Семирічна Оля ридма ридає над новим шкільним портфелем - хорошим, до речі, портфелем, з усіма потрібними кишеньками, відблисковими стрічками і симпатичним сріблястим візерунком. Одна проблема - він не того кольору. "Це хлопчаааачий портфееель, - аж завиває бідаха. - Я хотіла рожеееевий, а він сииииній". Розгублена мама каже: "Ну подивись на мене, бачиш - у мене синя спідниця і синя сумка, а я ж абсолютно точно дівчинка". "Ти не розуміііієш, - схлипує у відповідь донька. - У всіх будуть рожеееві".
Ділити речі на дівчачі й хлопчачі легка промисловість, а з нею й громадська думка, починає ще до народження дитини - одразу після того, як УЗД визначить стать і майбутні батьки почнуть купувати речі для малюка. Колір постільної білизни, візерунки на одязі, зовнішній вигляд першої шапочки - усе це має значення, особливо для геть сторонніх людей. "Яка мила дівчинка" - усміхається сусідка. "Це хлопчик" - відповідає мама. "Ой, а візочок як для дівчинки! Мабуть, від старшенької залишився?" Те, що річ обирали з огляду на її функціональність або батькам просто подобаються світлі відтінки, на думку не спадає.
Два кольори
Колірний розподіл - рожеве дівчатам, блакитне хлопцям - так буйно квітне в кожному дитячому магазині, що аж не віриться в його коротку історію. Приблизно до середини ХХ століття в багатьох християнських країнах усе було навпаки: блакитний вважався дівочим кольором юності й цноти, а рожевий часто пропонували саме хлопцям - як дитячу версію агресивно-маскулінного червоного. Загалом же дітей вдягали у світлі, ніжні відтінки, не надто прив'язуючи їх до статі. Ідея виділити окремі кольори для дівчаток і хлопчиків виникла в США близько 100 років тому, аби збільшити продажі - батьки слухняно пішли купувати "правильний" одяг.
Приблизно в 1940-х з невідомих досі причин кольори вирішили поміняти: відтінки синього приписали хлопчикам, рожевий - дівчаткам. Це мало торкнулося радянських дітей, бо вітчизняна промисловість на Захід не взорувалася - які барвники є, таку тканину й випустять. Щастям було дістати хоч якесь вбрання, тому часто речі для малечі переробляли з одягу дорослих. Тож усе було простіше: тканини з квіточками - дівчаткам, решта - унісекс. Однак після розпаду СРСР ми швидко наздогнали й перегнали західних батьків, і якщо в 90-х дітей вдягали переважно за фінансовими можливостями, а не з огляду на колір, то вже за десять років навіть здалеку переплутати стать малюків було майже нереально. Дитинство стандартизували.
Однак проблема розподілу кольорів виходить далеко за межі особистого смаку. Світлі дівочі відтінки неабияк узалежнюють поведінку дорослих: вони весь час пильнують, щоб власниця ніжного вбрання не забруднила його і не зіпсувала. Звідси - "не стрибай в калюжі, ти ж дівчинка", "злізь звідти негайно, порвеш сукню", "не чіпай, забруднишся" тощо. Вдягнутим у немарке синє й зелене хлопчикам простіше: можна і в землі покопирсатися, і на дерево залізти, і поганяти м'яча під дощем. Трохи виправили ситуацію автоматичні пральні машинки й новітні тканини, що не пропускають води і легко перуться. Ліпити пасочки з піску тепер можна навіть дівчаткам у білому, хоча деяких уразливих бабусь це й досі сильно нервує. Утім, у хлопчиків свої проблеми. Якщо дівчинці закортить мати вдяганку темного кольору, їй, швидше за все, її придбають, а от чи куплять хлопчикові рожеві штанці?..
Здавалося б, сьогодні можна придбати дитячий одяг будь-якого кольору, хіба що чорний складно знайти не у форматах "до школи" або "на вихід". Однак реклама, кольори іграшок, книжок, мультиків і дитячих заходів усе ще чіпляються за рожевий і синій як фактори приваблення певної аудиторії. У результаті дівчатка щиро стверджують, що рожевий - їхній улюблений колір, хоча насправді у більшості з них просто немає шансу думати інакше. На жаль, так само відбувається і з іншими речами, що в суспільному уявленні асоціюються зі статтю.
Машинки проти ляльок
"Мій син прийшов на майданчик з лялькою. Так, він попросив у мене ляльку і я купила - не бачу жодної причини, щоб цього не зробити. Я була готова до того, що реакція оточення може бути неоднозначною, але не очікувала, що його висміюватимуть батьки таких самих малюків" - обурюється в соцмережі мама. Лише в Інтернеті вона змогла знайти однодумів, котрі теж дозволяють, а деколи й заохочують своїх дітей гратися нетрадиційними для їхньої статі іграшками. Виявилося, що десь у світі є дівчатка, які мають набори іграшкових інструментів, машинки й залізниці, а хлопчики - лялькові будиночки й рожевих поні. І з них зовсім не прагнуть виплекати збоченців, хоча саме цей діагноз швидко ставить оточення. Просто їм дають вибір, прислухаються до побажань і не заганяють у рамки гендерних стереотипів. Хочеш будувати - будуй, можливо, ти майбутній архітектор; хочеш створювати прикраси - вперед, можливо, станеш ювеліром; хочеш сповивати й годувати пупсів - будь ласка, можливо, станеш педіатром або вихователем у садочку. Стать значення не має.
