У першій частині статті було докладно розглянуто суть "справжньої" реформи податкової системи, у другій - зроблено короткий огляд поточного стану справ. Але основним політико-економічним драйвером реформи був і залишається бізнес, оскільки він несе практично весь вантаж упередженого адміністрування податків. Здавалося, він мав би єдиним фронтом виступати проти свавілля та здирництва, за справжню податкову реформу - та ба…
Боротьба всіх проти всіх
Як було докладно описано в попередній частині статті, з погляду викладеного вище системного підходу до реформи, нині на порядку денному як чергові завдання зовсім не реформа ПДФО і навіть не скорочення ЄСВ, а насамперед скорочення корупційних можливостей (ПнВК), недопущення їхнього розширення (скасування фіскалізації та вето законопроєкту №1210 у частині розширення свавілля податківців), а потім - справжнє перезавантаження ДПС. Однак ми вже давно переконалися, що горезвісна політична воля не виникає на порожньому місці, її створює громадська думка. У цьому разі такою могла б стати консолідована позиція бізнесу. Але, на жаль, її не просто немає, - частина бізнесу веде війну на знищення конкурентів, відстоює суто егоїстичні інтереси і де-факто солідаризується зі спільним противником, азаровською податковою та їй подібним. Основним каменем спотикання виступає заміна податку на прибуток податком на виведений капітал, навколо якого зламано вже набагато більше списів, ніж свого часу навколо СЕА ПДВ, хоча ціна питання в бюджетних грошах набагато менша…
Якщо подивитися на картину в цілому, то для абсолютної більшості вітчизняного бізнесу та багатьох дуже шановних іноземних інвесторів, таких як "Арселор-Міттал", Horizon capital та інших, пріоритет - прозорі, цивілізовані "європейські" відносини з державою, перш за все з податківцями, з якими доводиться мати справу найчастіше. Деякі з них від реформи виграють матеріально, деякі - ні чи навіть трохи програють, але мрія про те, щоб платити податки та спати спокійно, не побоюючись упереджених візитів і здирництва, однаково сильніша. І ця частина бізнесу, маючи багаторічний досвід роботи в Україні, розуміє, що без реформи адміністрування ПДВ і корпоративного податку, а також перезавантаження податкової цього домогтися неможливо. У тому числі, без них не можна реалізувати й радикальне зниження податкового навантаження на фонд оплати праці.
Однак є одна бізнес-асоціація, офіційні представники якої категорично проти реформи корпоративного податку. Точніше, категорично проти керівництво, у рядових членів є різні думки. За дивним збігом, ця сама асоціація наполегливо лобіює й тотальну фіскалізацію малого бізнесу.
Ще одна частина великого та середнього бізнесу однією рукою бореться за ПнВК і перезавантаження податкової, а другою у своїх вузькоегоїстичних інтересах проштовхує тотальну фіскалізацію хоча б "ризикових категорій товарів", за дивним збігом, саме тих, якими займаються ці компанії; і "контроль ланцюжків поставок (тих самих товарів) до кінцевого покупця" (що передбачає ведення повного товарного обліку, тобто кінець самої суті спрощеної системи), - а то, мовляв, "несправедливо", "нечесна конкуренція". Тож давайте тепер нехай усім буде однаково погано? Чи, точніше, давайте нас, улюблених, від всевладдя податківців звільнимо (ПнВК, нагадаємо, його радикально обмежує), зате підставимо під нього наших дрібніших конкурентів, - своєрідний "компенсатор", щоб податківцям було де годуватися? Найзатятіші голови, зокрема, колишня голова податкового комітету ВР (там що, пороблено?), навіть усерйоз пропонували тотальну фіскалізацію як бюджетний компенсатор можливих втрат доходів у зв'язку з переходом на ПнВК. Проблема, однак, у тому, що, як уже неодноразово доводилося писати, помітне зростання надходжень вона може принести тільки в багатій уяві самих фіскалізаторів і в обивательських ілюзіях. При цьому деякі представники великого бізнесу пішли "топити" за фіскалізацію навіть там, де це ніяк не стосується їхніх інтересів, - вочевидь, наслухавшись від колег давно спростованих аргументів, що ґрунтуються не на фактах, а на обивательських забобонах.
