Cтарі добрі мультики - зручний спосіб бодай на півгодини нейтралізувати невгамовну енергію дитини будь-якого віку. Заборона дивитися те, що дитина вже встигла вподобати, може спричинити нерозуміння, конфлікт, недовіру між нею та батьками. В ідеалі будь-яка вистава, мультфільм, телепередача чи кіно - лише привід обговорити з дитиною ставлення до людей, природи, міжособистісні стосунки. А що ти робив би, якби тебе хтось так розлютив? А чим намальований кіт відрізняється від справжнього? Хоча в реальному житті руки до такого обговорення доходять не завжди.
Ще кілька років тому відповідальні й свідомі батьки з гордістю казали: я не дозволяю своїй дитині дивитися треш, у нас тільки старі добрі радянські мультики. Сьогодні ж мульт-скандали, що спалахнули в Україні і Росії, змушують батьків переосмислювати ставлення до мультфільмів. Те, що здавалося таким милим, звичним і геть безпечним, на думку експертів, криє в собі численні загрози для психіки дитини. Не встигли ми звикнути до зникнення з екранів зворушливого "Голубого цуценяти", як виявляється, що Вовк, із "Ну, постривай!" і крокодил Гена з люлькою в роті пропагують куріння, мужчина в розквіті літ Карлсон проявляє цікавість до хлопчика і просить не розповідати про це батькам, а Аліса в країні чудес їсть якісь підозрілі гриби. Не кращі й нові: телепузики й Лунтик мають серйозні проблеми з гендерною ідентифікацією, жвава дівчинка Маша з популярного мультфільму "Маша і Ведмідь" регулярно демонструє всі види ризикованої поведінки, а покемони - просто садисти. І це, завважте, йдеться ще не про нескінченну низку космічних воїнів і незрозумілого виду прибульців, для яких насильство - просто спосіб життя! Дуже популярних Сімпсонів, Футураму та Південний парк виправдують тільки тим, що їх, мовляв, узагалі не для дітей зроблено. Описане вище - уже не просто побоювання експертів. Страхи пронумеровані, описані й набрали чинності у вигляді, наприклад, російського закону "Про захист дітей від інформації, що завдає шкоди їхньому здоров'ю та розвитку". Він є керівництвом до дії російських телевізійних редакторів із 1 вересня 2012 р. і покликаний убезпечити дітей від насильства й пропаганди шкідливих звичок з екранів. За критеріями, викладеними в цьому законі, мультики, на яких виросло не одне покоління дітей, опинилися під забороною.
В Україні поки що обмежилися скандальним листом громадської організації, надісланим для розгляду в Національну експертну комісію з питань захисту суспільної моралі, а також до президента та Верховної Ради. Автори брошури "Мультфільми. Загроза для наших дітей" докладно описують в опублікованому дослідженні всі небезпеки конкретно названих мульт-злочинів. Як приклад можна навести бодай улюблений "Жив собі пес": викрадення дітей, пияцтво, жорстоке поводження з тваринами. Тобто "перевірку на шкідливість", скоріш за все, офіційно буде проведено й в Україні. А вже як замислися чи навіть запанікували після цього листа відповідальні батьки - можна собі уявити.
Але ж курить не тільки капітан Врунгель у мультику - курять чимало дорослих. Дитина бачить це в житті, а не тільки на екрані. І для себе вона шукатиме відповіді на безліч запитань: навіщо взагалі люди курять? Чому існує злість і жорстокість, і яке місце займають ці почуття в моєму житті? Чим відрізняються хлопчики від дівчаток, і до якої статі належать Лунтик і Чебурашка? У дорослих є вибір - самоусунутися від цих запитань, заборонивши своєму чаду дивитися на "неправильних" героїв, або ж шукати відповіді разом. Та якби все обмежувалося тільки пропагандою куріння! Є проблеми, які набагато більш замасковані і стосуються життя дитини більше, ніж безкарність Лисиці за те, що з'їла Колобка.
