Топ-можновладці нещодавно анонсували законопроєкт про впровадження непрямих методів податкового контролю. Чи на часі ця ідея, та які можливі наслідки очікують економіку й суспільство в разі її реалізації?
Сигнали до закручування гайок
Ще зі старту ідеї податкової амністії, про яку чинна влада заговорила восени 2019 року, не розкриваючи при цьому її наріжної мети, можна було спрогнозувати: добровільним декларуванням статків громадян справа не обмежиться.
Саме на цьому аспекті я акцентував в одній із публікацій: «Цілком ймовірно, що нинішні можновладці перевірятимуть правдивість декларацій з допомогою так званих непрямих методів визначення податкових зобов’язань. Дані про витрати громадянина фіскали можуть черпати з найрізноманітніших джерел — від ритейлових мереж, туристичних фірм, приватних клінік і навіть від сусідів чи двірників. Чи не скотиться в такому разі Україна до поліцейсько-фіскальної держави?». Утім, про цю похмуру перспективу мало хто тоді говорив.
Однак у цьому контексті лише наївний міг би стверджувати, що податкова амністія буде методологічно спрямована на мультимільйонерів із численними офшорними рахунками, на бізнесменів, що накопичили «тіньові доходи», мінімізуючи захмарні податки, чи на крадіїв-чиновників, які за нинішньої антикорупційної інфраструктури успішно уникають заслуженого покарання за ґратами. Якраз навпаки: операційна мета державного податкового помилування, вочевидь, полягає у подальшому стеженні за мільйонами пересічних українців, які не повірили у шляхетність податкової амністії й далі ховають гроші під матрацом. А відтак, цих громадян необхідно змусити — нехай навіть повторно — сплатити до держбюджету податок на доходи фізосіб і військовий збір у повному обсязі.
Протягом тривалого часу влада не оприлюднювала своїх істинних намірів. І от, нарешті, у серпні цього року розкрила карти устами голови комітету ВР з питань фінансів, податкової та митної політики Данила Гетманцева. За його розрахунками, українці накопичили в «тіні» аж 50 млрд дол. І от біда, ці гроші перебувають поза контролем пана Гетманцева та його соратників по правлячій партії. Звідси рецепт — запровадити так званий податок на витрати громадян. І це зовсім не гіпербола, а лінгвістичне новоутворення, плід творчої уяви головного ідеолога вітчизняної фіскалізації. Це «коли податкова зможе запитати про походження грошей на придбання цінного активу. І якщо людина не зможе відповісти чи показати декларацію про амністію, вона буде змушена доплатити податок за витрати, яких не може пояснити». До того ж, за задумом можновладців, оподаткування витрат із «неправедних» грошей поширюватиметься не лише на юридичних, а й на всіх без винятку фізичних осіб.
Водночас так само на початку серпня нинішнього року перший віцепрем’єр-міністр — міністр економіки (і колишній топ-податківець країни) Олексій Любченко висунув ідею оприлюднити список усіх громадян, які взагалі не платять податків. Така собі радянська «дошка ганьби». Логічна ланка в цьому фіскальному «ланцюжку» — нещодавнє створення Кабміном міжвідомчої робочої групи з детінізації економіки на чолі з паном Любченком. Чи хтось сумнівається, яким саме арсеналом методів послуговуватиметься ця урядова група? Стимулюючим — для усунення причин податкової «тіні»? Та ні ж бо, традиційно для всіх каденцій вітчизняної влади — винятково каральними інструментами для «подолання наслідків»!
Також нещодавно взявся «кошмарити» українців і міністр фінансів Сергій Марченко. Чиновник натякнув: мовляв, тому, хто відмовився добровільно декларувати перед державою статки і не має офіційних доходів, надалі буде дедалі складніше розмістити готівку на банківських рахунках або й узагалі «придбати власність». В іншому публічному виступі пан Марченко заявив, що у разі відсутності накопичень у недержавному пенсійному фонді людині взагалі не варто розраховувати на пенсію. А якщо це правда, то навіщо тоді кожному українцю сплачувати єдиний соціальний внесок?! Може, за дивною логікою шановного міністра фінансів, взяти й узагалі цей обов’язковий платіж скасувати?
І, нарешті, вишенька на торті — обрання на суто формальному конкурсі директором Бюро економічної безпеки ексголови Державної фіскальної служби, ймовірно, заздалегідь визначеного владою як майбутнього переможця. Раніше провідні бізнес-асоціації вельми наполегливо закликали керівництво країни не допустити до управління «органом нової формації» старі правоохоронні чи податкові кадри, які так чи інакше всотали риси потворної бюрократичної системи пострадянського розливу. А відтак, швидше за все, зведуть нанівець шляхетну ідею аналітичної й превенційної структури, якою зі старту планувалося БЕБ. Проте влада вчергове переломила громадську думку через коліно. Наслідком може стати створення аналога податкової міліції, от тільки з «європейською» фасадною назвою.
