"Рецепт на дитину" простий: підтримка держави, дитячі садки й рівноправність. Так вважають у країнах, де зуміли зупинити падіння народжуваності.
Типова французька сім'я, яка живе в типовому будинку під Парижем, має трьох дітей. У Франції тепер мода на великі сім'ї. Елегантна мама та її троє-четверо дітей стають звичним явищем і для столичних вулиць. Французи трактують велику сім'ю як доказ того, що їм у житті пощастило, і в них це в жодному разі не асоціюється з бідністю.
Саме завдяки таким сім'ям приріст населення тут один з найбільших у Європейському Союзі (Франція бореться з Ірландією за пальму першості). Показник народжуваності почав збільшуватися з кінця 80-х, тоді як середньоєвропейська статистика продовжує падати й становить трохи більше ніж 1,5 дитини на європейку. Як відомо, для природного відтворення населення цей показник має бути не менший ніж 2,1.
Мати чи не мати
Відповідь на запитання про те, чи зважаться батьки мати дітей, залежить від багатьох чинників, причому в різних країнах вони будуть різними. Так, не сприяє народжуваності високий рівень безробіття серед молоді й відсутність власного житла. Переважно з цієї причини не зважуються мати дітей молоді італійці й іспанці, які часто навіть після досягнення повноліття продовжують жити з батьками. Безперечно, не сприяє народжуваності в цих країнах практично відсутність державної сімейної політики, а також міграція більшості 20- і 30-річних, тобто людей найбільш репродуктивного віку.
Європейські країни, таким чином, можна умовно розділити на дві групи. В одній (Франція, Голландія та Скандинавські країни) - переважає переконання, що про дітей повинна піклуватися насамперед держава. У Німеччині й країнах Середземномор'я, це, швидше, відповідальність і підтримка самої сім'ї (у широкому значенні - родичів). У наш час індивідуалізму така підтримка слабшає, і жінки реагують скороченням народжуваності.
В Європі народжуваність стабільно тримається на рівні понад
1,5 дитини на жінку. В останні два десятиліття до неї приєдналися посткомуністичні країни, де цей показник менше ніж 1,5 дитини на жінку, тобто трагічно мало з погляду гарантування необхідних майбутніх пенсійних виплат і розвитку економіки.
Європейські соціологи протягом багатьох років сперечаються, яка сімейна політика є найефективнішою для збільшення народжуваності. І дійшли висновку, що важко відокремити переваги конкретної сімейної політики від інших показників у країні - наприклад економічних. Однак не викликає сумнівів факт, що неефективна державна сімейна політика майже завжди закінчується зниженням народжуваності.
Водночас і зворотна залежність не цілком очевидна. Так, у Німеччині з 2007 р. запроваджено низку пільг для сімей з дітьми та збільшені субсидії на дитячі садки. Ці витрати в Німеччині майже такі самі, як і в успішній у сенсі народжуваності Франції, але ефект незначний. У Німеччині, де жінок традиційно розглядали в контексті "церква, кухня, діти", у дошкільних закладах продовжують приймати дітей на половину дня, що дає можливість мамам робити покупки, але не дозволяє виходити на роботу. Таким чином, додаткові бюджетні кошти на підтримку сім'ї поліпшили якість життя дітей, але не вплинули на збільшення народжуваності.
Різні види державної допомоги в цілому не завжди дають очікуваний ефект. Іноді, як це сталося в тій самій Німеччині, приносять незначні плоди, а через рік-два ситуація повертається на початкову позицію. Деколи наслідки бувають геть несподіваними. Наприклад, підвищення допомоги на дітей у Великобританії (на двох дітей навіть вища, ніж у Франції) виявилося сприятливим для підвищення народжуваності серед... підлітків. У результаті відсоток матерів-підлітків у Великобританії сьогодні один із найвищих у ЄС.
Неоднозначний і результат збільшення тривалості оплачуваних декретних відпусток. Після того як в Австрії в 90-х декретна відпустка збільшилася від одного до двох років, народжуваність різко підскочила. Цікаво, що пізніше, коли відпустку було скорочено до півтора року, вона не зменшилася. Дослідники дійшли висновку, що відпустка є ефективною з погляду народжуваності, якщо її достатньо, щоб за цей час спробувати народити ще одну дитину.
Соціологи вважають, що політика щодо сім'ї має відображати переваги суспільства. Але, виявляється, не завжди. Наприклад, у Польщі дитячий садок іще кілька років тому, м'яко кажучи, не сприймався, особливо в сільській місцевості. Матусі, відправляючи туди своїх чад, хвилювалися, що скаже на це свекруха чи сусідка. Але політика польського уряду, спрямована на збільшення останніми роками дитячих садків у країні, у поєднанні з широкими освітніми кампаніями змінила таке ставлення багатьох польських жінок.
Ясла та дитячі садки
Франція була першою країною в Європі, яка ще в XIX ст. пережила різкий спад народжуваності та скорочення чисельності населення. Вона першою в 30-х роках минулого століття почала проводити політику захисту сім'ї. Ясла та дитячі садки стали ключовим елементом сімейної політики. Навіть у часи кризи, коли люди опинялися без роботи або заробляли менше, держава продовжувала піклуватися про дітей.
