Доволі цікавий психологічний феномен - значущість для нас сторонніх людей. Їх не треба посвячувати в рідні - навпаки, ще з підліткового віку до них тягнешся саме як до інших, окремих від тебе особистостей, які, на відміну від родичів, не прагнуть "зарівнювати тебе під себе" або нав'язувати тобі свої правила життя. Ми дорослі й знаємо, що нам потрібно від життя і як поводитися, але часто дружба обертається для нас перевіркою одне одним на правильність шляху. У дружбі ми реалізуємо потребу і в тому, щоб сторонні люди відпускали нам гріхи. Навіть власна унікальність, яку кожен із нас береже, як Кощій голку, має прийматися іншими людьми, - не кажучи вже про важливість для нас того, щоб бути прийнятими, значимими, любимими, впливовими в чиїхось очах. Інколи хочеться поділитися досвідом, а інколи - щоб хтось разом із тобою взяв відповідальність за важливе рішення.
Самодостатність небезпечна для вільних зв'язків зі світом
Втомившись від самої себе і власної самодостатності, схожої на броню або ж на душевну омозоленість, коли ти живий, власне, тим, що нікому не повинен уділяти душевного тепла, я висунула теорію: добре було б платити друзям - за "рамки" стосунків: щоб були доречні, не набридали, не лізли в душу й не торгували моїми секретами на всіх перехрестях, щоб вислуховували мене, але цим не користувалися, щоб розповідали мені виключно цікаві історії. Така собі служба "Товариш на годину" - і на психічну вона аж ніяк не схожа, оскільки психолог сприйме будь-яку словесну блаж занадто серйозно й почне шукати там підґрунтя всілякого особистісного недорозвитку, та й ділитися своїм особистим досвідом психолог із вами не буде - та й навіщо вам чужий обивательський досвід?
Одне слово, носилася я з ідеєю платної дружби, яка ні до чого не зобов'язує, доки з усього розмаху не наткнулася
"всією особистістю" на гостру, як больовий прийом, необхідність терміново окреслити крейдяне коло, відгороджуючи себе від "близьких людей"... І виявилося, що в таких екстремальних умовах, коли тобі потрібне душевне тепло, хвалена самодостатність обертається душевним протягом, що накриває тебе, як цунамі. Самодостатність може містити в собі і комплекси - і несхожості, і посередності, і унікальності, і як бонус - справжню самотність, застійну, як гайморит, або затерплу, як нога. Коли нехтуєш теплом у зовнішніх стосунках, зсередини тебе й піднімається вогкий протяг, видуваючи за межі твоїх жорстких ребер і твою "безсмертну" індивідуальність, і особистісні смисли, якими рада б поділитися, і потенційну готовність до радості, яку ні з ким розділити. Тобто ти фізично відчуваєш, як навколо твоєї незалежності від близьких стосунків маятником описує коло твоя власна самооцінка - ти рухаєшся від самовдоволеної наповненості собою до самозневажливої невимовності... Виявляється, що співчуття ти можеш брати тільки як "бруствер"...
Проговорити і вгамувати мій біль мені допомогла подруга Катя - доти ми не спілкувалися років вісім. Дивно, але весь час у мене на серці лежав такий теплий хлібний поблиск: вона в моєму житті є... Вона наділена унікальною особливістю: дуже тонко, до півтонів, відчувати, ставити точні запитання й бути абсолютно доречною. Така інтуїція вкупі з тактом і жвавим інтересом до твоєї персони, пораненої об саму себе, - з цим справді треба народитися. Катя належить до "людей-квітів", як я їх називаю: їй нічого й робити не треба, - а вона найчастіше й не робить, щоб тішити і приваблювати людей. І, уявіть, півроку (і ще буду!) я з такої витонченої людини "тягнула ресурс", щоб давати раду своїм життєвим негараздам. Крім сили, яку "вдихала" в мене Катя, виявилося, що разом весело і просто зрізати з душі давню омозоленість, що можна легко зізнатися в будь-яких своїх і гріхах, і дурощах, що прикольно згадувати себе епатажну десятилітньої давності - і від цих спогадів смішно й тепло, а ще повертаєш собі зовсім молодий оптимізм і надію...