У відповідь таку саму подвійну позицію зайняла й частина малого бізнесу. ФОПів можна зрозуміти: вони (зовсім несправедливо та невиправдано) потрапили під коток першими, - "боротьбу з тінню" розпочали з дрібних і беззахисних, а не з акул (у тому числі й тих, які зловживають спрощенкою). Зроблено це, мабуть, з подачі лобістів великого роздробу, які багато років, при кожній владі, просували цю тему за підтримки частини бухгалтерів-аудиторів і податкових консультантів, які вперто не розуміють (можливо, щиро, у силу профдеформації), як це можна вести бізнес без обліку, а також зацікавлених отримати клієнтів. Але далеко не весь великий бізнес (навіть роздрібний) і не всі бухгалтери/аудитори/консультанти винні в цих сумних проблемах. І вже тим паче в них не повинен ПнВК, хоча він справді вигідний частині великого та середнього бізнесу, а аналога для ФОПів на загальній системі не існує просто тому, що у фізичної особи немає поняття дивідендів. На жаль, деякі представники мікробізнесу чомусь узагальнили провину конкретних лобістів на "взагалі всіх" представників згаданих груп бізнесу та до своєї праведної боротьби за збереження "спрощенки" й проти розширення фіскалізації підключили опозицію ПнВК. Хоча насправді для тієї частини мікробізнесу, яка думає про зростання, реформа корпоративного податку навіть більш актуальна, ніж для середнього та великого бізнесу, оскільки це - необхідна умова, щоб, вийшовши зі "спрощенки", продовжувати "платити всі податки та спати спокійно", - і при цьому бути впевненим, що конкуренти теж платять, а не відкуповуються.
Кого послухати, а кому відмовити
Таким чином, увесь бізнес виступає за чесні суди та проти свавілля силовиків, але в іншому - в товаришів на згоду не іде… І отут саме час звернути свої погляди до тих, кого народ легітимно уповноважив приймати рішення. Адже звинувачувати бізнес у лобіюванні своїх інтересів, як завгодно егоїстичних, - все одно, що звинувачувати хижака в убивстві безневинних тварин. Звичайно, краще було б, якби різні групи могли між собою домовитися про деяку консолідовану позицію, і робота над цим триває, але не факт, що це може взагалі статися.
Кого послухати, а кому відмовити - мають вирішувати народні обранці та уповноважені ними професіонали, виходячи з якихось узгоджених заздалегідь раціональних критеріїв, заснованих на реальних фактах, а не на аргументах тих самих лобістів, власному досвіді, обивательських забобонах населення тощо. Це називається "доказова політика" (evidence-based policy) і вважається стандартом у тій самій Європі. Законодавчим та іншим нормативним ініціативам в обов'язковому порядку передують "білі книги" з аналізом проблеми та "зелені книги" з аналізом варіантів рішення та аргументацією (заснованою на "білій книзі") на користь обраного варіанта. До кожного проєкту нормативного акта ініціатори, незалежно від суб'єкта нормотворчості, зобов'язані додавати аналіз його впливу (regulatory impact assessment), потім проводити обов'язкові публічні консультації із зацікавленими сторонами, засновані на "білих" і "зелених" книгах. Якщо вже всерйоз казати про гармонізацію в найкращому сенсі, оце - перше, що необхідно переймати в розвинених країн.
