Звістка про смертельний діагноз ділить життя на "до" і "після". Ще вчора ви були в щасливому невіданні, дрейфували річкою життя, не підозрюючи, що всі ваші проблеми й претензії - дрібниця порівняно з тим, що доведеться пережити. Липкий страх, жалість до себе й щемлива самотність - це все, що ви спроможні відчувати й сприймати, почувши лише три слова: "У вас рак". Як це могло статися? Чому саме зі мною? За що? Це кінець? Чому зараз, коли попереду так багато планів? Що робити? Ці запитання пульсують у голові, й десь на задвірках свідомості жевріє надія - це якась помилка. Треба все перевірити ще раз. І ви вже не чуєте, що каже вам лікар про ваші шанси на життя, і що все не так страшно, і щось там іще... Ви падаєте, летите в чорну безодню. У цей момент важливо, щоб хтось підставив руки. Потрібні не жалощі, а співчуття й участь. Оговтавшись, змирившись і діставши підтримку, ви відчуєте ґрунт під ногами, зможете боротися. Вірте у свою перемогу!
Квіти
на лікарняній тумбочці
Щоранку, прокидаючись, Олена бачила на лікарняній тумбочці свіжий букетик квітів. Медсестри перешіптувалися: "Треба ж, молода, а вже втратила груди... Добре, що чоловік уважний, квіти носить... Але чи витримає?". Квіти про це мовчали, але вселяли надію. Вони - просто символ кохання й відповідальності за життя близької людини.
З початком хвороби доведеться змінювати звичний спосіб життя, відчувати постійне емоційне напруження, і все заради єдиного - одужати. При цьому примудрятися будувати й реалізовувати плани на майбутнє, розв'язувати нескінченні проблеми. Жінка не зможе поратися по господарству, як раніше, тож треба перерозподілити турботи між членами родини. Але навіть за обмеженої працездатності необхідно, щоб людина не замикалася в собі, а займалася посильною і приємною їй роботою, почувалася потрібною і корисною.
- Сама інформація про онкологічний діагноз - це стрес, - стверджує психолог клініки ЛІСОД Ольга ГОНЧАРУК. - У хворого шок і страх за своє життя. У цей момент найважливіше - присутність і підтримка близьких. Хворому дуже важливо відчути, що навіть у такій складній ситуації він потрібний, його приймають і не залишають із хворобою наодинці.
Фахівці вважають, що схвильований, шокований хворий запам'ятовує близько 15% інформації, пов'язаної з його лікуванням. Тому забезпечити точне виконання всіх лікарських рекомендацій може присутність та участь у лікувальному процесі рідних і близьких.
Сім'я - це насамперед батьки, чоловік або дружина. Саме на рідних хвороба покладає найбільшу відповідальність. До того ж у них більше можливостей впливати на ситуацію. Звична, а в екстремальних умовах - зросла турбота дружини дуже знадобиться чоловікові в боротьбі із хворобою. Жінці, в якій закладено прагнення до милосердя й розради, у складний для неї час просто необхідне міцне чоловіче плече. Лікування вимагає системного підходу, дотримання багатьох рекомендацій, спокійної впевненості, що з хворобою можна впоратися. Іноді ми недооцінюємо чоловіків. Я була свідком того, як жінки падали духом, а тягар турбот про їхнє лікування брали на себе чоловіки. Вони не кидали дружин, а всіляко підбадьорювали, вселяли віру і проявляли любов.
Лікування онкології вимагає великих фінансових витрат. Але, хай як банально, гроші - ще не все. Важлива емоційна складова. Настрій хворого і його близьких - неодмінна умова успішного лікування. Важкохвора людина не має впевненості в майбутньому. Але психологи вважають, що песимістичні думки не варто "гасити". Не треба приховувати свій стан. Фахівці умовно визначають таку послідовність переживань із приводу хвороби або травматичної події: заперечення, гнів, опір, депресія, прийняття. І на кожному етапі важлива підтримка сім'ї.
- Якщо підтримка була достатньою, щоб пережити ці етапи, пацієнт переборе депресію і зможе прийняти ситуацію, - каже психолог центру "Ортес" Ольга СЕЛІХОВА. - Переживання трансформуються в досвід, завдяки якому людина стає сильнішою. Одужання - результат спільних зусиль. Хворий намагається видужати, лікарі лікують, рідні підтримують. Треба розуміти, що близькі теж переживають. Вони налякані, розгублені. Але необхідність підтримувати хворого не дає їм проявляти свої почуття. Невисловлені переживання ведуть до відчуження. Тому важливо працювати не тільки з хворими, а й з їхніми рідними.
І в горі, і в радості...
В одній з лікарняних палат - чотири жінки різного віку, різної долі, тільки лихо одне в усіх. Моторна, активна Галя примудряється не тільки успішно лікуватися, а й знати всі лікарняні новини. Ось і тепер поспішає поділитися радістю, що приїхав чоловік сусідки по палаті й запропонував їй... обвінчатися перед операцією. Виявляється, подібний факт не рідкість. Неподалік від онкологічного центру є невеличка церква, де священик з особливою теплотою проводить обряд вінчання. Так чоловік і жінка проявляють свою любов і турботу. Просять у Бога допомоги й благословення.
