Молодість - золота пора, мрійливо зітхають старші люди. Свобода, пригоди, кохання і майже ніякої відповідальності - навряд чи комусь не сподобається такий набір. Але чи можна цими словами описати життя сучасного старшокласника? Школа, репетитори, курси іноземної мови, підготовка до ЗНО, іспити - і в цей вир іще якось треба вмістити друзів, кохання і спілкування з родиною. А ще додайте думки про майбутнє, пошук вишу - і ви отримаєте міцний емоційний коктейль, споживання якого іноді приводить підлітків до кабінету лікаря.
Літо між 10 і 11 класами - останній шанс "дитячого" відпочинку для вашої дитини. Попереду в неї дуже тяжкий рік, сповнений стресових ситуацій і надміру навчальних навантажень. Та й подальше студентське і доросле життя рідко даватимуть змогу побути хоч трохи безвідповідальним. Тому варто подумати про путівку до табору відпочинку - місця, де рішення ухвалюють інші.
Не хочу нічого вирішувати
У світі, де, здається, кожен прагне якомога ширшої свободи вибору, досить дивно звучить теза, що перекладання контролю за своє життя на інших може бути привабливим. Однак ми постійно бачимо дорослих людей, котрі так і не навчилися брати за себе відповідальність: за них важливі рішення ухвалюють батьки, чоловік чи дружина, друзі і навіть телевізор. Психологи й соціологи констатують: надмір можливостей знижує рівень задоволеності власним життям, а необхідність щодня робити вибір спричиняє постійні сумніви і розчарування- а що як він міг бути кращим?
Маленькі діти активно обстоюють право на власні рішення - що їсти, що вдягати, у що гратися і куди йти. І з віком дорослі поступово передають їм таке право. Однак уже в підлітків ми часто бачимо, з одного боку, активне неприйняття батьківського контролю, а з іншого - пошук зовнішнього авторитета, рішення якого молода людина визнає без критичного осмислення. І вже від дорослих чуємо зітхання: "Як же я не хочу нічого вирішувати…" Звичайно, повне позбавлення людини права вибору викликає негативну реакцію в будь-якому віці, однак тимчасове перекладання відповідальності або принаймні делегування її частини сприймається переважно з полегшенням.
Про відпочинок у дитячому оздоровчому таборі думають переважно батьки учнів молодшої і середньої школи, хоча вікові обмеження багатьох закладів сягають 16-17 років. Вважається, що старшим підліткам буде нудно, що навряд чи для них набереться компанія однолітків, а заплановані розваги передбачені для молодших дітей. Доречнішими для старшокласників видаються навчальні й закордонні табори - і відпускати самих уже не страшно, і користь від відпочинку буде. Однак з погляду тайм-ауту від психічних навантажень не так важливо, чим саме займатимуться підлітки, важливо, щоб вони змогли відволіктися від щоденних недитячих турбот.
Режим безвідповідальності
Зміна в будь-якому таборі передбачає життя за графіком, що може бути як дуже жорстким, як за радянських часів, так і порівняно ліберальним як нині. Однак час сну, меню в їдальні, основний набір розважальних, спортивних і освітніх заходів зазвичай визначені заздалегідь, і діти жодним чином на них не впливають. Вільного часу, який підлітки часто примудряються використати собі на шкоду, в хорошому таборі теж залишається небагато. Існування в такому режимі йде на користь: рух на свіжому повітрі, обов'язкова зарядка, відпочинок і тривалий сон можуть трохи дратувати своєю обов'язковістю, проте однаково позитивно впливають на самопочуття. Нічні посиденьки з друзями у соцмережах, пізнє вставання і пристрасть до нездорової їжі доведеться відкласти - вихователі не батьки, і на поступки не йдуть. Водночас відпочиває і голова: ніхто не говорить про ЗНО і вступ, підручники й збірки тестів не мозолять очі, а вивчання англійської більше схоже на гру.
