Тримачі євробондів Приватбанку зажадали дострокового погашення паперів на 335 млн дол., брати Суркіси довели в суді, що ні вони, ні їхні численні родичі не є пов'язаними з Приватбанком особами, Геннадій Боголюбов вимагав в уряду України компенсувати йому втрату частки в "Приваті", а Ігор Коломойський у суді оскаржить визнання банку неплатоспроможним і саму націоналізацію.
На даний момент ідуть близько чотирьох сотень українських судів, що стосуються націоналізації "Привату". І не назвеш сильною позицію держави, яку представляють НБУ, нове керівництво банку, ФГВФО і Мінфін. А попереду ще Лондонський арбітраж із тримачами євробондів, суди з Боголюбовим і п'ятьма екс-членами правління. Протистояння переходить в активну фазу, але президент та уряд це ігнорують. На амбразуру кинуто обезголовлений Нацбанк, юристи якого неспішно ходять на судові засідання, повертаючись частіше на щиті, ніж із щитом. Керівництво, яке залишилося в НБУ, стурбоване не перебігом і результатом справ, а зняттям із себе підозр як мінімум у недбалості, як максимум - у змові. Як у добротному мексиканському серіалі, у цій історії всі підозрюють усіх у змові. Немає єдиної жорсткої позиції президента, НБУ та Мін'юсту відносно колишніх власників банку й тих спорів, у які втягують Україну. Немає і єдиної зрозумілої та прозорої політики Мінфіну та НБУ відносно як власне Приватбанку, так і інших держбанків. Що ближча річниця переходу фінустанови у власність держави, то стрімкіше розвиваються події. І хороших новин для України небагато.
Предметний розгляд позову І.Коломойського проти НБУ, ФГВФО, КМУ, Нацкомфінпослуг, Приватбанку та Мінфіну, який мав початися минулого тижня, відклали. У процес втрутилася Генеральна прокуратура, виявивши бажання ознайомитися з матеріалами справи, яка з 14 червня лежала в Окружному адмінсуді Києва. Мають право, зрештою, у ГПУ ж відкрили цілу кримінальну справу про доведення Приватбанку до неплатоспроможності, що розсиплеться на порох, якщо Коломойський доведе в суді, що націоналізація Приватбанку була незаконною. А саме це він і планує зробити.
У позовній заяві екс-власник стверджує, що погодився на націоналізацію виключно в інтересах клієнтів банку й лише після того, як державні чиновники переконали його в тому, що банку потрібне оздоровлення. Але через кілька місяців після націоналізації позивач виявив, що вона була: а) заздалегідь спланованою акцією; б) мала характер рейдерства; в) передбачала не тільки націоналізацію банку, а й наступну конфіскацію особистого майна акціонерів, посадових осіб банку, вкладників і клієнтів.
У питаннях рейдерства ми покладемося на досвід позивача, але чи так уже погано, що націоналізація найбільшого в країні банку хоч якось планувалася, і чи обґрунтовані спроби компенсувати втрати платників податків за рахунок посадових осіб та акціонерів, якщо в результаті їхніх дій банк довелося рятувати за кошти держбюджету? Ми спали б міцніше, розуміючи, що заплатили за "Приват" по 3,5 тис. грн, а суперефективні екс-менеджери, які довели банк до діри в капіталі понад 100 млрд, акціонери-мільярдери та їхні клієнти в особі Суркісів і Ко зовсім нічого не втратили?
Нагадаємо, що ще до націоналізації DT.UA пропонувало її варіант за так званим псевдокіпрським сценарієм, який теж передбачає конвертацію коштів на рахунках великих вкладників банку в його акції. От тільки наш варіант від сценарію МВФ, який у результаті застосували, відрізнявся тим, що ми наполягали на зведенні до мінімуму участі держави в акціонерному капіталі банку. Це дало б перекласти основні витрати на тих вкладників, які роками отримували в банку високі відсотки за депозитами та в ньому ж брали кредити під сумнівні застави. За цим сценарієм усі поточні судові розгляди були б звичайними міжвидовими розбірками. Але влада вирішила інакше, і тепер ми не просто стежимо за судами, а ще й бюджетні втрати прикидаємо. Ні, ми не помудрувати хочемо, а застерегти державних мужів від наступних нерозважливих рішень або бездіяльності, що множать подальші бюджетні втрати. Ми просто хочемо нагадати людям у високих кабінетах, що націоналізація проводилася не для того, щоб нардепи могли без проблем забрати свої депозити, а заради стабільності банківської системи країни. А ще натякнути, що якщо у величезному держбанку з січня не припиняється відплив валютних вкладів, що їх уподобають сильні світу цього, то це тривожний дзвіночок для всієї системи, а не тільки для вкладників від депутатського корпусу.
