного стимулювання (традиційний інструмент - девальвація обмінного курсу - не може бути використаний з огляду на неможливість застосовувати членом валютного союзу традиційних інструментів впливу на обмінний курс), саме тут зародилася ідея стосовно імітації ефекту знецінення валюти заходами податкової політики. Ця ідея отримала назву "фіскальна девальвація".
Економісти на сьогодні розробили два основні варіанти такої реформи. Перший з них запропонував у 1931 р. ще Дж. М.Кейнс як одну із рекомендацій уряду Великобританії стосовно стимулювання експорту. Він припустив, що ефект, подібний до девальвації обмінного курсу, можна зімітувати шляхом одночасного запровадження митного тарифу на імпорт та експортної субсидії. При розробці такої ідеї Кейнс виходив, швидше за все, з економічної могутності Великобританії у тогочасному світі та недостатньої врегульованості міжнародної торгівлі. Для України, як і для будь-якого іншого учасника світової торгівлі та ще й члена СОТ, така реформа є принципово неприйнятною. Подібна політика трактуватиметься країнами-партнерами як зовнішньоторговельний протекціонізм і, замість очікуваних вигід, одразу ж залишить країну на узбіччі світової торгівлі.
Друга, сучасна версія фіскальної девальвації вбачає джерело стимулювання експортних секторів у структурі системи оподаткування. В академічних колах активно дискутується механізм фіскальної девальвації, який складається з двох основних блоків: підвищення ПДВ як основного податку на споживання та скорочення соціальних внесків, що їх сплачують роботодавці. Очевидно, що такий варіант реформи є здійсненним у сучасних умовах, тому варто розглянути його більш детально.
Основна ідея фіскальної девальвації є досить простою, і тезисно її можна викласти так. Соціальні внески роботодавців є обтяжливим податком, який деструктивно впливає на зайнятість (що доведено економічними дослідженнями) та через неї - на економічне зростання. Скорочення таких внесків у перспективі може стимулювати детінізацію ринку праці і, що найважливіше, скоротити собівартість виробництва у національній економіці (у т.ч. в експортних секторах). А це значить, що експортери зможуть продати свою продукцію за кордоном дещо дешевше (водночас товари на внутрішньому ринку також мають подешевшати).
Податок на додану вартість як основний податок на споживання підвищується з потрійною метою. По-перше, для переходу від оподаткування на основі місця виробництва до оподаткування на основі місця споживання, що відповідає принципу справедливості оподаткування. По-друге, ПДВ обкладається імпорт і автоматично робить його дорожчим, тоді як експортери отримують бюджетне відшкодування ПДВ. По-третє, ПДВ виступає як компенсатор бюджетних надходжень, які буде втрачено внаслідок скорочення соціальних внесків роботодавців. При цьому початковою умовою є: недієва для стимулювання експорту грошово-кредитна політика, що проявляється у жорсткості (в економіці під жорсткістю мається на увазі незмінність або дуже повільна зміна певної величини. - Авт.) номінального обмінного курсу національної валюти; жорсткість номінальної заробітної плати в економіці, що проявляється у повільній і непропорційній реакції номінальної заробітної плати найманих робітників на зміни цін споживання. Важливо зазначити: це припущення свідчить про те, що фіскальній девальвації притаманні ефекти лише у короткостроковому періоді. Ця риса фіскальної девальвації справді відповідає ефекту допінгу.
Таким чином, фіскальна девальвація діє через ціновий механізм, і всі можливі виграші національної економіки визначаються роботою цього механізму.
Проте за стрункою теоретичною картиною фіскальної девальвації для країн, що розвиваються, криються критичні реалії, які у кінцевому підсумку можуть звести нанівець усі позитивні ефекти. Насамперед необхідно звернути увагу на два фундаментальні припущення розглянутої теорії: монетарна політика не може бути задіяна через відсутність можливостей регулювати валютний курс, це може відбуватися в умовах валютного союзу або фіксованого валютного курсу; експортери реагують на фіскальну девальвацію через зниження цін і саме ці, знижені, експортні ціни визначають попит на наші експортні товари в світі. Пропонуємо розглянути ці два положення детальніше.
Ідея фіскальної девальвації виникла в країнах, які входять до валютного союзу і не можуть вільно використовувати номінальний валютний курс для короткострокового стимулювання економіки. Причини тут лежать у інституційній сфері. Як відомо, в Україні монетарна політика теж не може мати значного впливу на економіку через те, що орієнтована на утримання стабільного номінального валютного курсу. На думку відразу спадають дві основні причини ведення політики жорсткого валютного курсу: критичний імпорт, обсяг якого дуже великий, а ціни номіновані в іноземній валюті; зростаючі зовнішні борги уряду. Іншими словами, причини жорсткості курсу лежать у економічній площині.
