Коли вона ще була маленькою кучерявою дівчинкою, мама чи то жартома, чи то всерйоз сказала: "Мариночко, ти в мене така красуня, що, мабуть, станеш відомою телеведучою!"
Всі родичі тоді поблажливо посміхалися - звісно що телеведучою, ага, в їхньому крихітному містечку, 5 тис. населення, одна велика вулиця.
Але час минав, вона дорослішала, а мамині слова все не виходили з голови. Якогось моменту вона подумала - а раптом? І вирішила напролом іти до своєї мети. Вона вчилася в школі, а потім ще по півдня з репетиторами, сиділа над підручниками, зубрила англійську, писала сотні диктантів і переказів, працювала над технікою мовлення з професійним актором.
А потім вдалося потрапити на сильний факультет журналістики в їхньому обласному центрі. Там вона одразу ж стала зіркою - вродлива, розумна, талановита, її навіть покликали працювати на регіональне телебачення.
Невдовзі Марина вийшла заміж. Він теж працював на їхньому каналі, був несміливим, сором'язливим, спочатку вона посміювалася над ним. Особливо коли одного разу він дуже впевнено сказав їй у коридорі за кавою:
- Наше весілля буде в жовтні, і ти народиш мені доньку.
- Яке весілля? Яка донька? - лише засміялася вона. - Ти що, дурник?
А він ходив за нею хвостиком, закохано, і через якихось півроку справді зіграли весілля. У жовтні.
Потім, після весілля, вони виїхали в столицю підкорювати світ великого телебачення. Наймали куток, потім - квартирку, потім - купили власну…
Так минуло 10 років. Ось тільки доньки їм Бог не давав.
Марина продовжувала мріяти про роботу телеведучої, хоч і без того вже стала успішною журналісткою.
І ось нарешті така можливість випала. Упродовж півроку її трактували, потім навіть поставили в ефір!.. Хоч і по черзі з двома іншими кандидатками.
Щодня обговорювалося кожне її слово, усмішка, поворот голови, кожна найменша інтонація. Через переживання з приводу цієї клятої дитячої мрії вона постійно ревла, нервувала, не могла спати.
Чоловік після кожного такого ефіру по кілька годин чекав її біля воріт телекомпанії й підтримував. І тільки іноді, зовсім рідко, вони сумували, що в них немає дитини.
А через півроку одного чудового дня начальство прийняло рішення й визначилося з кандидатурою ведучої. Нею виявилася не Марина, а інша симпатична й не менш вродлива дівчина.
У Марини того дня саме був останній день відпустки. Вони з чоловіком поїхали в гори й там лежали під соснами і дихали повітрям.
А в офісі було тихо-тихо. Ніхто не наважувався їй зателефонувати й сказати, що завтра виходити в ефір вона вже не мусить… Усі знали, наскільки це було важливо для неї, як довго вона до цього йшла. І всім навіть страшно було уявити її гнів, горе й розпач…
Надвечір знайшли молоденьку помічницю, вона й зателефонувала Марині.
- Марино, у тебе завтра за графіком виїзд на зйомку…
- Яку зйомку? - не зрозуміла Марина. - У мене ж завтра ефір, студія…
- Ні, в тебе не буде ефіру… Тут така справа, вибрали іншу… - ледь дихаючи промовила помічниця.
А на тому кінці дроту почулися гудки.
…Вранці наступного дня Марина прийшла на роботу красива, ошатно вбрана, засмагла після відпустки. Вона всім усміхалася, весь день їздила на інтерв'ю і потім в офісі, за чаєм, розповідала про гори й сосни.
Нарешті одна з подружок не витримала й запитала:
- Марино, то ти не звільняєшся? І навіть скандалити не підеш?
А Марина лише здивовано подивилася на неї.
- Ні. Що ж тепер удієш. Буває. Тим більше їхній вибір зрозумілий, усе-таки вона професіонал. І знаєш, я що подумала, - адже у мене все в житті добре. Є улюблена робота, чоловік, краса й здоров'я. Чого мені ще треба?.. - м'яко всміхнулася вона.
А всього через тиждень Марина дізналася, що вагітна.
…Коли я зустріла їх із чоловіком у парку, неймовірно щасливих, із білосніжним дитячим візочком та новонародженою донькою, вона відвела мене вбік і сказала:
- Знаєш, мені здається, що все це було неспроста. Усе це був урок долі. Доля перевіряла мене на міцність і ще на щось. І я виявилася гнучкішою, витриманішою, спокійнішою від усіх цих інтриг. Я гідно прийняла цю поразку. І доля подарувала мені за це доньку.