Поганий суд і хороше зіпсує
Головне протиріччя позовних вимог Коломойського - це фінстан банку на момент націоналізації. Законні підстави для визнання банку неплатоспроможним, на його думку, були відсутні, але він погодився на націоналізацію заради оздоровлення фінустанови. Тобто щось усе-таки треба було оздоровити? Діри в капіталі в розмірі 148 млрд грн нібито не було, але сказати про це публічно в "Приваті" не могли, тому що на них "тиснули в НБУ", виснажуючи "стабільний і технологічний" банк цілеспрямованими інформаційними атаками.
Цифр немає, але, судячи з формулювань, вкладники винесли з банку якщо не всі 148 млрд, то половину точно. Насправді - ні. Навіть якщо повірити у двомільярдний щоденний відплив за тиждень до націоналізації, то загальним підсумком отримаємо 14, а не 140.
На своє виправдання екс-власник згадує кризу 2014 р., втрату кримського підрозділу, девальвацію гривні, відплив депозитів, підвищення Нацбанком ставки за кредитами рефінансування та зниження конкурентоспроможності банку через запроваджене НБУ обмеження зростання портфеля депозитів фізосіб на рівні 2%, заборону інвестицій у цінні папери, а також проведення активних операцій з підрозділами банку в Латвії та на Кіпрі.
Криза, скажімо, нікого не оминула, та й націоналізація відбулася через два роки після піків нестабільності. А "особливе ставлення" НБУ може бути пов'язане з тим, що в банку нарешті побачили піраміду й постаралися будь-якими доступними способами обмежити її зростання за рахунок залучення депозитів і наступне виведення коштів власниками. Нагадаємо, що ще в червні 2015-го DT.UA зазначало, що вартість залучення коштів фізосіб у деяких банків упритул підібралася до дисконтної ставки НБУ, і коли "середня по палаті" ставка була 22% річних, Приватбанк залучав під 29%. Так, це була боротьба за ліквідність і виживання. Але принцип "за будь-яку ціну" у цьому разі виступає головним ризиком, насамперед бюджетним, адже на той момент у Фонд гарантування відправилися вже
50 банків. Лише через вісім місяців НБУ запровадив обмеження для "Привату". І тут логічно було б запитати, не чому запровадив, а чому так довго зволікав?
І не тільки в цьому випадку. У лютому 2016-го акціонери банку погодилися на реструктуризацію кредитного портфеля, у результаті якої потреба в капіталі банку повинна була зменшитися, що допомогло б Приватбанку виконати план докапіталізації, досягнувши 5-відсоткової адекватності капіталу. У НБУ реструктуризацію назвали "трансформацією", тому що насправді операція передбачала переведення наявної кредитної заборгованості на операційні компанії з прозорою структурою, заставами та джерелами походження доходів, достатніми для обслуговування боргів, природно.
Для оцінки прогресу НБУ залучив до процесу E&Y, результати хотів бачити не пізніше 15 листопада 2016 р. На 1 листопада необхідних документів аудитори та інспектори в банку одержати не змогли, хоча банк уже почав трансформацію корпоративного портфеля й до 20 жовтня встигнув видати 48 млрд грн нових кредитів. Керівники інспекційної перевірки та аудитори, намагаючись пролити світло на те, кому видаються ці кредити, зустрілися з керівництвом банку (десь у надрах НБУ є протокол цієї зустрічі). Банк запевнив аудиторів, що всі документи надасть, нові позичальники можуть обслуговувати борги, їхній фінансовий стан відповідає всім МСФЗ, і впродовж місяця трансформація завершиться. І в НБУ їм повірили. Знову. Ігноруючи повідомлення інспекторів та аудиторів, що інформацію продовжують надавати із затримками, після численних нагадувань і в недостатньому для аналізу обсязі. Так, Нацбанк був упереджений або надто лояльний, якщо допустив переоформлення 127 млрд грн кредитів на 36 фірм, з яких тільки дві існували на ринку понад два роки, а в 15 кількість співробітників не перевищувала однієї людини? І чому в НАБУ змогли виявити, що бенефіціари всіх цих фірм - це екс- або чинні співробітники Приватбанку, а інспектори та аудитори регулятора не помітили?
