Так, сину, це школа - нова українська школа! Так, вона розміщується ось у цьому не новому, але добротному будинку, але це не головне, синку.
Головне, що тут є традиції і люди. Запам'ятай, що в школі найголовніше - люди. Саме люди можуть зробити школу чудовим місцем для розвитку, і саме вони можуть зіпсувати будь-які традиції, навіть найкращі. Від людей у школі залежить усе: і як ти почуватимешся, і як ти вчитимешся, і чи ти це все любитимеш і пам'ятатимеш.
Я не пам'ятаю ні свого першого вересня, ні своїх перших двох класів. У психологів це називається витісненням. Напевно, це сталося тому, що мені спочатку не сильно пощастило, - моя перша вчителька дуже любила свою роботу, але не дуже любила дітей. Ні, вона, звісно, всміхалася нам, бо так її, очевидно, вчили в педінституті, але за її усмішкою не було любові. Любити абстрактних дітей дуже важко, синку, тому важливо любити конкретних. Ті, хто любить дітей абстрактно, частіше стають заслуженими. А ті, хто любить конкретних, хай навіть непростих, бідових, неспокійних, заслуговують любові й визнання, які ми проносимо через роки. Таких учителів не забувають, утім - жахливих теж пам'ятають.
Так, я дуже добре пам'ятаю її усмішку: вона всміхалася, навіть коли картала дітей. Це нестерпна річ, коли тебе скартають усміхаючись. Якийсь дивний вид лицемірства, коли почуттів людини ти не розрізняєш, і картинка абсолютно не відповідає змісту. Це, синку, називається когнітивний дисонанс. Це така різниця між тим, що бачиш, і тим, що відчуваєш. Вона руйнує в тобі віру в людей, вона порушує розуміння почуттів іншої людини і теж навчає дітей лицемірства. Лицемірство - це огидно, синку. Тому ти маєш право злоститися, плакати, радіти й сміятися завжди, коли в тебе для цього є привід. А приводів для різних почуттів у школі буде предостатньо!
Я не хочу, щоб моє перше враження про мою школу впливало на твоє сприйняття твоєї, і я ніколи не говоритиму про твоїх учителів без поваги, якої заслуговують люди, котрі вибрали для себе труд - навчати чужих дітей. Але це ніколи не буде єдиною підставою для поваги, і я завжди знайду аргументи сказати людині, яка помилилася у виборі професії, що вона робить не свою справу.
Я дуже добре пам'ятаю свої почуття, коли нарешті перейшла в іншу школу (до речі, це не так страшно, як здається багатьом дітям) і почала абсолютно нове шкільне життя зі своєю справжньою першою вчителькою. Пам'ятаю, що моя найперша розмова з нею в третьому класі була про театр. Потім у нас було дуже багато приватних діалогів, але цю розмову я пам'ятатиму завжди. До речі, якщо вам пощастило вести приватний діалог із учителем не на тему шкільних уроків, то вам уже пощастило з учителем! А тоді я була під враженням, бо мною і моїми захопленнями вперше цікавилася адекватна доросла людина, крім мами, і цікавилася вона щиро й не упереджено. Цікавилася, як не дивно, моєю наївною дитячою думкою, а не тим, чому я спізнилася на урок, чи зробила я домашнє завдання й чи добре вивчила вірш Лермонтова. Говорити з дорослими на рівних - це велика удача, бо не всі дорослі усвідомлюють цінність дитини як думаючої людини, і дітям доводиться палко обстоювати своє право на повагу. Мені дуже хочеться, щоб тобі пощастило на таких дорослих і щоб у гонитві за бажанням бути зручним і хорошим ти не розгубив свої прекрасні думки та свої неймовірні фантазії про світ.
Так, синку, у школі тобі доведеться часто доводити не тільки теореми з геометрії, а й свою правоту. Не бійся висловлювати власну думку, але не будь нестерпно впертим, якщо ти все-таки зрозумів, що неправий. Інколи важливіше зберегти відносини, а не правоту. Я вірю, що тобі трапляться вчителі, які теж уміють визнавати свої помилки, і це стане найкращим свідченням, що вони справді живі люди.
Учися, синку! У школі справді важливо вчитися. Особливо вчитися думати. Те, що ти зможеш "загуглити", ніколи не буде цінним. Те, що ти придумаєш, зробиш, винайдеш або розв'яжеш сам, у майбутньому набере для тебе сенсу. Бо найважливіше в житті - це зв'язки. Хороші нейронні зв'язки. Вони формуються завжди, коли ти щось робиш - рухаєшся, думаєш, граєшся, твориш. Ці невидимі провідки завжди прийдуть тобі на допомогу, якщо ти ними користуватимешся щодня. Адже те, що не використовується, атрофується. Користуйся своїм мозком, і він на першу вимогу буде готовий до неймовірних відкриттів та рішень! Його можливості безмежні.
