Дивна річ, але в нашому прекрасному, сучасному, людиноцентричному світі нам щодня доводиться викладатися на всі сто, аби отримати бодай крихти обіцяних щедрот, зокрема захищеність, благополуччя і комфорт.
Ми боремося за звання найкращого працівника, відповідального батька, успішної і незалежної жінки, а зрештою отримуємо перевтому, емоційне вигорання, апатію і депресію. Психічні розлади поступово стають звичним явищем, тому цілком закономірно більшає і пропозицій послуг психологів, астрологів, ізотериків і навіть психіатрів.
За інформацією Мінсоцполітики, станом на 2017 рік в Україні 1,2 мільйона жителів - тобто понад 3% всього населення - страждали на психічні розлади. Наша країна кілька років поспіль посідає перше місце за кількістю психічних розладів у Європі - майже два мільйони українців щороку стають пацієнтами психіатричних лікарень.
Дані статистики вражають, особливо коли розумієш, що вони сформовані на підставі офіційних звернень людей по медичну допомогу. А скільки хворих воліють приховувати свою недугу?! І скільки тих, хто поповнив цю статистику, насправді ніколи не мали ознак психічних розладів, а були незаконно запроторені до психіатричних лікарень "люблячими" родичами за спірні квадратні метри чи інші матеріальні цінності?!
Причини цього доволі прості.
По-перше, у нашому суспільстві ще й досі зберігається відразливе ставлення до осіб із психічними захворюваннями. Ми уникаємо дивакуватих, неначе боїмося заразитися від них. Ми соромимося близьких і знайомих, які хоча б раз зверталися до лікаря-психіатра. Ми з натужною толерантністю дивимося на дітей-аутистів, але воліємо бачити їх осторонь наших, так би мовити, здорових дітей. Ми не сприймаємо психічнохворих за людей, а тому й не переймаємося їхніми правами, умовами лікування та утримання. Ми два паралельні світи: свідомих і несвідомих. Виходить, візит до психіатра - це соромно.
По-друге, сама лише думка про можливість потрапити на лікування до психіатричної лікарні викликає у більшості з нас панічний страх, оскільки каральна психіатрія, на превеликий жаль, це частина історії України. Усі ми знаємо про жахливі долі українських дисидентів Анатолія Лупиноса і Леоніда Плюща, з якими безжально розправлялася радянська влада в тоді ще Дніпропетровській психіатричній лікарні із суворим наглядом під виглядом лікування млявоперебіжної шизофренії. Та й нинішні історії тих, хто був "утриманцем" українських психіатричних лікарень і психоневрологічних інтернатів, промовисто свідчать про систематичні порушення прав людей із психічними захворюванням, які нерідко закінчувалися їхніми трагічними смертями.
Чого лишень варта героїчна боротьба Марини Довгої проти лікарів Київської міської психіатричної лікарні №1 ім. І.Павлова, куди вона потрапила через злочинну змову її матері і брата з лікарями-психіатрами і де її протизаконно піддавали примусовому лікуванню сильнодіючими психотропними препаратами, в результаті чого остання госпіталізація без письмової згоди та рішення суду закінчилася її смертю. Ціна життя - кілька тисяч доларів і квартира в Києві. Тож візит до психіатра - це страшно.
Завдяки громадським активістам, журналістам і правозахисникам за останні кілька років вдалося домогтися значних законодавчих змін у сфері психіатричної допомоги, більшість з яких спрямовані на захист прав тих, кого відправляють на примусове психіатричне лікування, а також тих, кого може бути або вже визнано недієздатними.
Психічне здоров'я людини - це тонка межа свідомого і несвідомого, а для правового поля - це дії особи за усвідомленою згодою або ж без згоди у примусовому порядку. У ситуаціях, коли особа усвідомлює свої проблеми зі здоров'ям, свідомо погоджується на огляд у лікаря-психіатра, розуміє свій діагноз, способи лікування і ймовірні наслідки, вона має можливість погодитися чи відмовитися від подальшої амбулаторної або ж стаціонарної допомоги. Натомість у випадках, коли психічна хвороба унеможливлює свідому згоду, держава повинна гарантовано захистити особу від можливих зловживань з боку зацікавлених осіб або ж недоброчесних лікарів.
Як допомогти людині, яка має ознаки психічного захворювання? Як убезпечити себе від зловживань з боку близьких родичів, партнерів по бізнесу, усіх тих, кому ви "заважаєте" по життю?
Психіатричний огляд
Є усвідомлена згода. Усе починається з психіатричного огляду, який проводиться лікарем-психіатром на прохання або за усвідомленою письмовою згодою особи, яка досягла 14 років.
Якщо огляду потребує особа віком до 14 років, то прохання або письмову згоду надають її батьки чи інші законні представники. Коли один з батьків не погоджується на проведення огляду або ж коли батьки дитини відсутні, то огляд проводиться за рішенням органу опіки та піклування, яке ухвалюється не пізніше ніж протягом 24 годин з моменту звернення іншого законного представника зазначеної особи до цього органу і може бути оскаржене в суді.
Якщо ж є потреба оглянути недієздатну особу, яка за своїм станом здоров'я не здатна висловити прохання або надати усвідомлену письмову згоду, то огляд проводиться на прохання або за письмовою згодою її законного представника, який зобов'язаний повідомити про це орган опіки та піклування не пізніше дня, наступного за днем надання такої згоди.