…Микола і Ніна тривалий час жили "дистанційно" і не планували щось змінювати у своїх стосунках. Кожен жив у своїй квартирі - так їм було зручно й необтяжливо. Але прийшло лихо. Коли Ніна довідалася про майбутню операцію в онкоцентрі, то подумала, що це може стати приводом для розставання. Запитання "чи потрібна я йому така?" переслідувало її постійно. Але сталося з точністю до навпаки. Микола зробив їй пропозицію і пояснив своє рішення дуже просто: "Тобі потрібна щоденна допомога й турбота...". Так хвороба стала поштовхом до створення справжньої сім'ї.
Трапляється й інше. Всезнаюча Галька розповіла, що її 40-річна тезка з сусідньої палати вирішила подати на розлучення.
Ініціатором розлучення виступила сама Галина. Через хворобу приховані конфлікти з чоловіком стали явними. І їхні стосунки вже не те що не допомагали, а заважали одужанню. З таким "баластом" жінка навряд чи мала шанси видужати, і на те, на що не наважувалася впродовж років, будучи здоровою, зважилася, коли серйозно занедужала.
- Хвороба загострює приховані проблеми в сімейних взаєминах, конфлікти стають явними, - каже психолог Ольга Гончарук. - Якщо в сім'ї не було близькості і довіри, то хвороба може призвести до витончених "подружніх ігор". Деякі сім'ї, де виявилися приховані конфлікти, отримують можливість обговорити нові правила і ролі, зміцнити стосунки і зробити їх якіснішими. Іноді ініціаторами розлучення стають жінки. Людина, яка має онкологічне захворювання, приходить до глибшого особистісного усвідомлення й розуміння своїх потреб, до переоцінки цінностей. Жінка, нарешті, робить висновок, що не готова і не бажає продовжувати стосунки, які її не влаштовують.
Тиранія
позитивного настрою
Подруги по нещастю помітили дивні перепади в настрої 39-річної Поліни. Після операції з видалення грудей вона часто плакала, намагалася усамітнитися, уникала розпитів. Та коли приїжджали брат і чоловік, відразу змінювалася: випрямляла спину, ставала говіркою, усміхалася, удаючи гарний настрій, а про сльози нагадували лише почервонілі очі.
Виявляється, близькі Поліни вимагали від неї... оптимізму і гарного настрою. Вони всерйоз думали, що хвора не тільки повинна підняти їм настрій, а й поліпшити свій психологічний стан. Це, м'яко кажучи, негуманно, та й психологічно хибно вимагати від хворого гарного настрою. Оточення, особливо рідні, має робити все, щоб він відчував оптимізм, але не замовний і показний, а справжній, що йде зсередини.
- Якщо говорити про сімейну підтримку, то існує міф під назвою "тиранія позитивного настрою і мислення", - каже Ольга Гончарук. - На жаль, такий підхід призведе до замкнутості та ізоляції, до усвідомлення, що почуття, які виникають у хворого члена сім'ї, не мають права бути висловленими або взагалі недоречні в даній ситуації. Деякі дослідження свідчать, що зв'язку між способом подолання стресу під час хвороби та прогнозом виживання немає. Тому рекомендую більше говорити про свої почуття й відчуття, що сприяє виникненню довіри, близькості й відкритості в сім'ї. Необхідна атмосфера, за якої хворий може дозволити собі бути гранично відвертим.
- У такій ситуації хтось "виростає над собою" і проявляє приховані таланти, а комусь важко подолати власний егоїзм... Як кажуть, де тонко, там і рветься. Треба сісти за стіл переговорів, знайти компроміси, перейти на новий щабель розвитку сім'ї, - вважає Ольга Селіхова. - Сама по собі хвороба і операція не можуть спричинити погіршення близьких стосунків між чоловіком і жінкою. Але вони можуть стати приводом для розриву, якщо колись були зіпсовані. Хвороба лише загострює конфлікти інтересів. І якщо знайти компроміс не вдасться, стосунки можуть закінчитися. Буває так, що ініціатором розставання стає жінка. Замислюючись про необхідність "більше себе любити", роблячи внутрішню переоцінку, не знайшовши компромісу з партнером (не готовий, не може, не хоче), прагнучи до душевного комфорту, вона не бажає терпіти стосунки, які стали для неї обтяжливими.
Фахівці одностайні в тому, що навіть коли рак переможений, повністю заспокоюватися не можна. Так, сімейне життя завдяки спільним зусиллям може повернутися у звичне русло. Але психіка людини, яка перенесла важке захворювання, ще довго приходитиме в нормальний стан, і будь-який, навіть незначний стрес може стати причиною того, що хвороба знову почне прогресувати. Головний "рецепт" здорової атмосфери в сім'ї - цілковита терпимість, турбота і довіра.