Витрясти все?
Вочевидь, ідеологічно-фіскальна команда президента Володимира Зеленського не бачить інших альтернатив у податковій сфері, аніж тотальне стеження за фінансовим станом українців і застосування винятково адміністративно-каральних методів у наповненні держбюджету за будь-яку ціну. Та чи відповідатимуть отримані результати очікуваним? І як спрацюють «податки на витрати» та інші фіскальні новації в економічно бідній і відсталій державі, яка пасе задніх у всіх світових рейтингах і катастрофічно потребує економічних свобод і внутрішніх та іноземних інвестицій?
Дозволю собі висловити кілька позицій з цього приводу.
- Загалом у науково-правничій літературі та нормативних документах існує кілька означень непрямих методів податкового контролю. Але більшість експертів сходяться на тому, що ці методи полягають у визначенні податкових зобов’язань платника податків з допомогою інформації, одержаної з джерел інших, ніж звітність або первинні документи (згідно із Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»).
В українських умовах впровадження збору «альтернативної податкової інформації» стосовно громадян, вочевидь, створить надвисокі корупційні ризики в роботі податкових органів, коли від прискіпливих непрямих методів можна буде банально відкупитися. Адже суто дискреційна конструкція «інші джерела», найшвидше, трактуватиметься податківцями максимально широко і може бути застосована до будь-кого.
Тож, ймовірно, фіскали займатимуться переважно тотальним стеженням за громадянами, черпаючи інформацію про їхні статки і витрати не лише з публічних баз даних, а й із туристичних агенцій, приватних клінік, спортзалів, ювелірних магазинів, освітніх курсів тощо, трактуючи на власний розсуд подібні витрати українців як «невиправдану розкіш», що її треба обкласти додатковим податком. Не можна виключати, що доблесні податківці шпигуватимуть за громадянами, негласно отримуючи інформацію з будь-яких, навіть із найнесподіваніших джерел — від негласних інформаторів, працівників жеків і банків до заздрісних сусідів і знайомих, зрештою від бабусь на лавці під будинком. Зайве казати про те, який «моральний» клімат пануватиме в суспільстві, де всі стежать за всіма, де панує жахна і задушлива атмосфера сталінського НКВС.
- Цілком імовірно, що ідеологи тотальної фіскалізації в чинній владі, впровадивши непрямі методи податкового контролю, отримають ефект, прямо протилежний очікуваному. За інформацією з різних джерел, у надрах ДФС нині обговорюється опція щодо зобов’язання всіх суб’єктів торгівлі (супермаркетів, аптек, магазинів побутової техніки та ін.) фіксувати ідентифікаційні коди споживачів, які здійснюють великі покупки, та передавати цю інформацію до податкових органів.
Неважко здогадатися, що це спричинить появу гігантського «чорного» ринку в усіх сегментах торгівлі, куди й перейдуть покупці, адже «тіньовики» не вимагатимуть ідентифікації клієнтів. Вочевидь, підпільний сектор, який цього літа підскочив (лише за офіційними даними) до 30% від ВВП, зросте у рази. «Білий» бізнес втратить величезну частку прибутків. Водночас державна скарбниця недорахується мільярдів гривень податків. Принагідно зауважу, що спотворена логіка фіскалів влади не враховує ще одного: навіть розраховуючись за товар чи послугу умовно «тіньовими», неоподаткованими коштами, кожен споживач усе одно сплачує податки у розмірі 20% ПДВ з кожної позиції!
- Водночас у разі впровадження непрямих методів про рух до cashless-економіки, швидше за все, можна буде надовго забути. Адже, усвідомлюючи високі ризики потрапити на гачок до податківців, кожна людина сто разів подумає, перш ніж нести гроші до банку або розплачуватися карткою в супермаркеті. До речі, подібне стосується і мільярдних переказів в Україну від трудових мігрантів. Таким чином, суттєво знизяться прибутки банків з депозитів і послуг еквайрингу, тож неодмінно зазнає величезних втрат банківська система, стабільністю якої на всі боки голосно пишаються сьогодні топ-можновладці. А з нею разом — і вся вітчизняна економіка, яка і без того перебуває в перманентному занепаді.
- Економічний ефект від збору з альтернативних джерел податкової інформації вельми сумнівний, оскільки відстеження й «адміністрування» ДФС витрат мільйонів українців потребуватиме значних кадрових, інституційних, а головне, фінансових ресурсів. Це лише збільшуватиме бюджетні видатки на фіскальний блок, роздуватиме безмірно податкові кадри, відволікатиме їх від безпосередніх глобальних завдань, і, вочевидь, усе буде зведено до поглиблення й абсурдизації бюрократичних процедур.