Те, що у Франції в останні роки зростає чисельність сім'ї, - це, насправді, не данина моді. Багато французьких пар не зважилися б мати трьох дітей, якби не ясельні групи для малят трьох-п'яти місяців від роду. Вони там дуже популярні (до ясельних груп у Франції віддають кожну третю дитину), субсидіюються державою й дуже допомагають у соціалізації дітей - контакти з однолітками сприяють їхньому розвиткові. У таких закладах працюють компетентні й кваліфіковані вихователі, причому кілька осіб одночасно, щоб запобігти помилкам та приховуванню недбалого ставлення (які могли б мати місце, якби вихователька була одна). Ясла відкриті з 7.30 до 18.30, що дає батькам змогу працювати.
Єдина проблема - недостатня кількість місць. Але є й інший вихід: скористатися послугами так званої денної няньки, акредитованої державою (вона отримує соціальну допомогу). Нянька може взяти доглядати до себе додому не більш як чотирьох малят. Батьки їй платять, але натомість мають від держави податкові пільги й субсидії - від 150 до 300 євро на місяць. Завдяки такій системі ніхто у Франції не наймає няньок нелегально. Дехто (близько 2%) запрошує няньку до себе додому. На сьогодні це найдорожчий варіант, хоча й у цьому випадку передбачено пільги та державне фінансування. У цілому близько половини дітей у Франції відвідують ясла та дитячі садки, або ж про них піклуються державні няньки - інші перебувають під наглядом мам або бабусь.
Ставка на третього
Ще один спосіб - заохочення батьків, які вже мають дитину, народити їй братика чи сестричку. І в цьому Франція, що робить у сімейній політиці ставку на мінімум трьох дітей у родині, є європейським лідером. З народженням кожної наступної дитини зростають податкові пільги та грошова допомога. Причому податковий поріг установлюється таким чином, що, чим більше дітей у родині, тим менше податків вона сплачує.
Для багатодітних сімей запроваджено цілу низку державних доплат і пільг. На одну дитину щомісяця доплачують 2 євро, на двох - 20, на трьох - близько 300 євро. Сім'ї, де троє і більше дітей, мають так звану карту великої сім'ї, що дає знижку (відповідно 30%, 40% і т.д.) на проїзд залізницею, у метро, а також на інші послуги.
Колись пільги й доплати отримували у Франції тільки найбідніші. Але вже багато років ними користуються й заможні люди. Це робиться для створення відчуття стабільності незалежно від народження дітей. У результаті багаті іноді отримують більше пільг і доплат, ніж бідні. Однак тільки так можна домогтися того, щоб усі французи (і бідні і багаті) хотіли мати дітей.
Водночас Франція не витрачається на декретну відпустку. Тривалість повністю оплачуваної материнської декретної відпустки становить усього 16 тижнів, а потім платять 500 євро на місяць (або 750 для третіх і наступних дітей) - менш як половину мінімального рівня зарплати. Тому таку відпустку використовують тільки найбідніші. У результаті у Франції надзвичайно високий відсоток матерів, які після пологів швидко повертаються на роботу.
Тато у відпустці
Дослідники також переконалися, що там, де жінки несуть повну відповідальність за виховання маленької дитини, дітей народжується менше. І що вирішальне значення для підвищення народжуваності мають декретні відпустки для тат. Швеція першою запровадила їх в 1995 р. Щоправда, метою такого нововведення було не підвищення народжуваності, а встановлення рівності статей. "Побічним ефектом" виявилося збільшення кількості дітей. З 2000 р. тут панує повна рівність: тримісячна відпустка зарезервована для матері, така сама - для батька й ще три місяці батьки можуть розподіляти на свій розсуд. Понад 90% тат використовують свої три місяці, а інакше відпустка просто пропаде.
За даними досліджень Ісландського університету, тенденцію до стрімкого зниження числа народжених на острові зупинили насамперед два чинники: розподіл відповідальності та збільшення тривалості декретних відпусток. Ісландці переконані, що європейці можуть у них повчитися: в останні роки народжуваність збільшилася з 2,02 до 2,23 дитини на одну жінку. А татусі що далі, то більше беруть участь у догляді за маленькими дітьми.
У Швеції і Норвегії також підтвердилося, що запровадження декретних відпусток для тат сприяє появі в сім'ї другої та третьої дитини. Крім того, змінюється ставлення партнерів до домашніх обов'язків не тільки під час декретної відпустки батька, а й надалі. Тимчасове перекладання відповідальності за маленьких дітей на тат має тривалий позитивний ефект: згодом татусі проявляють більше ініціативи в домашніх справах, тоді як колись робили тільки те, про що їх просили дружини.
Скандинави і французи більше за інших у Європі терпимі до питання "незаконнонароджуваності". За статистикою, в Ісландії таких дітей 65%. Таке ставлення також сприяє плідності, вважають експерти. Як відомо, тепер багато молодих європейців не поспішають одружуватися. Якщо, наприклад, на півдні Європи суспільство засуджує позашлюбних дітей, то молодь і не поспішає з народженням дитини.
Чи буде колись у Європі, наприклад у Франції, настанова на чотирьох і більше дітей у сім'ї? Експерти одностайні: на це наважаться небагато європейців, хоч би якими були б державна допомога й підтримка, оскільки діло це клопітне.
За матеріалами Polityka.pl