Немає усвідомленої згоди. Якщо усвідомленої згоди немає, то психіатричний огляд може бути проведений лише за рішенням суду, ухваленим на підставі розгляду заяви лікаря-психіатра. Таку заяву до суду лікар може подати за наявності письмового звернення до нього родичів особи, яка підлягає психіатричному огляду, лікаря, який має будь-яку медичну спеціальність, інших осіб. Лікар-психіатр складає висновок з обґрунтуванням підстав такого огляду і разом із заявою подає його до суду за місцем проживання особи, яку потрібно оглянути. Таку заяву суд має розглянути протягом трьох днів.
Без рішення суду психіатричний огляд може бути проведений лише в тих випадках, коли отримані лікарем-психіатром відомості дають достатні підстави для обґрунтованого припущення про наявність в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона:
- вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що становлять безпосередню небезпеку для неї або оточуючих;
- неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність;
- завдасть значної шкоди своєму здоров'ю у зв'язку з погіршенням психічного стану в разі ненадання їй психіатричної допомоги.
Амбулаторна психіатрична допомога
Є усвідомлена згода. У цьому разі амбулаторна психіатрична допомога надається лікарем-психіатром у тому ж порядку, що й психіатричний огляд.
Немає усвідомленої згоди. Тоді амбулаторна психіатрична допомога може надаватися виключно на підставі рішення суду за місцем проживання особи, яка потребує такого лікування. Рішення суду ухвалюється на підставі заяви лікаря-психіатра, до якої додається висновок з обґрунтуванням необхідності надання особі такої допомоги.
Суд має розглянути таку заяву протягом 10 днів у присутності особи, щодо якої вирішується питання про надання психіатричної допомоги, з обов'язковою участю прокурора, лікаря-психіатра і законного представника особи.
Важливо! Надання особі амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку може бути припинено за рішенням суду про задоволення заяви особи чи її законного представника про припинення надання особі амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку. Таку заяву до суду особа, якій надається амбулаторна психіатрична допомога, або її законний представник можуть подати через три місяці з часу ухвалення судом рішення про надання або продовження надання такої допомоги.
Госпіталізація особи до закладу з надання психіатричної допомоги
Є усвідомлена згода. У цьому разі амбулаторна психіатрична допомога надається лікарем-психіатром у тому самому порядку, що й психіатричний огляд.
Немає усвідомленої згоди. Примусова госпіталізація особи можлива за рішенням лікаря-психіатра, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона:
- вчиняє або виявляє реальні наміри вчинити дії, що становлять безпосередню небезпеку для неї або оточуючих;
- неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.
Протягом 24 годин із часу госпіталізації така особа підлягає обов'язковому огляду комісією лікарів-психіатрів закладу з надання психіатричної допомоги для ухвалення рішення про доцільність госпіталізації. У випадку, коли госпіталізація визнається недоцільною і особа не висловлює бажання залишитися в закладі з надання психіатричної допомоги, ця особа підлягає негайній виписці.
Якщо госпіталізація доцільна, то представник закладу з надання психіатричної допомоги, в якому перебуває особа, протягом 24 годин з часу госпіталізації направляє до суду за місцем розташування закладу з надання психіатричної допомоги заявупро госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку.
Суд розглядає таку заяву протягом 24 годин у присутності особи, щодо якої вирішується питання про надання психіатричної допомоги, з обов'язковою участю прокурора, лікаря-психіатра, представника закладу з надання психіатричної допомоги, що подав заяву, і законного представника особи. Якщо стан здоров'я особи, щодо якої розглядається питання про примусову госпіталізацію, не дозволяє бути присутньою в залі суду, то засідання проводиться в режимі відеоконференції.
Керівник закладу з надання психіатричної допомоги зобов'язаний негайно повідомити про госпіталізацію особи членів її сім'ї, інших родичів або її законного представника.
Як бачимо, усі питання, пов'язані з примусовим наданням психіатричної допомоги, мають розглядатися судом за обов'язкової участі самої особи, щодо якої вирішується дане питання.
Це вкрай важливі зміни, які розширюють коло тих "свідомих" осіб, оцінні судження яких матимуть вирішальне значення для подальшої долі особи, яка за свої несвідомі дії надалі отримуватиме допомогу такими ліками, які можуть зробити її постійним пацієнтом лікарів-психіатрів. "Несвідомі" зрештою отримали право висловити свою незгоду з діагнозом і методами лікування, а також детально розповісти про справжні наміри тих, хто так наполегливо опікується ними. Суд у свою чергу зобов'язаний забезпечити невідкладне проведення судово-медичної експертизи та ініціювати перед правоохоронними органами досудове розслідування за всіма фактами, які виявляться йому підозрілими під час зовнішнього огляду особи, щодо якої розглядається питання про примусове психіатричне лікування, або коли така особа повідомляє обставини, які можуть свідчити про порушення її прав.
Та навіть попри такі позитивні зміни в законодавстві, психіатрична допомога все ще залишається зоною ризику і зловживань з боку саме лікарів-психіатрів, за резолюцією яких будь-хто може назавжди залишитись у "несвідомому" світі "свідомих".
Свою подорож тенетами української психіатрії закінчу цитатою з роману Ф.Достоєвського "Ідіот": "Співчуття є головним і, напевно, єдиним законом буття всього людства".