Поняття про дружбу залежить від вашого особистісного діапазону
А доволі-таки цинічне ставлення до дружби, аналогічне ідеї "товариша на годину", властиве нашим людям здавна. Ще наприкінці 1980-х довелося почути нерядову думку: "Друзі - вони на кожен випадок життя, як собаки: одні для полювання, інші для боїв, треті для охорони, ще одні - для дому". Здавалося б, совдепівський "ідеалізм" такої вибірковості, як "людина людині - ...собака", - не приймав. Але скажіть, чи всіх ваших друзів можна звести в одну компанію? З одними пов'язує дитсадок, з іншими - університет, із третіми - місце мешкання, з четвертими - Майдан... Я не погоджуюся думкою, що дружити можна тільки з людьми одного з вами культурного пласту, тому розділіть "коктейль" із найближчого оточення ще й на ці пласти. А додайте до цього й факт, що в кожного вашого товариша ще й свої особистісні межі є - з кожним "працює" своя дистанція: можна 30 років спілкуватися в одному колі, довіряти людині всі думки - і бути на "ви", на відстані витягнутої руки, коли ще твердий ліктик відчувається, хоча стосунки важливі для обох людей. Можна миритися з якимись властивими об'єктові дружби рисами, яких сторонній людині не вибачили б, - наприклад, хороша подруга, але може позаздрити й по простоті душевній не приховати...
У нас різні уявлення про дози і якість спілкування, які дозволяють називати сторонніх людей близькими: те, що для одного - волаюча фамільярність, для іншого - бальзам на розчахнуту всім вітрам і впливам душу. До речі, не слід забувати, що ці дози і якість вимірюються обопільно: часто одна людина дружить, а інша - з нею приятелює. Приятельські стосунки теж не завжди являють собою суцільну "шампанську хвацькість" - яскраві емоції, спільно пережиті події та пригоди, ні до чого не зобов'язуючі розмови і загальні справи. І в цих стосунках свого не бракує - від нерозуміння і до необхідності все-таки вирішувати чужі проблеми, але в них завжди є, на любителя, можливість рухатися по житті своїм шляхом, без зовнішнього впливу, і дозувати емоції, випромінювані на адресу таких значимих для себе людей. Дружба ж усе-таки - поняття цілодобове і передбачає такий собі спільний простір для душевного і духовного життя. Як у шлюбі на "вдячних" його стадіях.
Інколи друзів вибирають за випадковим принципом - по сусідству, по шкільній парті, - і це виявляється на все життя. А інколи роками не вдається спрямований пошук друзів за інтересами. Дуже часто люди кажуть : "Мої найкращі друзі живуть в іншому місті, ми не спілкуємося й не бачимося роками, але я їм повністю довіряю". То чи не тому "довіряю", що повністю не впускаю у своє життя й не даю приводу розчаровувати) розчаровуватися? Часто нам легше піти на такі собі сурогати дружби, як-то приятелювання, що ні до чого не зобов'язує, чи взагалі спілкування в Інтернеті, ніж "перевідвертити" себе або брати на себе чужі проблеми.
Інколи людині просто до болю потрібна "тусня" - щоб загубитися, щоб у такому великому "форматі" все, що не скажеш, було правильно, бо, за великим рахунком, усім байдужі твої слова. Головне, щоб "шоу тривало"...
Особливості жіночої дружби - я мало зустрічаю жінок, які не розповідають мені секретних історій своїх подруг (найобразливіше, коли про спільних знайомих). Та, яка оприлюднює секрет подруги, почувається оповідницею, вибудовуючи таку собі "модель моралі", де є добро і зло, і вона його "викладає" слухачкам.
А скільки разів буває: ставиться до тебе з великою приязню людина старша за тебе, цінує. Порадитися можна завжди. І тут ні з того ні з сього вона починає, що називається, в душу лізти, по-простому так: мовляв, коли ж ти сім'ю створиш і повноцінною станеш... Відсторонюєшся від людини, не телефонуєш, поступово ваша історія спілкування заростає травою. І раптом випадково дізнаєшся, що цієї людини більше немає - здоров'я не дозволило далі жити, залишилися борги й невлаштовані дорослі діти... і на мить почуваєшся "спущеним парашутом"...
Тому треба цінувати спілкування зі справжніми друзями - воно дозволяє нам довіряти світові і почуватися в ньому впевнено. Адже самоповага у дуже багатьох із нас будується на особистих контактах.
Коментар психолога
Говорить практикуючий психолог молодший науковий співробітник лабораторії масової комунікації та медіаосвіти Інституту соціальної та політичної психології НАПНУ Наталія Обухова.
- Дехто думає, що дружба - це залежність, дехто вважає, що тільки спільні інтереси поєднують друзів, а по суті - це стосунки побудовані на емоційній близькості та любові між людьми. Вона в кожного з нас "у голові" - ми приписуємо друзям ті ролі й риси, яких самі потребуємо. Дружба залежить від світогляду, від цінностей, закладених у нас ще в дитинстві, тому всі наші друзі - переважно з молодих літ.
Недавно в компанії ми призначали "тривожних" друзів - і вони знайшлися: це люди, котрим можна зателефонувати о 3 год. ночі зі своєю проблемою. Мені б хотілося подякувати їм. Є егоїстичні "друзі". Є пара (Нарцис і Травматик), що відбиває одне одного, як у дзеркалі: що б не робив Нарцис, Травматик, у якого необхідність цькувати когось, до нього чіпляється, і в того виникає відчуття вини, яке просто необхідне Нарцисові для самовдосконалення, а Травматику - для відчуття власної значимості. Вони необхідні і одне одному, але, на жаль, у такому тандемі в людей розвивається образа, самооцінка падає до критичної межі. Усвідомлення таких стосунків приносить стрибок у розвитку обох, і тоді вони залишаються друзями.