Тебе завжди спокушатимуть думки про знаменитих трієчників, які залишили Гарвард і дивним чином піднялися до вершин топ-бізнесу. Але запам'ятай: для того, щоб залишити Гарвард, у нього спочатку треба вступити. Став перед собою великі цілі!
У школі, як і в житті, важливо не боятися просити допомоги і навчитися допомагати іншим людям, але тільки тоді, коли вони потребують цього. Це непросте завдання - зрозуміти й розрізнити, в чому реальна потреба людини, котра поруч із тобою. На жаль, люди вміють брехати. І дорослі теж. Навчитися відрізняти справжнє від неправильного - часом завдання складніше, ніж вирішувати квадратні рівняння, тому важливо навчитися не тільки думати, а й відчувати. Емоції не тільки розцвічують наше життя, а й допомагають бути людиною. Не бійся своїх емоцій, вони відмінно допомагають розуміти чужі почуття. Будь уважним до людей, навіть якщо вони того не заслуговують. Це потрібно не їм - це потрібно тобі.
Я вірю, що школа дасть тобі багато нових друзів, і серед них будуть не тільки діти, а й дорослі. Дорослі, які вміють бути друзями дітей, - неймовірно цінні, ти зрозумієш це і, сподіваюся, оціниш. Бережи дружбу! Я впевнена, ти знайдеш у школі таких друзів, дружбу з якими зможеш пронести через усе життя, дарма що з самого початку вас пов'язує лише місце прописки та випадковий жереб у виборі класу. Повір, для нас дуже важливі люди, чиї погляди й напрям думок формувалися в тих самих умовах, у яких росли ми. Ми дуже цінуємо свої спогади про дитинство, яким би складним чи легким воно не було.
Я сподіваюся, що доля не зіштовхне тебе з булінгом та цькуванням ні в ролі жертви, ні в ролі агресора. І тим більше я б не хотіла, щоб ти став пасивним свідком того, як кривдять інших людей. Не мовчи тоді, коли не можеш мовчати. Іноді одна людина, один голос, одне слово можуть вирішити дуже багато. Навіть якщо тобі страшно, ти зможеш знайти в собі сили на справедливість. Ти повинен уміти заступитися за себе й за слабших. А для цього ти повинен бути сильним і духом і тілом.
Якщо слово "повинен" комусь ріже слух, то вони можуть прикритися фіговим листочком фальшивої толерантності. Але це не наш шлях, синку. Ти з сім'ї правдолюбів, а отже, тобі буде боляче тоді, коли ти бачитимеш чужий біль. Живим душам завжди боляче, коли в них на очах чиниться зло. Важливо не боятися називати речі своїми іменами: насильство - насильством, зраду - зрадою, цькування - цькуванням. І вчитися цьому протистояти. Ти маєш право на справедливість. А ми з татом будемо поруч.
Я завжди поважатиму твої секрети і твоє особисте життя, а ти зможеш мені розповідати про школу тільки те, що визнаєш за потрібне. Але я дуже цінуватиму твою довіру, якщо заслужу її.
До речі, я не хочу нічого робити замість тебе. Ти сам будеш малювати й займатися ручною працею, ліпити й вирізати, а якщо ти понесеш до школи щось, зроблене моїми руками, то це буде тільки на виставці "Творчість наших батьків". Ми ніколи не брехатимемо, що це зробив ти, якщо ти цього не робив. Але я завжди допоможу й підтримаю тебе там, де тобі буде важко. У школі інколи буває важко, - в цьому полягає правда життя. Якщо тобі завжди буде легко, ти занадто хутко втратиш інтерес до навчання, і взагалі до життя, але якщо тобі завжди буде важко, ти перестанеш учитися й розвиватися. Ми обов'язково знайдемо з тобою золоту середину й відзначатимемо всі твої перемоги.
Я дуже сподіваюся, що тобі не треба буде писати безглузді реферати й компілювати чужу працю, і ти навчишся поважати авторське право, яке захистить і твої інтелектуальні досягнення, і твою творчість від тих, хто з цими правилами досі не обізнаний. Ти можеш дати списати, щоб зажити слави "добренького", але ти неодмінно зіштовхнешся з наслідками злодійства, особливо якщо будеш списувати сам. Я вірю, що твої вчителі теж здатні на творчість і не списували методичок. Я впевнена, що вони завжди цікавитимуться тим, що зробив саме ти, і допоможуть мені розгледіти твої таланти, якщо мені забракне власної мудрості їх виявити. Я обіцяю, що уважно дослухаюся їхніх побажань, але тільки ти сам зможеш вирішити, наскільки тобі важливо й цікаво займатися саме цим.
Так, безліч речей у житті, синку, ти вибиратимеш сам, а поки що ми з татом вибрали тобі школу й віримо, що не помилилися.
Випрями спину, синку! Коли ти сидиш за партою, в тебе немає приводів пригинатися!