"Ніяких тварин в одній квартирі з маленькими дітьми! Глисти! Антисанітарія! Покусає!" - вигукує одна бабуся. "Як же рости без друга? Собаки ж найкращі няньки! Нашого малого Альбар і заколисував, і ходити вчив, і від хуліганів захищав", - стоїть на своєму інша.
Молодята, які щойно повідомили батькам про вагітність, переглядаються і зітхають. Вони вже передбачають лекції про несумісність малят і домашніх улюбленців з одного боку й активне прагнення познайомити дитину зі світом тварин з іншого. А все тому, що подружжя має вдома кота і активно протистоїть бажанню ощасливити їх щеням свекрушиного бернського зенненхунда - собаки милої і слухняної, але явно не для малогабаритної міської квартири.
Тварини і діти - питання, що викликає чимало дискусій, коли йдеться не про сільську місцевість, а про реалії мегаполіса. Вагітні позбуваються котів, бо бояться підхопити від них паразитів, собак відправляють у "заслання", щоб не носили бруд, поки маля повзає і пізнає світ, обсмоктуючи все довкола, у тому числі й собачо-котячі хвости і миски з сухим кормом. У відносній безпеці - хіба що папужки в клітках та рептилії й рибки в акваріумах. Однак ті, в кого мирно співіснують діти і домашні улюбленці, не втомлюються розповідати про переваги життя різношерстою родиною. То де ж правда? Несуть тварини в дім щастя і здоров'я чи, навпаки, проблеми і хвороби?
Анастасія в розпачі - два роки тому її чоловік, який прохолодно ставиться до братів наших менших, дозволив їй завести одразу двох котів. Він ними не займався, але й не протестував, коли хтось із них стрибав йому на коліна чи влаштовувався спати біля ніг на ліжку. Та цього року Настя завагітніла, і ось уже третій місяць чоловік вимагає від неї позбутися котів. Спектр аргументів широкий - від "ти підхопиш токзоплазмоз" і "вони подряпають малюка" до "тобі треба буде дбати про дитину, а не витрачати час на "цих". Дійшло до ультиматумів: "якщо не прилаштуєш сама, я викину їх на вулицю". Віддавати котів жінка не збирається - сент-екзюперівське "ти назавжди береш на себе відповідальність за тих, кого приручив" для неї не просто текст із книжки. До того ж шляхи передачі токсоплазми від тварин до людей вона вивчила не гірше за паразитолога і знає: прибиратимеш ретельно щодня котячий туалет, то й уникнеш ризиків. Набагато небезпечнішим щодо зараження є недосмажене м'ясо. Однак результат перемовин поки що невтішний - запахло розлученням.
Коли вам здається, що розлучатися через домашню тварину - це ідіотизм, знайте: жорстоке ставлення партнера до пухнастих компаньйонів іноді призводить навіть до вбивств. Хоча це трапляється зазвичай не без допомоги алкоголю, не варто недооцінювати серйозності почуттів інших людей до тварин. Тому в ідеалі це питання слід обговорити ще до шлюбу, так само як і кількість дітей, розподіл домашніх обов'язків та інші важливі для щасливого спільного життя теми. А якщо спільного рішення досягнуто - не завадить озброїтися інформацією, щоб зрозуміти, як саме можна поєднати дітей і тварин так, щоб вони не завдавали одне одному шкоди, а, навпаки, приносили користь і радість.
Рекомендовано для немовлят
Яка ж користь немовляті від собаки або кота? Насамперед, це профілактика алергії на тварин. 2011 року у виданні "Клінічна та експериментальна алергологія" було опубліковано результати багаторічного дослідження понад 550 дітей. Виявилося, що наявність домашнього улюбленця у перший рік життя дитини майже вполовину зменшує ймовірність виникнення алергії на цей вид тварин у майбутньому. Контакти з чотирилапими у старшому віці вже не мали такого ефекту. Але це ще не все - роком по тому фінські дослідники з'ясували, що мешкання на одній території з котом або собакою значно зменшує ризик ще й респіраторних захворювань, а відтак і застосування антибіотиків у перші місяці життя дитини. Тварини успішно відлякували не лише грабіжників та мишей, а й кашель, нежить і навіть отити. Причому найменше хворіли малюки тоді, коли собаки жили то в хаті, то на вулиці.
Користь від чотирилапих компаньйонів не обмежується лише бонусами для здоров'я. Серед переваг співіснування маленьких дітей і тварин батьки з досвідом називають уміння домашніх улюбленців заспокоювати малюків самою лише присутністю в кімнаті, виконання ними функцій тренера з повзання і ходіння - перші кроки даються легше, якщо тримаєшся за собаку, а ще - снодійний ефект від тепла й мурчання чи сопіння.