Є друзі, які прямо заявляють нам: "Ми з тобою не говоримо про погане, наша тема - позитив", встановлюючи тим самим межі свого залучення в наше життя, і конструктивно витягують нас в іншу, позитивну реальність. Якщо товариш на ваше "В мене депресія" відгукується словами "Зателефонуй, коли в тебе буде все гаразд", - це означає, що він боїться заразитися вашою депресією, а якщо ви не знаєте, що в цьому його межі участі, і він злякається, - який же ви тоді товариш?
Цікаво, що коли нашого товариша визнає хтось іще, то він стає в дружньому колі ще значимішим. Ми вибираємо собі друзів за старими стереотипами, переконаннями, цінностями, і, доки в нас не сформовані нові критерії, ми множитимемо звичні для нас кола.
У друзів можуть бути спільні інтереси, але друзі не можуть бути тільки за інтересами - за інтересами бувають приятелі, у цих стосунках діють емоції, а вони можуть бути і короткочасні, - а в дружбі працюють почуття. Ситуації, коли одна людина дружить із іншою, а та з нею - приятелює, трапляються часто, але про цьому легко запитати одне в одного й визначитися у стосунках. Слід визнати, що ми "задовбуємо" одне одного любов'ю і дружбою, це нам властиво - не знати міри в почуттях.
Ми від інших хочемо підтвердження своєї значущості, визнання, ми не дослухаємося до порад, оскільки самі знаємо, як нам жити. Просто нас із дитинства намагаються переробити - а друзі ж на це не претендують. Якщо ми скаржимося, в товаришеві вмикається рятувальник, але не кожну людину треба рятувати, цінне й те, коли людина тебе не рятує, а просто перебуває поруч, даючи змогу випливати. Навіщо ми телефонуємо друзям? Щоб вони сказали, що ми хороші, це суто дитяче почуття. А ресурс для життя ми можемо знайти тільки всередині себе.
Що ж до людей самодостатніх - вони отримують цю самодостатність від інших як реакцію на своє самовдосконалення. Людина може бути самодостатньою насправді і думати, що вона така. А люди, які підтверджують у ній це відчуття, не люблять, коли їх використовують.
Що треба робити з нашим невмінням реалізовувати свій ресурс? Можеш упоратися сам - роби сам. Чого не можеш зробити сам, роби з друзями та близькими.
Під сурогатами дружби ми можемо розуміти віртуальну дружбу - це соцмережі, розмови по телефону, тоді як є можливість зустрітися, бо живе спілкування відіграє величезну роль, ми отримуємо задоволення і більше ресурсу, оскільки в нас задіяні всі органи почуттів.
А недодружба - це співзалежність, це завжди зле, тому що ти починаєш жити думками, почуттями й переживаннями іншої людини, ти весь час намагаєшся їй допомогти й розчиняєшся в її житті, втрачаючи власне "я".
Якщо говорити про сурогат дружби, то людина може все життя прожити в ілюзії, що в неї багато друзів, і ця ілюзія для неї теж буде ресурсною, але тільки доти, доки вона не усвідомить, що це не так. А розбивати будь-які ілюзії завжди надзвичайно боляче, проте тільки через біль ми приходимо до нового витка розвитку, що допомагає нам створювати нове коло спілкування і "використовувати за призначенням" старе.
Ми нагромаджуємо різний по житті капітал - фінансовий, емоційний, а друзі - це наш соціальний капітал, який інколи і для нас більш ресурсний, ніж решта.
Змінюється світ - змінюємося ми?
У дружніх контактах люди різних поколінь самовиражаються по-різному. Покоління батьків ще бренькало на гітарах, створювало навколо себе атмосферу вічного капусника й досить запобігливо ставилося до своїх предків, цінуючи розповіді бабусь-дідусів і почуваючись із ними комфортно на сімейних застіллях.
Наше покоління полюбило "колажний" постмодерний час із його широкими можливостями вибору, обтяжений постійними пошуками заробітку, а для визнання нам уже були потрібні великі тусовки - або ж, навпаки, велика камерність, коли ми свідомо робили з друзів психоаналітиків. Прагматичні юнаки й дівчата, які самі заробляють собі на навчання, часто ставляться до друзів і коханих за принципом доцільності, - вчора довелося почути від 18-річної аптекарки, що вона щиро любить веселих друзів і душевного хлопця за те, що вони самостійні й не заважають їй жити по-своєму, реалізовуючи свої амбіції.
