Банківський сектор, який ми маємо зараз, не можна порівняти із ситуацією 2013-го, - він став більш прозорим і стійким, а отже, заслуговує на більшу довіру вкладників. Сьогодні ми знаємо кінцевих бенефіціарних власників кожного банку, а банки, в свою чергу, кінцевих власників своїх корпоративних позичальників. І як результат у системі не лишилося банків із кептивною моделлю бізнесу, себто кредитування пов'язаних бізнесів своїх власників за рахунок наївних вкладників.
Загалом банки сьогодні значно якісніше оцінюють кредитний ризик і звітують про свої доходи та капітал за міжнародними стандартами. Банки навчилися постійно дивитися у майбутнє і передбачати загрози та ризики через регулярні вправи стрес-тестування, оцінки якості активів і регуляторну оцінку за моделлю SREP. На сьогодні стандарти банківського регулювання і нагляду переважно відповідають європейським нормам, але найголовніше, і чого ми не мали раніше, - у нас є потужний регулятор цього сектору, який спроможний ці якісні правові норми впроваджувати і забезпечувати їх виконання усіма учасниками ринку без винятку.
Проте остання глибока криза не могла минути без суттєвих наслідків, з яких двома найкритичнішими є такі: один із найвищих у світі рівнів непрацюючих кредитів у банківській системі (49% від загальних кредитів) і непропорційно велика частка державних банків (54% від загальних активів), що відчутно контрастує із значно меншою часткою державних компаній у ВВП країни.
Яким хотілося би бачити банківський, та й у цілому фінансовий сектор України, скажімо, через п'ять років? Звісно, тут є велика спокуса говорити про поширення сучасних технологій, FinTech, штучного інтелекту, проте, не в образу піонерам зазначених галузей в Україні, ці тенденції та технології є глобальними, і все, що Україна може робити, - це бути трохи попереду чи трохи позаду загального локомотива прогресу. На щастя, у деяких сучасних технологіях, як то поширення безконтактних мобільних платежів, ми випереджаємо навіть окремі країни Західної Європи. Проте, даючи довгостроковий прогноз, хочеться поговорити про дещо більш приземлені українські реалії, адже банківська система хоч і зробила неймовірний "квантовий" стрибок за останні п'ять років, ще залишається далекою від ідеалу.
Отже, уявімо собі банківську систему нашої мрії у 2025-му:
- всі чи майже всі державні банки стали процвітаючими фінансовими установами в руках приватних власників (але, звісно, не колишніх власників);
- частка непрацюючих кредитів у системі знизилася до менш як 5%, але всі нинішні непрацюючі кредити не просто зникли із системи через списання чи статистично "розчинилися" поміж нових кредитів, а були повернуті у систему для продуктивного використання хоча б на 40–50% їх номінальної вартості (я знаю, це дуже оптимістично, але ж ми мріємо!);
- небанківський сектор зрівнявся з банківським за рівнем розвитку, якістю нагляду і регулювання та рівнем продуктивної ролі в зростанні економіки. В країні нарешті з'явився повноцінний страховий ринок, джерела довгострокової ліквідності (зокрема, накопичувальна пенсійна система) і ліквідний та працюючий локальний ринок капіталу;
- поширилися і стали стійкими та надійними різні форми кооперативного взаємокредитування, які так добре пасують до українського менталітету;
- і врешті, хочеться вірити, що наступну фінансову кризу (ймовірність настання якої протягом п'яти років, звісно ж, є відмінною від нуля) переважна більшість українських банків уже цього разу пройде без втрат;
- і наостанок, мабуть, найфанатичніша мрія на наступні п'ять років - українці стали набагато більш фінансово грамотними і приймали кожне фінансове рішення свідомо, зважено, з калькулятором у руках і після детального вивчення усіх ризиків!
Звісно, не слід забувати, що фінанси і фінансовий сектор є лише надбудовою і відображенням реального сектору! Тому для здійснення вищезгаданих мрій критично важливим буде впровадження системних реформ у країні, найважливішими з яких напевно є реформа судочинства та забезпечення верховенства права.