Тепер уявімо наслідки фіскальної девальвації: ціни експорту знижуються, що не гарантовано; ціни на імпорт підвищуються, в тому числі і на той критичний імпорт, від якого Україна не може відмовитись або замістити внутрішнім виробництвом. Таким чином, ми стверджуємо таке: структурні економічні причини, що стримують валютну девальвацію, стримують і фіскальну девальвацію. Якщо фіскальна девальвація повинна копіювати вплив монетарної, то це поширюється і на негативні ефекти. Причина, у випадку України, - велика частка критичного імпорту.
Тепер щодо роботи цінового механізму. Ідея про те, що експортер, маніпулюючи цінами, може впливати на попит щодо своєї продукції, є досить контраверсійною. Дискусія тут виходить за межі фіскальної девальвації і переходить до запитання: "Які фактори взагалі визначають обсяг експорту країни?". Полеміка з цього питання активно ведеться з 70-х років минулого століття і ставить на меті визначити, чи здатна країна з малою відкритою економікою, змінюючи ціни, коригувати обсяг експорту, або ж експорт визначається рівнем доходів країн-імпортерів. Остання гіпотеза отримала набагато більше емпіричних підтверджень, ніж перша. Іншими словами, експортні ціни країн на кшталт України визначаються зовнішнім попитом, а не формуванням пропозиції товарів усередині країни, на що безпосередньо і спрямована фіскальна девальвація.
Справа в тому, що в міжнародній торгівлі Україна виконує функції "подвійного прайс-тейкера" (price-taker). З одного боку, ми не можемо, встановлюючи ціни, змінювати обсяг експорту, оскільки експорт і відповідні ціни визначаються не нами, а зовнішнім світом (попитом). З іншого - за низкою торговельних позицій, що є дуже вагомими, ми не можемо впливати на ціну імпорту, бо він є критичним для нас. Ці особливості української економіки
призведуть до того, що ефект фіскальної девальвації буде набагато слабший, ніж очікується.
Є ще один аспект функціонування цінового механізму в Україні: концепція фіскальної девальвації містить низку доволі сумнівних припущень стосовно поведінки експортерів країни, в якій здійснюється така податкова реформа. Теорія використовує образ такого собі "ідеального та свідомого" експортера, який діє повністю раціонально у межах економічних моделей поведінки та, крім власних, в інтересах усієї економіки (суспільства).
Проте практика функціонування економіки повністю спростовує припущення раціонального економічного агента. Немає жодних гарантій, що національні експортери діятимуть раціонально та спробують знизити ціни у зв'язку зі зниженням собівартості. Якщо попит на експорт відносно стійкий за існуючого рівня світових цін, то в експортерів будуть слабкі стимули до зниження ціни. У такому разі скорочення соціальних внесків роботодавців може бути трансформоване у прибутки компаній. Українські експортні сектори, в яких діє обмежене коло компаній, з високою ймовірністю наближених до адміністративного ресурсу, за зовнішніми ознаками можна визначити як олігопольні. При цьому до складу фірм-експортерів, як правило, входять зарубіжні філії, тому теоретично такі фірми можуть створювати штучний попит на власну продукцію, в такий спосіб експортуючи прибуток за кордон, а всі операційні збитки залишаючи в Україні. В умовах відсутності законодавства стосовно трансфертного ціноутворення це зробити не так складно. Тому здається трохи дивною спроба стимулювати таких експортерів шляхом фіскальної девальвації - отримані цінові переваги з легкістю можуть бути трансформовані у прибутки та виведені за кордон.
Уявімо тепер ситуацію, коли український експортер постав перед вибором щодо зниження цін. Чи є для нього реальні стимули знизити ціну, якщо він усвідомлює, що сьогодні може отримати надприбуток через зниження собівартості продукції, а його майбутнє не є певним і прозорим. Враховуючи реалії української економіки і суспільства, підприємці не будують довгострокових планів діяльності підприємства. Це значно послаблює стимули до зниження експортних цін і змушує підприємців орієнтуватися на отримання швидкої ренти.
Існують інші особливості української економіки, які ставлять чимало питань щодо ідеї фіскальної девальвації в Україні.
Кінцевий ефект фіскальної девальвації для національної економіки суттєво залежить від якісної структури експорту. Стимулювати необхідно високотехнологічні експортні сектори національної економіки, тим самим збільшуючи конкурентоспроможність вітчизняних товарів на внутрішньому ринку. Тим часом український експорт важко назвати високотехнологічним - переважну його частину становить сировина та продукти низьких рівнів технологічної обробки. Якщо у результаті девальвації зарубіжний попит на український сировинний експорт зросте, то це призведе до інтенсифікації експлуатації природних ресурсів і ще більше знизить стимули до інноваційної активності (особливо у цих високорентабельних секторах, які й так демонструють тенденцію до монополізації).