Підлітки ж шукають захисту від світу, який не хочуть досліджувати-пізнавати, в Інтернеті, боячись життєвого досвіду як такого. Є комічна у своїй "перевернутості" життєва історія. У подруг Інни та Юлі підростають 15-річні донька й син. Вони постійно сидять удома за ноутбуками, і навіть коли по дві доби ночують в одній квартирі, рідко обмінюються вигуками, - кожен перебуває наодинці зі своєю інтернет-залежністю. Вважається, що вони дружать. Однолітки грають у дворі в м'яча, закохуються й курять за гаражами, - ці ж хлопець і дівчина ніяк не визначаться з реальністю. Як правило, 35-річні мами дружать стандартно - з душевними зізнаннями і взаємною допомогою по господарству. Інколи вони пояснюють нащадкам, що 25-річні хлопці з чатів - зовсім навіть не друзі. До речі, Іннина мати, якій 60 років, обзавелася найкращими подругами після сорока і часто виїжджає з ними на природу.
Цікаві феномени чоловічої дружби. Пам'ятаю, як 40-річний сусід, що дружив із усім двором, верещав під гітару з 15-річними хлопчаками, тоді як його 20-річна донька активно шукала роботу. Знайомий 38 років визнав, що найкращі троє друзів у нього з дитинства, але коли покличе на допомогу - прибіжать усі десятеро, з деякими можна вирішувати й ділові питання, і з усмішкою додав: "Це правда, що мужики не подружаться, доки не поб'ються". Самотнього голосу його 16-річної доньки не почує ніхто, - вона не спілкується ні з ким навіть у мережах, тільки - вимушено - у школі.
Приятелька не натішиться на традиції робітничого району, в якому живуть донька із зятем, - там у сімох під'їздах дружать абсолютно всі 30-річні парубки, віддаючи перевагу на дозвіллі забавам на свіжому повітрі. А тепер дружать і їхні дружини, разом виходячи у двір із візками. Там будь-якій бабусі можна довірити ключ від квартири - і можна трохи повиховувати чужу дитину.
Чи можна говорити про трансформацію дружби? Чи зумовлені розбіжності між поколіннями у сприйнятті світу зміною цінностей? Ось питання питань. А якщо згадати, що є ще й "дружба на розрив", коли людей розділяє ідеологія, та ж таки війна, і розрив цей часто необоротний...
- Що стосується розбіжностей між поколіннями, -каже Наталія Обухова, - то поняття справжньої дружби залишається незмінним, - наші бабусі дружили точно так само, інша річ, що вони були прив'язані до стандартного життя з його стабільними заробітками. Тепер молодим людям якими-завгодно шляхами хочеться перейти зі свого соціального кола в більш благополучне, і при цьому переході вони можуть втратити базові цінності, у тому числі - поняття порядності та "включеності" в іншого. Сьогодні ж дуже багато сурогатів дружби, люди спілкуються за допомогою медіазасобів, і цінності "мілішають", переходять із соціальних у матеріальні. Якщо людина соціально активніша в житті, вона активніше спілкуватиметься і в Інтернеті, а якщо їй це не вдається в "реалі", то в Інтернеті це стане "вбиванням часу". Підлітки знаходять в Інтернеті мниму ілюзію безпеки, хоча знайти друзів у Мережі - велика рідкість, а батьки несподівано виявляють, що змарнували час, коли могли б створити їм простір для формування дружніх стосунків, - не запрошували до них інших дітей, не ходили разом по враження . Адже дружити треба навчитися.
Дружбу може розірвати і зміна цінностей людей на світоглядному рівні, а політика й релігія - це найгостріші теми. В усіх питаннях люди можуть виставити кордони, здатні убезпечити їхню дружбу, але це не будуть політика й релігія. А решту розбіжностей можна пережити. Тема війни стала вкрай болісною для нас: перестали спілкуватися багато друзів та родичів. І тут стосунки можуть зберегтися, якщо працюватиме правило "Стоп", яке говорить: "У нас різні погляди". У родинах полярно різні політичні погляди підлітка й бабусі не дадуть викрешуватися іскрам, якщо це правило працюватиме.
Насправді в людини дуже велика потреба у спілкуванні та друзях. Соціальна самотність позначається на нашому емоційно-психологічному стані. Страх зради з боку друзів зменшується, якщо ви оцінюєте ризики тієї правди, яку їм озвучуєте, і говорити правду чи ні - ви вирішуєте з урахуванням власних інтересів та потреб. А товариш, занурюючись у задуманий вами сценарій, стає їхнім заручником. Бережіть друзів!
У кожного з нас є потреба в безпеці, її можуть задовольнити й друзі, але якщо ми не на війні, то що нам може загрожувати? Тільки розмиті кордони або страх разом із небажанням узяти на себе відповідальність за своє життя.