"Коли народилася Єва, у нас уже жили безпородна кішка Кася і шотландський тер'єр Френкі, - каже Тетяна, мама півторарічної донечки. - Я думала, що тварини мені заважатимуть і будуть ревнувати до Єви, але вони виявилися найкращими помічниками. Коли донька плакала, їй досить було показати Касю - і вона вмить забувала про своє горе і невідривно дивилася, як кицька вмивається або просто сидить на стільці. Ну а Френкі - з нього була б ідеальна матуся, бо коли Єва тільки починала прокидатися, він тут-таки біг по мене і тягнув до доньчиного ліжечка. Я вдячна моїм хвостатим за можливість посидіти на кухні з чашкою чаю і ноутбуком, бо знаю, що донька під пильним наглядом".
Утім, спілкування з тваринами - це не лише радість, а й певні ризики, яких краще уникати. Від домашніх улюбленців можна підхопити деякі захворювання і паразитів, а агресивна поведінка навіть невеликої тваринки може призвести до дитячих травм. Тому перше правило співіснування дітей і представників фауни - тварини мають бути виховані, здорові, вакциновані, регулярно проходити профілактику від бліх і кліщів. Якщо від проблеми глистів і бактерій можна відмахнутися (малюк у певний період однаково скуштує на смак і пісок у пісочниці, і камінчики на дороги, і бильце у громадському транспорті), то поведінка тварини - відповідальність виключно її власників. Не очікуйте, що з появою дитини чотирилапі члени "домашньої зграї" одразу правильно визначать її позицію в сімейній ієрархії і почнуть піклуватися про дитину, як про власне потомство, - правила спілкування з найменшими повинні пояснити господарі. Так само дорослі відповідають за те, щоб дитина не мала доступу до мисок з їжею і котячих туалетів, за облаштування спеціальних місць, де тварина зможе сховатися від надмірної уваги маляти.
Дай, друже, лапу
Коли дитина підростає, функції домашніх улюбленців теж змінюються. Вони вже не матимуть помітного впливу на здоров'я дитини. На перший план виходить розвиток у неї інших якостей. Чотирилапі допомагають розвивати в дітей емпатію та емоційний інтелект - здатність розуміти й усвідомлювати емоції, як власні, так і сторонніх людей. Цю властивість тварин помітив іще британський філософ Джон Локк наприкінці XVII ст., а за останні роки її підтверджено низкою наукових досліджень. Спочатку батьки навчають дитину правильно поводитися з улюбленцем - не завдавати йому болю, залишати в спокої, радувати смаколиками, гратися, коли обоє того хочуть. Та й самі тварини дають однозначно зрозуміти, які дії їм подобаються, а які ні. Щоправда, деякі собаки здатні мовчки терпіти від маленьких дітей справжні тортури, але в таких випадках повинні втрутитися дорослі.
Важливу функцію виконує обов'язок дитини доглядати за твариною - це привчає до відповідальності й піклування про близьких. Але все те не має виглядати як "ми купили тобі кота/собаку/ховрашка - тепер він твій, і ти за ним доглядатимеш" - хіба що йдеться про підлітка. Молодша дитина повинна виконувати окремі доступні їй дії - насипати їжу, міняти воду, вигулювати разом з батьками, допомагати прибирати. Інакше радість від присутності тварини швидко зміниться неприємними емоціями. Якщо йдеться про тварин із досить розвиненим інтелектом, то з піклування неодмінно народжується дружба. Діти, які мають чотирилапих компаньйонів, зазвичай довіряють саме їм свої секрети і проблеми, особливо ті, про які не хочеться говорити з дорослими. Ті, хто росте без хвостатих друзів, такої можливості не мають і змушені тримати емоції в собі.
Не менш помітну роль тварини відіграють і в житті підлітків. Собака - не батьківська, а власна - для старшої дитини виступає і тренером з фітнесу, і захисником, і приводом для знайомства з однолітками. Вона ж змусить їх на радість дорослим вчасно повертатися додому, щоб увечері вивести собаку на прогулянку. Пригорнувшись до пса чи кота, можна досхочу поплакати і досить швидко втішитися, бо один заспокійливо мурчить, а інший облизує. А ще поруч з улюбленцем дитина не почуватиметься самотньою, але зможе побути на самоті. До всього, спілкування з тваринами допомагає подолати стрес і зняти напруження від іспитів, шкільних або особистих проблем. І навіть коли не складається з друзями, принаймні один щирий друг чекатиме дитину вдома.
Однак навіть за всієї користі для дітей, не заводьте тварину без попередніх роздумів та аналізу власних можливостей. Ветеринарна медицина і сфера догляду за домашніми улюбленцями розвиваються семимильними кроками, але перш ніж заздрити тому, що ветклініки іноді обладнані краще, ніж лікарні для людей, згадайте про величину рахунка за лікування чи стрижку. Так само важливо оцінити свої фізичні й психічні ресурси, особливо якщо плануєте завести тварину на етапі своєї вагітності або раннього дитинства малюка. Приділити належну увагу одночасно кошеняті чи цуцику і немовляті досить складно, тому, якщо у вашому домі поки що немає чотирилапих, можливо, із цим таки варто трохи зачекати або обрати таку тварину, яка потребує мінімум турботи. І в кожному разі не забудьте захистити тварину від дитини: у своїй любові до пухнастих і не дуже товаришів маленькі люди можуть бути справді нестримними.