Сільське господарство формує майже 40% експортної виручки України і є одним із головних джерел надходження в країну валюти.
При цьому лише близько 6–8% валового продукту дають фермерські господарства. Це означає, що на сьогодні саме фермерство є головним джерелом для інтенсивного зростання галузі. Але чи розуміє це держава, і чи готова вона надавати підтримку саме тому бізнесу, який реально її потребує?
Сьогодні в Україні діє близько 45,5 тис. сільгосппідприємств. Більша частина з них представлена фермерськими господарствами. Переважно українські фермерські господарства не дуже великі: 28,6 тис. із них, або майже 84% від загальної кількості, мають в обробітку до 500 га землі. У фермерських господарствах трудиться трохи менше 97 тис. чоловік, з яких 35,3 тис. - це безпосередньо фермери, і ще більш як 61 тис. становлять наймані працівники. У середньому на кожні 100 га землі в обробітку припадає по два працівники.
Для порівняння, у США загальна кількість фермерських підприємств становить 2,2 млн. В обробітку у фермерів перебуває в середньому по 190 га землі, а у фермерських господарствах зайнято 3 млн чоловік. Співвідношення фермерів і найманих працівників у США протилежне тому, яке ми бачимо в Україні, і пояснюється низкою факторів. Так, це значно більша механізація праці. Також досить важливою причиною можна вважати використання як робочої сили нелегальних трудових мігрантів, яких не відображають в офіційній статистиці.
Що стосується Франції, то в країні виноградників майже півмільйона людей називають себе фермерами. Усього ж у галузі працює майже мільйон громадян, що становить близько 3,5% економічно активного населення країни.
Як бачимо, Україна відчутно відстає. З одного боку, це означає, що саме фермери й фермерські господарства мають найбільший потенціал зростання, за рахунок якого ми можемо не просто перерозподілити частки фермерів і агрохолдингів у валовому виробництві продукції, а й домогтися серйозного збільшення врожаїв і, як результат, посилити свої експортні позиції. З іншого - це свідчення того, що держава, яка декларує підтримку АПК, насправді підтримує, прямо або опосередковано, великий бізнес, не ставлячи на розвиток фермерів, що мають значно більший потенціал.
Державна підтримка
У 2017 р. фермери одержали допомогу від держави на загальну суму близько 113,8 млн грн. Її було розподілено між 944 фермерськими господарствами.
Щодо безпосередньо програм, то 34,4 млн грн було витрачено на здешевлення кредитів (усього за програмою витратили 297,8 млн). У рамках програми підтримки розвитку хмільництва, садівництва, виноградарства й вирощування ягід фермерам виділили 23,9 млн грн на погашення кредитної заборгованості (усього 172,48 млн), а також на фінансування витрат із закладання садів і виноградників - 23,9 млн (усього 115,62 млн).
Також держава займалася підтримкою тваринництва. У рамках програми 158,34 млн грн витратили на відшкодування кредитів без зазначення, скільки саме грошей пішло фермерам. Ще 11,65 млн пішло на часткове відшкодування ціни закуплених для подальшого відтворення телиць, ялівок, корів, племінних свинок, вівцематок, баранів та інших тварин. При цьому 3,5 млн грн із цієї суми дісталося безпосередньо фермерським господарствам.
Не зовсім однозначною була підтримка, що містить у собі компенсацію на купівлю с/г техніки. Досить довго не було визначено чітких умов, вартість якої саме техніки буде компенсовано. У підсумку список із 2094 найменувань від 60 українських заводів-виробників з'явився вже тоді, коли більшість аграріїв закупили техніку. У результаті держпідтримка обернулася для них лотереєю. Якщо вибрав техніку, яка потім усе ж таки опинилася в списку, і оплатив її купівлю через державний банк або банк, де не менш як 75% статутного капіталу належить державі, то можеш претендувати на часткове відшкодування, а саме - відшкодування 20% вартості без урахування ПДВ на безповоротній основі. З 1220 сільгоспвиробників, які скористалися програмою в період з липня по листопад 2017-го, 647 становили фермерські господарства. Усього вони купили лише 29 тракторів, один комбайн, 890 одиниць ґрунтообробної й посівної техніки, а також інше обладнання. Загальна сума цих покупок із ПДВ становила 282,7 млн грн, а компенсація досягла 47,1 млн.
Державна підтримка: світові приклади
У багатьох регіонах світу сільське господарство дотується державою. У розвинених країнах, таких як США або країни Західної Європи, вирощування певної кількості продукції вдома є в тому числі запорукою продовольчої безпеки держави.
Наприклад, у США на дотації аграріям витрачають близько 20 млрд дол. на рік. А в 2014 р. замість звичайної допомоги шляхом надання коштів у країні було запроваджено систему, що передбачає головний акцент на страхуванні ризиків. На запуск цієї програми, а також підтримку ініціатив у сфері досліджень, торгівлі й відновлюваної енергетики для сільського господарства новим законом про сільське господарство затверджене виділення близько 950 млрд дол. протягом десяти років після його прийняття.
Логіка системи страховок така, що якщо в аграрія все добре, то він просто працює й отримує прогнозований прибуток. Однак у разі посухи, повені або інших проблем фермер може одержати компенсацію,що може покрити його витрати й недоотримані вигоди. Така сама система діє для виробництва молока й інших продуктів. Що стосується ролі держави, вона компенсує аграріям від 38 до 80% сум, які необхідно платити на користь страхових компаній.
Загалом система досить цікава, тому що допомагає фермерам нівелювати ризики, а також зробити їхню працю та її результати більш прогнозованими. З іншого боку, страхування врожаю може мотивувати фермерів застосовувати різні більш ризиковані способи ведення господарства, тому що вони чудово розуміють, що всі ризики несуть не самі, а покривають за рахунок страхових грошей.