Однак у питанні податкової реформи чомусь тільки громадські активісти-експерти нашої групи "Податкова реформа" взялися за проведення цього так званого повного циклу публічної політики. Уряд, щоправда, змушений за законом про регуляторну політику готувати супровідні документи до своїх ініціатив - аналіз регуляторного впливу й М-тест, передбачений ЄСівським "Актом малого бізнесу", який, до речі, досі офіційно не перекладений і не прийнятий в Україні. І у результаті, як і слід було очікувати, наприклад, фіскалізаторські ініціативи Мінфіну при минулому уряді не пройшли через ДРС. У відповідь уже при новій владі стараннями лобістів голову цієї служби та основного ревнителя процедур Ксенію Ляпіну просто звільнили; а ініціативи пустили через депутатів податкового комітету, тому що, на жаль, поки що депутати можуть творити, що хочуть, прикриваючи свої ініціативи як завгодно слабкими "пояснювальними записками". Цю "діру" закрити набагато важливіше, ніж навіть найбільші податкові зловживання, оскільки через неї в наше законодавство потоком ідуть антиреформи (на кшталт тотальної фіскалізації), що просуваються лобістами, а різні "турборежими" відкривають для них великі вікна можливостей, - не кажучи вже про просто законодавче сміття в тисячі законопроєктів, які захаращують порядок денний депутатів.
Другий системний момент - наявність стратегії. Зворотний зв'язок обов'язковий, це необхідна частина того самого циклу. Із цією метою передові країни замовляють аудити, проводять опитування, за результатами яких коригують свою політику. Але політика, заснована на опитуваннях, мовляв, чого хоче виборець, того хоче Бог, - це нонсенс, оскільки це означає добровільне рабство в обивательських хибних поглядів. Можна й потрібно підтримувати рейтинг, щоб мати можливість здійснювати необхідні (у тому числі, непопулярні) реформи. Однак в Україні безліч популярних дій просто зачекалися своєї години - від багатостраждальної судової реформи до вічно актуального будівництва доріг. Зовсім не обов'язково потурати обивательській тузі за державою, яка "розвиває промисловість" субсидіями та пільгами, набагато правильніше створювати для чесного бізнесу привабливі умови, відгородити його від хижих силовиків, податківців та інших інспекторів-контролерів, насамперед позбавляючи їх законних нині прав ходити з перевірками та штрафувати, "чи як". Буде краще бізнесу - будуть і робочі місця з хорошими зарплатами для "простих людей".
Та щоб зберігати популярність, здійснюючи справжні реформи, у тому числі справжню податкову реформу, описану вище, потрібен третій момент, який усі упускають і відкладають "на потім", тому що "а коли ще буде результат…": виборця потрібно просвіщати. Зрозуміло, що навряд чи просвітництво дасть результат негайний, але якби ним системно зайнялися від перших днів незалежності, ми мали б уже зовсім іншу країну. Що раніше почнемо освіту, то швидше відчуємо її плоди. І в правлячої команди з її медійним досвідом є все, щоб досягнути успіху на цій ниві, причому, можливо, у найкоротші терміни. Якщо сучасні технології впливу так легко використовувати для одурювання, то чому б їх не використати на благу справу?
Зрештою, амбіційний президент, за логікою речей, має мріяти не тільки про нев'янучий поточний рейтинг, а перш за все про те, щоб нащадки згадували його як "батька "Українського економічного дива", - приблизно так, як у Німеччині пам'ятають Аденауера та Ерхарда. А для цього потрібно не стільки "залучити інвестиції" за будь-яку ціну і навіть не стільки втримати ситуацію за умов кризи, скільки скористатися цією кризою, щоб закласти фундамент здорових відносин між державою та бізнесом, - у тому числі, навіть у першу чергу, у податковій сфері. От земельна реформа саме з цього ряду. Але щоб виборець-обиватель такого роду реформи оцінив уже сьогодні, необхідне просвітництво на найбільш фундаментальному рівні.
Звичайно, не всі заходи можуть стати популярними, навряд чи просвітництво може радикально змінити ставлення, наприклад, до зростання комунальних тарифів, хоча й тут роз'яснення корисне та необхідне. Але справжню податкову реформу можна подати хоча б з антикорупційного боку, адже вона справді різко скорочує можливості для здирництва та розкрадання. А якщо "згори" цього робити чомусь не квапляться, то, може, настав час того бізнесу, який справді хоче звільнитися від принизливої персональної залежності, "іти в народ" з описаними вище ідеями і таким непрямим шляхом переломити ситуацію на свою користь?
Усі статті Володиимра Дубровського читайте тут.