"Я побувала в Артеку лише один раз, у 16 років, - пригадує Аня, нині аналітик міжнародної корпорації. - Поїхала туди в складі команди юних журналістів висвітлювати кінофестиваль у місцевій газеті. Кінофестиваль тривав недовго, тож півтора тижня ми жили разом з тими, хто приїхав сюди просто відпочити. Спочатку мене страшенно дратувала необхідність підкорятися досить жорстким правилам: вставати, їсти, гуляти, розважатися можна було лише за командою. Я вже була доволі самостійною - вчилася, підробляла, звикла сама планувати свій час і своє дозвілля. А ще й ця жахлива однакова форма… Однак уже за кілька днів я почала насолоджуватися таким режимом - мені ледь не вперше в житті нічого не треба було вирішувати - просто слухатися. Я майже фізично відчувала, як мій мозок полишали турботи і проблеми. Потім, коли почалася робота на фестивалі, було дуже тяжко повернутися до нормального стану, хотілося знову ні за що не відповідати. І знаєте що? Я зрозуміла: перебувати під таким контролем - це щось неправильне, а бути самостійною хоч деколи й важко, але однозначно краще, ніж безвольною".
Підлітки, як і дорослі, потребують психологічного розвантаження, але, як і дорослі, часто не знають, як це робити. Алкоголь - не вихід, старшокласники хоч і можуть напитися з друзями, проте роблять це радше для нових відчуттів, ніж задля того, щоб відволіктися від проблем. Та й для інших розваг, що "прочищають мозок", на кшталт стрибків з парашутом чи камери сенсорної депривації, у них іще немає грошей, а батьки рідко замислюються про такі специфічні потреби своїх напівдорослих нащадків. Тож дитячий табір може стати єдиною реальною можливістю скинути напруження перед непростим ривком у доросле життя.
Через не хочу?
Втім, ідея поїхати до табору може не сподобатися вашій дитині, особливо якщо вона не має позитивного досвіду такого відпочинку. Вдома - друзі і комп'ютер. На відпочинку з батьками - розваги і море. Навіть у селі є бодай знайома компанія. Змушувати підлітка до чогось - собі дорожче, тож варто пошукати табір з програмою, що відповідає його зацікавленням. Можливо, дитині сподобається ідея волонтерських європейських таборів - там можна попрацювати на розкопках замків або древніх міст, садити дерева, створювати туристичні стежки, чавити сік, організовувати фестивалі. Як бонус до відпочинку від навчальної рутини - екскурсії і практика з іноземної мови, знайомство з культурою іншої країни. Спілкування з однолітками з інших країн змушує багатьох переглянути свої плани на майбутнє - хтось захоче вступати, наприклад, не до КНУ, а до Гумбольдтського університету Берліна, хтось, навпаки, вирішить розвивати подібні соціальні й культурні проекти в Україні.
Ще можна спробувати пояснити дитині, чому ви вважаєте саме такий відпочинок для неї найкращим, і, можливо, вона з вами погодиться. Адже до озвучених аргументів можна додати і досвід співіснування (дуже корисний, якщо у виші світить гуртожиток), і знайомство з новими людьми (в закритих спільнотах однодумці сходяться швидше), і оцінювання власних сил (якщо підліток планує стати педагогом чи соціальним працівником). Пообіцяйте забрати дитину додому, якщо їй не сподобається перебування в таборі, тільки домовтеся, що для адекватної оцінки має минути хоча б 5-6 днів. І в багатьох випадках категоричне "не хочу" перетвориться на "все добре, я залишаюся, вишліть грошей на екскурсії".
Якщо ж варіант з табором не проходить під жодним соусом, улаштуйте своєму підліткові розвантажувальне літо самотужки. Заплануйте спільну подорож, що передбачає активний відпочинок і поменше вільного часу, не зачіпайте жодної з тем, пов'язаних з навчанням, вступом чи іспитами. Якщо ж їх порушить сама дитина - постарайтеся розвіяти її страхи й тривоги, навчіть кількох прийомів психологічного розвантаження і разом подумайте, як підготуватися до вступу без неврозів і психосоматичних хвороб.