У Нідерландах, де сільське господарство становить близько 10% економіки й забезпечує 17,5% експорту, фермерів підштовхують до сталого розвитку та виробництва якісної продукції. Приміром, держава може платити частину відсотків за кредитами фермера в тому разі, якщо він витрачає гроші на оптимізацію процесів, поліпшення умов утримання тварин тощо. Також різними монетарними й немонетарними способами підтримують фермерів, які відмовилися від використання хімікатів і пестицидів, щоб їхня продукція залишалося конкурентною порівняно з колегами, які й надалі продовжують застосовувати у виробництві такі засоби.
Франція на підтримку аграріїв щороку витрачає близько 7 млрд євро. Тут держава також допомагає фермерам боротися з непосильними кредитними ставками й самостійно погашає частину існуючого відсотка. У результаті фермери можуть купувати техніку під 3–4% річних, а якщо хочуть придбати землю, процентна ставка становитиме близько 7%. Щорічно як допомогу кожне фермерське господарство в середньому одержує близько 12 тис. євро. У цю суму входять і гроші від Європейського Союзу, які він виділяє на підтримку аграріїв усередині ЄС.
Канадські фермери одержують дотації і допомоги на суму в 6–8 млрд дол. на рік. Також у Канаді використовується серйозний механізм контролю над цінами. У країні намагаються не допускати їх сильного зниження навіть у ті періоди, коли дешева продукція виправдана високим урожаєм та іншими факторами. Окрім цього, місцеві фермери можуть розраховувати на пільгові кредити на покриття касових розривів і для одержання обігових коштів, на купівлю землі. Ще є підтримка у випадку надзвичайних ситуацій і допомога при експорті продукції. Остання є досить успішною - з валового виробництва на суму близько 100 млрд дол. на рік Канада експортує продукції на майже 40 млрд.
Альтернативи державі
Важливим питанням, з яким зіштовхуються аграрії, є наявність якихось альтернатив програмам державної підтримки в Україні. За великим рахунком, їх не так багато.
З одного боку, близько 70% сфери й так працює на внутрішніх ресурсах і не користується кредитами, у тому числі через їхню високу вартість. З іншого - така проблема не стоїть перед великими аграрними холдингами, тому що вони можуть на досить вигідних умовах кредитуватися в європейських банках. Цілком очевидно, що пересічні фермери подібних можливостей не мають. Це знижує їхню конкурентоспроможність і змушує йти з усіх інших сфер, окрім вирощування найбільш маржинальних культур.
Показовим прикладом можна вважати тваринництво, де без дотацій і при відносно низькій маржі виробництво продукції скорочується в тому числі за рахунок виходу фермерів і одноосібних селян. Тоді як великі агрохолдинги нарощують обсяги. Проте поки що вони не можуть перекрити падіння, і навіть у магазинах ми стабільно спостерігаємо зростання цін на м'ясомолочну продукцію, яке у багатьох періодах переганяє інфляцію, тобто загальне збільшення цін.
Щоб не допустити перекосу аграрного сектора й, зокрема, фермерства до монокультурного виробництва, державі все ж таки доведеться фінансово допомагати аграріям, і робити це в чималих обсягах. Тому що навіть відносно серйозна допомога, закладена в бюджет-2018 на рівні 500 млн дол., вочевидь непорівнянна з дотаціями фермерам в інших країнах. І якщо ми хочемо ще десятки років процвітати на глобальному ринку, то теж повинні інвестувати гроші в розвиток сектора шляхом створення найрізноманітніших стимулів.
Додаткові кроки
Окрім усього іншого, Україні також потрібно виводити сільське господарство з "тіні". Йдеться про одноосібних селян і фермерів, які в рамках сімейного господарства обробляють ділянки по 100+ га, але офіційно значаться безробітними або зайняті іншими видами діяльності.
З одного боку, їм треба запропонувати пільгові податкові умови, щоб процес виходу з "тіні" зробити відносно безболісним. З іншого - необхідно розширити програми підтримки, які були б спрямовані саме на фермерів, у тому числі шляхом впровадження квот, які суми можуть іти агрохолдингам, а які - дрібним представникам сектора.
Однак навіть сьогодні серед аграріїв поширена недовіра до державних програм. Одноразові дотації на рівні кількох тисяч гривень або навіть кількох десятків тисяч передбачають можливість подальших перевірок роботи фермерів з боку контролюючих органів. Для багатьох дрібних аграріїв небажання витрачати чимало часу на такі перевірки й паперову роботу стає природним бар'єром, чому вони не претендують на допомогу. При цьому великі холдинги можуть навіть наймати окремих людей - фахівців з Governemnt Relations, щоб після одержання дотацій залагоджувати всі питання.
Однак якщо ми хочемо збільшити саме підтримку фермерів, тоді має йтися про те, щоб максимально зняти бюрократичне навантаження з тих, хто одержує дотації, - його більшу частину треба зашити або в сам процес подачі заявки та одержання дотацій, або в загальні для всіх правила щодо податкових процедур. Тоді одержувати допомогу стане прозоро, і фермер дивитиметься тільки на критерії відповідності, а не боятиметься цілого ряду перевіряльників, які потім вервечками приходитимуть дивитися на куплену ним сівалку, відволікаючи від роботи й не даючи збирати врожай.
Державна допомога аграріям - важливий компонент для забезпечення сталого й швидкого розвитку сектора, який присутній не лише в Україні, а й активно застосовується у багатьох інших країнах. Що стосується України, то сьогодні потрібно взятися за більш ефективний розподіл допомоги від аграрних холдингів до фермерів, тому що саме в цьому сегменті потенційно можна одержати найінтенсивніше зростання шляхом реального збільшення продуктивності.