Утім, виробники і продавці дитячих іграшок вважають інакше. І хоча, на щастя, в більшості магазинів вказівників "іграшки для дівчаток" та "іграшки для хлопчиків" немає, колірне оформлення, зображення дітей на упаковках і підказки консультантів створюють і підтримують гендерний розподіл. Так, завдання індустрії - продати, а не змінювати суспільну думку, однак дедалі більше батьків хочуть придбати для дитини те, що їй до смаку, а не те, що, на думку інших, визначено статтю. Тому виробники йдуть на компроміси - випускають конструктори для дівчаток і ляльок для хлопчиків, щоб охопити нову для себе аудиторію.
Далі за всіх у своєму прагненні змінити стереотипи пішла компанія Goldie Blox, яка спеціалізується на дівчачих інженерних іграшках. Власниця такої забавки власноруч може побудувати маяк, канатний підйомник, скейт-парк і гратися лялькою, вдягненою в робочий комбінезон з набором інструментів на поясі. Цей виробник заявляє, що у світі, де чоловіки мають кількісну перевагу в науці, інженерії, математиці, дівчата втрачають інтерес до цих напрямів у віці близько 8 років. Одна з причин у тому, що іграшки, які розвивають інтерес до техніки, сприймаються як хлопчачі. Своєю продукцією компанія прагне розірвати "рожеві обмеження" і надихнути майбутні покоління жінок-інженерів.
Інші виробники хоч і не роблять гучних заяв, але випускають дитячі кухні для хлопчиків (себто звичайні, "нормальні", кухні без рожевих стін і каструль) і багато звичайних нейтральних іграшок, які не кричать про стать свого власника. Годі й казати, що в Україні таку продукцію знайти майже неможливо, і "дістати" її можуть хіба що батьки, котрі освоїли інтернет-покупки.
Ти - те, що ти читаєш
З книжками ситуація не краща. Попри те що гендерні відмінності в інтересах дівчат і хлопців з'являються не раніше, ніж у період гормональних змін, тобто підлітковому віці, чимало видавців примусом годують читачів художньої літератури стереотипами вже з дошкільного віку. Хлопчикам - пригоди, дівчаткам - почуття. Синенькі книжечки - про машини, рожеві - про принцес. Насправді ж, дитяча література має розподілятися виключно за віком та інтересами: тут пригодницька література, тут військова, тут кулінарія для дітей, тут книжка про садівництво. І все це без вказівок на стать в оформленні й анотації.
Та це може викликати нерозуміння у тих покупців, що не дуже цікавляться інтересами маленьких читачів. Їм простіше купити, а видавцеві продати серійні видання - в нашому випадку в рожевому або блакитному оформленні. І не так важливо, що там і як написано, головне - купили дитині книжку. Літературу для дівчаток автори часто плутають з жіночими романами і роблять таку собі лайт-версію "Законів кохання" або "Нестримного серця". Замість пригод описують вбрання героїв, протиставляють "поганий" розум "хорошим" емоціям. У літературі для хлопчиків, навпаки, емоції намагаються обходити. Будь чоловіком - основна ідея. Люби екскаватори і футбол, почуття - це не для тебе".
А ще "хлопчикам нецікаво читати про дівчаток" - чомусь переконані автори, батьки й видавці. Це може бути правдою, якщо говорити про класичні видання для дівчат-підлітків, наприклад "Енн із зелених дахів", де йдеться про знаходження героїнею "правильної" гендерної ролі. Це також правда, коли ми говоримо про неякісну літературу: її, власне, нецікаво читати нікому, але вона добре продається, бо дешева й оформлена в розрахунку на батьків, котрі не мають часу оцінити якість сюжету, але хочуть купити книжку для доньки. А якщо ми говоримо про хорошу книжку - "Пеппі Довгупанчоху", "Таємничий сад" або "Золотий компас", то там головні героїні цікаві юним читачам обох статей.
У світі нині дедалі активніше розгортаються кампанії "Дозвольте іграшкам бути іграшками" і "Дозвольте книжкам бути книжками". Це заклик до видавців і виробників відмовитися від позиціювання книжок та іграшок як "дівчачих" і "хлопчачих". "Мусимо перестати обмежувати фантазію наших дітей і вказувати їм, чим гратися і що читати" - основна ідея цих заходів. Виробники потихеньку приєднуються. Бо якщо подумати - чи були б дівчатка й хлопчики такими різними, якби їх у цьому не переконували? І хіба найкращі людські якості, які ми намагаємося виховати в дітях, - не однакові для всіх?