Мабуть, їх ввело в оману те, що трансформація все-таки розпочалася, кредити переоформлялися на нові компанії, процес ішов, щось відбувалося - й добре. У підсумку трансформації не фіналізували - обороти та маржу на нових позичальників так і не перевели, хоча офіційно реструктуризацію завершили. Нині у судах перебуває понад три сотні справ від старих позичальників Приватбанку, тих самих 193-х, борги яких перекинули на 36 нових пустушок. Колишні клієнти банку хочуть судовими рішеннями зафіксувати, що в них немає ніяких зобов'язань перед банком, а весь борговий вантаж лежить на плечах 36 перекредитованих компаній. Близько 50 таких позовів НБУ дивом виграв. Але вистачить й одного рішення на користь колишніх позичальників, аби дати старт новим розглядам і переглядам цих справ, а головне, позбавити чиновників можливості все-таки стягнути в рахунок невиплачених кредитів якесь майно.
Хороший суд поганого не виправить
З 11 вересня 2014 р. і до моменту націоналізації в банку на постійній основі перебували куратори НБУ, і нібито доступ до всіх документів і програмно-технічних комплексів мали, і на засідання кредитного комітету ходили, і постійний контроль здійснювали, і навіть на "окремих засіданнях загальних зборів акціонерів" були присутні. На думку тих самих екс-акціонерів, це виключає можливість будь-яких зловживань банком.
Висновки про те, з яких міркувань куратори НБУ не помічали того, що відбувається в банку, нехай робить ГПУ. Але НБУ, вирішивши залучити незалежного аудитора до процесу трансформації, хоча й побічно, але визнає, що п'ятьох співробітників недостатньо для того, щоб тримати ситуацію в банку під контролем. Куратори прогледіли, новий аудитор традиційно не одержав необхідних для аналізу даних, старий аудитор переконував, що все чудово.
Позиція колишніх власників ґрунтується на тому, що вони ні на крок не відступали від вимог МСФЗ й саме згідно з цими вимогами фіксували, що банк виконує всі нормативи. НБУ ж, на їхню думку, не просто керувався виключно своїми нормами, які МСФЗ не відповідають, а ще й спеціально посилював їх, щоб погіршити фінансові показники банку. Основні претензії пред'являються до критеріїв визначення інсайдерів, нормативів достатності (адекватності) капіталу, визначення розміру доформування резервів.
Справді, відсоток інсайдерів банку за версією НБУ та за версією аудиторів завжди істотно різнився. Природно, через розбіжності цих оцінок відрізнявся й обсяг інсайдерських операцій і, відповідно, визначення їх ризикованості. Що, у свою чергу, впливало на розрахунок і визначення нормативу достатності капіталу банку. Плюс до цього, змінивши критерії обліку забезпечень, НБУ фактично заборонив враховувати як заставу не майно, а майнові права. Приватбанк втратив можливість враховувати забезпечення на суму понад 142 млрд грн. Але хто розуміє, чим майнові права відрізняються від майна, то визнає, що ці 142 млрд могли бути не більш ніж цифрою у звітності, за якою - порожньо.
Чи винний регулятор, що під майнові права видавалися кредити в "Приваті"? Чи приймав він свої рішення з урахуванням лише цього факту? І хіба погано, якщо так і було? Чи повинен він керуватися виключно МСФЗ, якщо добре знає вітчизняні реалії ведення банківського бізнесу й не тільки? На жаль, зараз важливо інше: попри очевидні розбіжності методик, НБУ жодного разу не оскаржив звітів зовнішніх аудиторів Приватбанку.
Виключення PwC з реєстру аудиторів, які перевіряють банки, - це махати кулаками після бійки. Незалежний аудит Приватбанку за 2015 р. є, і в судах на нього посилаються із завидною постійністю, а в ньому немає ні "дірок" у капіталі, ні пов'язаних осіб. А аудит E&Y за 2016 р. нічого не спростовує. От чому таке значення мав судовий розгляд Суркісів, зв'язок яких із екс-власниками банку - секрет на весь світ. І в цьому спорі важливий не мільярд гривень, який хочуть повернути брати-бізнесмени, а неспроможність Нацбанку довести в суді очевидне. І ще цікавим є той факт, що юридичну підтримку Суркісам, за інформацією DT.UA, надавали юристи Грановського, а ця ниточка веде вже до президента.
