"Бееее" - дівчинка років дванадцяти з огидою крутить у руках бордовий велюровий жакет, щойно поданий мамою до примірочної.
Мама зітхає, без зайвих запитань забирає невподобане вбрання і йде шукати іншу модель: не надто дорогу, не надто синтетичну і - зовсім фантастична вимога - таку, щоб припала до смаку юній дамі раннього пубертатного віку. Мамі теж хочеться висловити своє "фе", але не стільки в бік конкретної вдяганки, скільки в бік шкільної форми як такої.
Історія стандартизованого шкільного одягу розпочалася у Великій Британії в ХVI столітті, і досі люди, далекі від шкільного життя, при слові "шкільна форма" уявляють собі охайних і стильних британських школярів у солом'яних капелюшках і светрах із вишитими емблемами навчального закладу. Українська реальність відрізняється від такої картинки, як відрізняється й підхід до одягу учнів у різних країнах. Не думаймо, що в більшості західних держав однаково вдягнені учні - це норма: в Європі форму носять переважно учні окремих приватних шкіл, а з п'ятірки лідерів минулорічного рейтингу країн із найкращою шкільною освітою форму зобов'язані носити лише учні з Сінгапуру.
В Україні обов'язкова шкільна форма з'явилася двадцять один рік тому, після підписання президентом відповідного указу "на підтримку ініціативи громадськості та пропозиції Міністерства освіти". Тепер же громадськість розпочала зворотний процес і просить президента той указ скасувати. Але проблема з формою не нова - у багатьох школах питання її необхідності чи бодай лібералізації (тобто дозволити темні джинси й світлі сорочки-светри) порушується ледь не щороку.
Охайні й дисципліновані
Головні прихильники шкільної форми - це вчителі, що з жахом пригадують, який вигляд мали школярі на початку 1990-х. Їхнє око й справді тішать більш-менш однаково вбрані учні, такі ділові й дорослі у піджаках і сорочках. І навіть якщо магічний заспокійливий вплив форми складно помітити у сповнених енергії молодших класах, суто візуальний порядок - це вже дещо. Утім, аргумент "форма дисциплінує", поки що не витримав наукової перевірки: одразу кілька американських дослідників отримали "змішані результати": в одних школах після запровадження форми випадків поганої поведінки учнів поменшало, в інших, навпаки, побільшало, в третіх - найцікавіший ефект - керівництво шкіл запевняло, що поведінка учнів поліпшилася, хоча кількість доган і покарань не змінилася порівняно з "безформеним" періодом. У схожій ситуації опинилися й ті, хто шукав зв'язок між успішністю учнів і наявністю шкільної форми, яка буцімто допомагає концентруватися на навчанні. "Отримані результати не показують жодного значимого зв'язку між політикою школи щодо форми й успішністю учнів", - написав Раян Юнг, дослідник з Сіракузького університету, проаналізувавши кілька лонгітюдних освітніх досліджень.
Однак в освітян є й цілком переконливі аргументи. Наявність форми справді впливає на шкільну безпеку: у юрбі однаково вбраних учнів легше помітити "чужинця", який не повинен перебувати в навчальному закладі. А це своєю чергою зменшує ймовірність крадіжок і конфліктів, до яких причетні діти з інших шкіл або дорослі, що маскуються під старшокласників. Ще один безперечний плюс - форма допомагає вчителям стежити за учнями під час екскурсій за межами школи. "Звичайно" вдягнену дитину простіше загубити в метро чи не помітити, що вона відійшла подивитися на вітрину кіоску, доки вчитель і весь клас чекають тролейбуса. Ну й, зрештою, шкільна форма певною мірою втримує дітей від прогулів, принаймні в тих країнах, де поліція і дорослі обов'язково поцікавляться в школяра, чому це він не на уроках.
Та не лише школи виступають за шкільну форму - свої причини і в батьків. "Ви не уявляєте, як довго Настя вдягається у вихідні й на канікулах, - каже пані Світлана, мама вибагливої семикласниці. - Це не підходить, це не пасує, це не випрасуване. Тут і сльози, і крики, і жбурляння речей. А до школи - п'ять хвилин і готова. Та й у мене голова не болить, що їй носити". Для декого форма може виявитися й дешевшим варіантом одягу - п'ятикласникові Олегу форму замовляють в інтернет-магазині за кордоном. "Мені це вигідніше, ніж купувати "фірмовий" одяг у недорогих магазинах, який не витримує навіть однієї гри в футбол, а що вже казати про зимові катання на гірках після школи, - переконана мама Олега. - А ще, коли я вчилася у старших класах, то в нас постійно були змагання, хто модніше й дорожче вдягнеться, і дітей з бідних сімей відверто цькували то за старі штани, то за бабусині светри. Як на мене, зараз такого в школах менше".