Підвищення ПДВ є серйозною загрозою для економіки з недосконалим інституційним середовищем. ПДВ - це податок, який має "світлий" і "темний" боки. Його безумовною перевагою є усунення ефекту подвійного оподаткування. Але, з іншого боку, бюджетні відшкодування, які виникають у процесі адміністрування цього податку, становлять значний інтерес для організації різних тіньових схем. Необхідним заходом у межах фіскальної девальвації є підвищення ставки ПДВ, яке безумовно стимулюватиме діяльність, спрямовану на ухилення від оподаткування та отримання бюджетних відшкодувань. В Україні процес адміністрування ПДВ особливо складний, тому реалізація фіскальної девальвації може мати ефект, прямо протилежний очікуваному, а саме - зростання тіньового сектора економіки та збільшення проблем із бюджетним відшкодуванням.
Фіскальна девальвація за певних умов може підвищувати соціальну напругу в суспільстві. Податкова реформа, запропонована сучасною версією фіскальної девальвації, знижує вартість нетрудових доходів (пенсій, стипендій, відсотків на банківські вклади, дивідендів). Що це означає на практиці? Пенсіонери або студенти, які отримують від держави фіксовану суму соціальних виплат, втратять частину реальної вартості своїх доходів після фіскальної девальвації. Оскільки такі доходи не пов'язані з працею за наймом, підвищення ПДВ просто "з'їсть" їх частину. Україна, вікова структура населення якої демонструє тенденцію до старіння, таким чином теж перебуває у зоні ризику. Фактично спостерігається ефект, аналогічний тому, що спричиняє девальвація обмінного курсу національної валюти, а саме - подорожчання кінцевого споживання через підвищення споживчих цін.
Теоретично фіскальна девальвація у кінцевому підсумку має стимулювати короткострокове підвищення зайнятості у національній економіці. Проте, знову ж таки, таке припущення передбачає відносну прозорість і раціональність функціонування ринку праці. В Україні наявний значний тіньовий сегмент ринку праці, розмір якого складно визначити. Абсолютно незрозуміло, як саме даний сегмент відреагує на скорочення соціальних внесків роботодавців: у найбільш райдужній перспективі можлива часткова детінізація ринку праці. Таким чином, ефекти фіскальної девальвації на ринку праці є сумнівними.
Успішна фіскальна девальвація призводить до деформації структури ринкових активів. Умовно національну економіку можна подати як сукупність секторів, товари яких можуть бути реалізовані за кордон (tradables), і секторів, товари яких не можуть бути реалізовані за кордон (nontradables). Прикладом останніх є медицина, будівництво, фінансові послуги. Успішна фіскальна девальвація, створюючи преференції для секторів, які мають змогу експортувати свою продукцію, призводить до перетікання капіталу та робочої сили у пошуках вищої винагороди саме до секторів, які мають змогу працювати на експорт. Природно, такі економічні перекоси аж ніяк не сприяють гармонійному економічному розвитку країни.
Особливо важливо, плекаючи світлу надію стимулювати експорт фіскальними методами, розуміти, що ефект фіскальної девальвації - короткостроковий. Фіскальні дії уряду чинитимуть тиск на монетарну владу, адже якщо фіскальна девальвація спрацює, то через нетривалий проміжок часу реальний обмінний курс валюти почне зазнавати сильного впливу або з боку попиту на національну валюту, або з боку внутрішніх цін. Відносно скоро номінальні зарплати та номінальний обмінний курс автоматично підкоригують себе до рівня, який зведе нанівець усі отримані експортерами переваги. А високий ПДВ для кінцевих (і не найбагатших споживачів) залишиться. В іншому разі центробанк буде змушений, докладаючи чималих зусиль, утримувати номінальний валютний курс, що призведе до макроекономічної дестабілізації. Тому дії фіскальної влади із запровадження фіскальної девальвації мають чітко координуватися з політикою центрального банку.
Застосовуючи допінг у спорті або в економіці, ми повинні бути свідомі того, що нам доведеться понести відповідальність у певній її формі. До цього треба бути готовими та об'єктивно оцінювати очікувані вигоди і можливі втрати. Тут можливі варіанти отримання чистого виграшу. Однак одне достеменно відоме: перед застосуванням допінгу потрібно довго і системно працювати над витривалістю м'язів, технікою виконання, інфраструктурою економіки, прозорістю системи оподаткування, зниженням адміністративних бар'єрів та корупції чиновників тощо. Застосування простих у використанні, швидкодіючих, тимчасових засобів навряд чи призведе до якісно позитивних результатів.