Звичайно, НБУ подав касаційну скаргу у Вищий адміністративний суд і продовжить судитися, ми бажаємо регулятору успіхів, але, поклавши руку на серце, у перемогу не віримо.
Відповідачами в "приватівських" справах, за рідкісним винятком, є НБУ, Приватбанк, Мінфін і ФГВФО. Два останні, по суті, відсторонилися від процесів, попри те, що Мінфін - чинний та єдиний акціонер банку. А ще - відомство, яке впритул повинне займатися реформою державних банків. Але в Міністерства фінансів немає ні єдиної політики, ні позиції відносно держбанків.
В авангарді боротьби за відновлення справедливості та повернення активів - НБУ і Приватбанк. Обома управляють виконувачі обов'язків. За інформацією DT.UA, до річниці націоналізації буде представлено нового голову правління Приватбанку, і ним, звичайно, буде нерезидент. На жаль, після судового позову екс-власників проти Шлапака всі вітчизняні претенденти на посаду голови хотіли одержати від чинної влади хоч якийсь імунітет. І теоретично подібні гарантії їм могли б надати на Банковій. Але там, мабуть, не готові нічого гарантувати. Тому головою правління найбільшого в країні банку, залученого до сотень судів з олігархами, їхніми партнерами, тримачами бондів і колишніми позичальниками, стане іноземець. У НБУ раді - вважають, що це обмежить можливості для маніпуляцій. Заодно, щоправда, зведе до мінімуму бажання боротися за інтереси платників податків, та й узагалі вплутуватися в усю цю історію. Нерезиденти на цій посаді доречні вже перед продажем банку, а не зараз, коли треба засукати рукава й вигрібати лопатою. Але охочих воювати наодинці немає, а потенційні соратники зайняті іншим - Мінфін і НБУ роблять усе можливе, щоб передбачуваний продаж банку не відбувся, а бюджетні витрати на Приват збільшилися в рази.
У самому НБУ керівника теж немає. Юридичний департамент завалений позовами і навіть якби дуже старався, однаково помилявся б. А там ще й стараються не завжди. У справі Суркісів, наприклад, юристи НБУ вимагали відводу судді на тій підставі, що у 2016 р. той одержав 121 грн відсоткового доходу в Приватбанку й відтоді "упереджений". Як доказ того, що І.Суркіс інсайдер банку, як ми пам'ятаємо, надали роздруківку сторінки сайту телекомпанії "ТЕТ", забувши звіритися з держреєстром юросіб. Економічну необґрунтованість кредитування ФК "Динамо" банком довести не змогли, хоча умови угоди різнилися від ринкових.
Позов Коломойського, якщо опустити сльозливу прелюдію про "інформаційні" атаки та "тиск на НБУ", будується на протиріччях двох законів України, що визначають різні процедури визнання банку неплатоспроможним, підстави та умови для забезпечення капіталізації банку державою тощо. Претензії до процедури націоналізації, не до суті. Тим простіше буде довести її неспроможність і складніше відстояти правоту чиновників, які націоналізацію проводили.
От із таким багажем ми виходимо на Лондонський арбітраж, у якому інтереси України захищатимуть не лише юристи НБУ, а й команда висококласних фахівців Мін'юсту, очолюваного членом дружньої І.Коломойському партії "Народний фронт".
Міжнародні суди напевно врахують і невідповідність внутрішніх методик НБУ стандартам МСФЗ, і порушення під час проведення bail-in єврооблігацій, і рішення українських судів відносно визнання пов'язаних осіб. Головним козирем нашої сторони мають стати результати Forensic аудиту Приватбанку, який мав завершитися ще наприкінці вересня, але, за інформацією DT.UA, НБУ його двічі повертав авторам - детективному агентству Kroll і компанії AlixPartners, не знаходячи в ньому того, що хотів бачити. Результати аудиту поки що тримають у таємниці, щоб не дати супернику можливості підготуватися до судів. Здається, такими самими надіями був сповнений Нацбанк, очікуючи аудиту E&Y за 2016 р. Отже, не будемо зачаровуватися, аналогічні аудити вже було проведено для "Дельти" та "Надра Банку", а практичного застосування їм так і не знайшлося. І дедалі частіше в контексті націоналізації "Привату" обговорюється, скільки доведеться заплатити тримачам його євробондів, коли, а не якщо, вони виграють суд. На яку суму доведеться ще докапіталізовувати банк? Чи вимагатимуть колишні власники компенсації? І якщо, вигравши суди, вони повернуть собі банк, що буде? Насамперед буде соромно.