Вільні й самобутні
Що ж протиставляють позитивному впливу форми її противники? Тих батьків, які вчилися ще в радянські часи, часто дратує вимушена однаковість, бо діти не мають можливості виразити себе за допомогою одягу. Нині в суспільстві, принаймні в тій його частині, що зважає на зовнішній вигляд, найбільше цінують не просто модних, а унікально і стильно вдягнених людей. Про це свідчить, окрім тенденцій у модних виданнях та соціальних мережах, розквіт далеких від класичного стилю українських дизайнерських марок одягу. Але як навчитися стильно вдягатися, якщо день у день перед очима зелені жакети й картаті спідниці в кращому випадку, або білий верх і чорний низ - у гіршому? І не забуваймо, що бажання виділитися не пропаде у підлітка лише тому, що одну з форм самовираження йому обмежили. Це не означає, що всі, на кого надягнуть форму, відразу підуть робити пірсинг чи татуювання, голити скроні чи фарбувати волосся в синє, але шанси, що особистість дитини шукатиме інших способів демонстрації, досить високі.
Аналогічно відбувається і з соціальною рівністю, якій має сприяти однаковий одяг. Оскільки форму закуповує не навчальний заклад, а самі батьки, рівень достатку в сім'ї помітний навіть тоді, коли всі учні вдягнуті в однакові кольори. Просто в когось червоний жакет буде синтетичний і закороткий, бо дитина росте швидко, а зарплатня в батьків - не дуже, а в когось буде зручний і допасований до фігури піджак з натуральної тканини. Додайте до цього телефони й сумки, взуття і канцелярське приладдя, машини, на яких дітей привозять до школи, або, навпаки, не надто заможну бабусю, яка зустрічає онука після уроків, місце проведення канікул - і стане очевидно, що ні бідності, ні достатку дрес-кодом не приховаєш.
Утім, родинам із середнім достатком теж непросто підібрати хороший варіант. "Той костюм, який ми купили на початку шкільного року за порівняно невеликі гроші, виявився неякісним, - скаржиться пані Оксана, мама третьокласника Артема. - А дорогий купувати немає сенсу - молодші школярі бруднять форму ледь не щодня, прати її доводиться часто. А ще й вибрати форму ціла морока: постава в сина нестандартна, тому нам потрібні штани і піджак різних розмірів, а розпаровувати костюми в більшості магазинів не дають". Дитина росте - і проблем лише додається. "Для мене купувати форму синові дуже невигідно, - каже пані Єлизавета, мама дев'ятикласника Данила. - Він за півроку підростає на 11 сантиметрів, і новий комплект мушу купувати мінімум двічі на рік. А форму ж, крім школи, більше нікуди не вдягнеш. Самій дитині все це не подобається ще більше: щоранку збори до школи - це боротьба із собою і зіпсований настрій".
Ще один момент, який непокоїть батьків - зручність форми. Будьмо відверті, піджак і сорочка - не найкращий вибір для фізично активної дитини. Який активний рух може бути в школі? Власне, він повинен там бути - хоча б у вигляді біганини на перервах, бо як інакше молодшим школярам випустити енергію і з радістю повернутися до навчання? А пограти в м'яча після уроків або повисіти на турніку? Саме тому за кордоном до комплекту шкільної форми часто входять футболки-поло, трикотажні кофти, джемпери, бавовняні світшоти, адже підлітки теж хочуть час від часу вдягнутися не офіційно, а комфортно.
Питання необхідності шкільної форми лишається контроверсійним у багатьох країнах, навіть у тій-таки Великій Британії. І більшість батьків, які виступають проти форми в Україні, протестують не проти самого явища, а проти того, як проблема шкільного одягу вирішується у нашій державі. Всі розуміють необхідність дрес-коду в навчальних закладах, але хотіли б, щоб і батьки, і самі учні мали можливість вибору - і залежно від фінансових можливостей сім'ї, і від настрою дитини, і від її планів на день.
Як на мене, розумний вихід - передати повний контроль за одягом учнів на рівень шкіл, де керівництво разом із батьками й учнями могло би досягти компромісу. І тоді ті, хто проти примусовості у зовнішньому вигляді, могли б обрати інший навчальний заклад. А далі, хто знає, можливо, стильна й зручна форма якоїсь школи стане предметом гордості для учнів і змусить їх слідкувати за своєю поведінкою і репутацією альма-матер?
А якщо ви все ще виступаєте за обов'язковість форми для всіх дітей, запитайте себе, чи згодні ви протягом дванадцяти років носити однаковий одяг п'ять днів на тиждень?