- Сама ідея непрямих методів не нова, вони діяли в Україні з 2002-го і протягом трьох років, проти чого активно виступав тоді бізнес. Новацію було впроваджено з легкої руки сумнозвісного фіскала Миколи Азарова, пізніше її адміністрував колишній топ-міліціонер, очільник податкового відомства в 2002–2005 роках, а нині покійний Юрій Кравченко. А вже після Помаранчевої революції 2004–2005 років непрямі методи податкового контролю були скасовані як шкідливі для бізнесу й економіки.
Іще один нюанс. Цей алгоритм регламентувався наказом ДПАУ від 05.07.2002 року №312 «Про затвердження методичних рекомендацій визначення сум податкових зобов’язань за непрямими методами». Проте кожен, хто дістане із запиленого архіву цей фіскальний документ, переконається: непрямі методи діяли винятково щодо юридичних осіб і приватних підприємців. У пункті 2.2 наказу було чорним по білому записано: «Визначення за непрямими методами сум податкового зобов'язання фізичних осіб, що не мають статусу суб'єкта підприємницької діяльності, не допускається». Чинна ж влада планує поширити цей вельми сумнівний алгоритм на всіх громадян України, про що неоднозначно висловлювалися нардеп Д.Гетманцев і міністр фінансів С.Марченко. Тож, виявляється, ці чиновники перевершили в сенсі каральних інтенцій самих М.Азарова і Ю.Кравченка!
І останнє, проте не менш важливе. Той-таки Д.Гетманцев, затято просуваючи непрямі методи податкового контролю, полюбляє апелювати до зарубіжного досвіду. Мовляв, схожі алгоритми широко застосовують податківці розвинених країн.
І справді, щось подібне можна простежити, наприклад, у Франції. Проте в податковому законодавстві цієї держави взагалі немає такого поняття, а умовно непрямі методи французькі податкові органи застосовують переважно до великих підприємств, яких відносять до найбільш ризикового сегмента. Альтернативні джерела щодо збору податкової інформації починають застосовувати до малого й середнього бізнесу, як правило, в разі систематичного ухилення від подання ними декларації та іншої звітності. Важливо: у Франції охоплення підприємств перевірками Головною податковою дирекцією 2016 року становило близько 2,3%. Для порівняння: в Україні аналогічний показник того ж року становив аж 39%!
А в Канаді непрямі методи так само застосовують переважно до великих підприємств. Щороку податкові органи цієї країни перевіряють із виїздом на місце лише 2% платників податків! У Швеції до категорії сумлінних платників податків належать 80% компаній і громадян. Адже податкова політика ґрунтується в цій державі на широкому використанні превентивних заходів; всеосяжному консультуванні громадян і бізнесу, а головне — на довірі платників податків, упевнених у правомірній роботі податкової системи та виконанні фіскальними органами своїх завдань. З Україною просто-таки разючі відмінності!
Що потрібно замість непрямих методів?
Біда нинішньої влади полягає в тому, що вона вперто не хоче розуміти очевидного: уникнення від сплати податків є цілком природною захисною реакцією на податковий тягар, який унеможливлює нормальне функціонування підприємства та гідне життя громадянина у межах офіційної економіки. При посиленні силових заходів проти тіньового сектора, не підкріплених відповідними змінами економічної ситуації та законодавчої бази, водночас відбувається і вдосконалення способів ухилення від сплати податків.
Отже, аби ще більше не поглиблювати економічної стагнації в Україні «завдяки» впровадженню непрямих методів податкового контролю, тотальному шпигуванню фіскалів за громадянами та іншим каральним методам, урядові й парламенту щонайменше необхідно:
- створити передумови, за яких бізнесу буде вигідніше сплачувати «білі» зарплати (зниження податків і спрощення їхнього адміністрування та звітності; здійснення податкових перевірок лише ризикових компаній тощо). Та передусім необхідно (можливо, за грузинською моделлю) вдвічі знизити навантаження на зарплатні фонди та скоротити до мінімуму кількість дозволів і ліцензій, а отже, й відповідних органів, які сидять на шиї бізнесу;
- здійснити комплексну податкову реформу, яку зі зрозумілих причин боялися реалізувати всі попередні владні каденції, — свобода бізнесу й залучення інвестицій мають стати чи не державною релігією. Насамперед потрібно замінити ще азаровський Податковий кодекс (який до абсурду ускладнює життя і притлумлює підприємців численними дискреційними і заплутаними нормами) новим ліберальним документом, що стимулював би бізнес та економіку, а не вбивав їх. На жаль, з одного боку, влада гучно рекламує інвестиційних нянь, з іншого ж — дедалі тугіше закручує податкові гайки;
- у разі потенційного провалу податкової амністії (оскільки вона вже стартувала і її неможливо скасувати) після її завершення, ймовірно, слід розробити і ухвалити закон про трирічний період, протягом якого громадяни і бізнес матимуть право легалізувати тіньові кошти без жодних податків (звісно, окрім кримінальних доходів). Така новація, вочевидь, наповнить економіку живими грішми, що уможливить реанімацію її реальних секторів.
Більше статей Олега Тітамира читайте за посиланням.