Ось, наприклад, нам розповідають про доброго й чудового Лунтика. Сама ідея непогана: наївний Лунтик, як і дитина, приходить у цей світ і геть нічого не знає про його устрій. Навіть прості речі, на які дорослі не звертають уваги, викликають у нього запитання. І разом з Лунтиком дитина поступово дізнається, що таке турбота й дружба, як спекти пиріг і звідки береться роса. Але що відбувається з почуттями Лунтика? Дивно, але він ніколи не гнівається, завжди добрий, чемний, ввічливий, усім намагається догодити й для всіх бути хорошим. У мультику він усе це проговорює, бентежачись тим, що про нього скажуть і подумають. Герой у постійних сумнівах і турботах про те, як догодити всім. Здається, він не схильний думати про себе й свої інтереси. Така от істота без негативних емоцій. Нагадує запрограмованого робота: є схема поведінки, і її треба виконувати.
... Дві гусениці перегризають очерет, він падає, чіпляє Лунтика та його друга. Гусениці зло сміються. Лунтик із другом намагаються прибрати очерет, бо він усім заважає. При цьому Лунтика всі сварять, а він перед усіма вибачається, ремонтує те, що зламав під час цієї роботи, і навіть не запитує себе: чому я повинен відповідати за те, що зробили інші? Натомість він охоче за все відповідає. Наприкінці серії в гусениць совість так і не прокинулася, а всі, хто сварив Лунтика, отримали від нього подарунки: подушки, набиті очеретом. Спокутував уявну провину. Або ось Лунтик перекинув відро з клеєм. Аж тут - ті самі капосні гусениці. Лунтик попередив їх, що має висохнути калюжа, але гусениці навмисно в неї стрибають й, відповідно, приклеюються. Лунтик просить вибачення за те, що випадково розлив клей і намагається витягти гусениць. Нічого не виходить. Сервільний Лунтик починає робити тінь і дуже швидко носити їжу. Тобто бере відповідальність (ні, провину!) за вчинок неслухняних гусениць на себе, хоча ті про допомогу не просять і навіть не замислюються, що їх попереджали. Коли гусениць починають витягати, вони тільки поганяють. І жодного натяку на спільне розв'язання проблеми! Зрештою гусениці так і не подякували, зате погрожували "фізичною розправою" і гордо поповзли собі геть. На що Лунтик з усмішкою ласкаво мовив:"До зустрічі!". Він позитивний герой і передбачається, що дитина ідентифікує себе саме з Лунтиком, а не зі злими гусеницями.
Стурбовані експерти точно мають рацію в одному: відповіді на багато запитань формуються в дитини в дуже юному віці. Якщо подивитися одну-дві серії про Лунтика, надто добродушний герой цілком симпатичний. А якщо подивитися 20-30 серій, може спрацювати ефект навіювання: однотипна, монотонна програма поведінки, яка обслуговує почуття інших, без будь-яких варіантів: усім догодити, всіх удовольнити і нічого "поганого" самому при цьому не відчувати. Куди приведе подібна модель поведінки дитини навіть не в майбутньому, а просто зараз, у будь-якому дитячому колективі?
Можливо, мульт-скандали справлять ефект осмислення звичних речей. Адже в кожної дитини свої особливості. Одним дітям бракує творчої уяви, а в інших ігри розуму настільки ризиковані, що надумані страхи можуть захопити їх повністю. У когось проблеми з висловленням невдоволення, власної точки зору, проявами агресії, а інший настільки позбавлений співчуття до тих, хто його оточує, що слід задуматися про корекцію психопатичних проявів.
Можна подивитися на проблему прийнятного та неприйнятного в мультфільмах і з іншого боку. У періоди тотальної втрати моральності суспільство намагається відновити її шляхом нав'язування тотальної цензури. Але, як відомо, найбільш непримиренними поборниками моралі часто є люди, які мають особисті проблеми у взаєминах з моральністю. Страх перед спонтанними проявами життя часто буває обумовлений внутрішньою невпевненістю у своїх особистих можливостях протистояти навіть символічному злу. Як кажуть, "тримай злодія!" гучніше за всіх кричить сам злодій. Звичайно, заведені в сім'ї стосунки й моделі поведінки впливають на дитину набагато сильніше, ніж побачені на екрані чи моніторі. Щоб уникнути небезпек, досить просто бути в курсі її захоплень і смаків. Однак в умовах неконтрольованого інформаційного потоку, загальної зайнятості батьків, недостатнього контакту з почуттями дітей небезпека справді існує. Але ж це не проблема мультфільмів як таких.