Я майже рік не бачу Каті. Колись моя найкраща подруга стала для мене нестерпною. Не злюся на неї за щось конкретне, ми не сварилися й за багато років не побили жодного горшка... Просто в неї з'явилася дитина, а в мене - ні. Тепер, озираючись назад, розумію - підсвідомо я знала, що все скінчиться погано. Мої тіло та душа вже з перших хвилин оплакували маленьку людину.
* * *
Сильно нив живіт, ломило тіло. Можна було списати відчуття на застуду чи отруєння, але десь підсвідомо я розуміла, що річ в іншому. Роздрукувавши куплений напередодні тест, вирушила підтвердити свої здогади. Що я відчула в той момент, коли побачила дві смужки? Порожнечу й приреченість. Але ж я хотіла дитину. І знала, що коханий буде радий. Проте якийсь непоясненний смуток скував мене.
Довго плакала мама в слухавку. Від щастя. Все повторювала, що нарешті в неї є сенс жити, запитувала, яких харчів передати мені. Для неї було так важливо - стати бабусею. З коханим поділилася новиною через кілька днів. Практично щодня ми обговорювали можливі варіанти імені дитини, сперечалися, на кого вона буде більше схожа, яку мову їй слід вивчати першою. Щодня я сиділа на сайтах з дитячим одягом, ліжечками, візочками, а майбутній тато просив переслати йому фотографії мого животика. Щодня ми списувалися, зідзвонювалися. Щоразу він запитував, як я почуваюся. Для нього було важливо все. Я жила в трикутнику любові: мама в іншому місті, дорога для мене людина в далекій країні, а я в Києві, вагітна й розгублена.
Щодня я прислухалася до себе. Мені стало незручно спати на животі, набрякли груди, я різко сприймала запахи і слова людей навколо себе. То істерила, то ставала цілком байдужою до оточення. Незмінним залишалося одне - страх. Він душив мене буквально з перших хвилин, коли я зрозуміла, що вагітна. Мене лякала відсутність заощаджень, власного житла, мій вік за 30, хронічні хвороби, цінники в магазинах, їзда в маршрутках і майбутній декрет. Буквально все, що пов'язувало мене з материнством, викликало паніку.
Подруга Іра мене картала. Вона не розуміла, чому моє становище не приносить мені радості та задоволення. Вона підбадьорювала мене й стверджувала, що всі труднощі можна вирішити. Потрібно лише пити вітаміни, дотримуватися режиму та налаштовуватися на краще. Я погоджувалася з нею, але до горла підкочував клубок страху і якоїсь безвиході.
Стала на облік у жіночій консультації, здала аналізи, вони всі були ідеальні. Пила йод, магній і фолієву кислоту, перебрала речі та відклала вбік ті, які можна буде носити розповнівши. Фотографувала дедалі більший животик і посилала майбутньому татові. У мене не було стресів, фізичних перевантажень, а гнучкий робочий графік дозволяв чим довше вранці повалятися в ліжку. Настав день планового УЗД. Переді мною без черги протиснулася якась вагітна з великим животиком, а я ще подумала - хай, адже в мене ще маленький. Лікар якось надто сильно натиснула мені апаратом на живіт, стала різко водити рукою й пильно вдивлятися в монітор. Ще раз, ще... У мене виступив піт. Я все зрозуміла. Ось і наздогнав мене мій страх, сталося те, про що з першого дня кричала моя душа. Моя дитина померла, не встигнувши народитися. Усе, що мені казали далі - діагност, гінеколог, дівчина, яка підсіла до мене в коридорі, - долинало до мене звідкись здалеку. Вони втішали, гладили по руці, хтось дав чаю. Лікар принесла направлення на аборт.
Не слухалися язик, руки. Сльози лилися самі собою (наче всередині мене відкрутився кран), і тепер разом із ними виливалося все моє життя. Уже в стаціонарі спочатку один лікар, потім інший сухо і байдуже запитували в мене якісь анкетні дані, довго заповнювали зошит. А мені хотілося впасти на коліна, вчепитися в них, просити щось зробити, благати повернути час, повернути мою дитину... Я прагнула дива! Якби в той момент вони сказали, що міняють моє життя на життя мого малюка, не замислюючись погодилася б.
Чистку призначили на наступний день. Мене поклали в палату, в якій уже лежали кілька жінок. Три - на збереженні і одна - з кистою. Вони голосно щебетали про свою вагітність і про якісь гормони. Хвилин 5 я несамовито дослухалася до цього шуму, не розуміючи, чому мене треба було класти в палату до жінок, які чекають дітей? Невже це таке витончене знущання над тими, в кого не вийшло? Я почала задихатися й вийшла в коридор. Нарахувала кілька абсолютно порожніх палат. Підійшла до медсестри й запитала, чи можна мене перевести до іншої палати. Виявилося, що не можна, бо там підлога чиста. Я впала на диван у коридорі й розридалася. Забилася в кут і проплакала кілька годин. Була сама в моєму розірваному трикутнику любові.
У лікарні не виявилося психолога, до мене більше не підійшов лікар. І хоча всі бачили, що я перебуваю в неадекватному стані, ніхто навіть не запитав, чим можна мені допомогти. Але ж інша жінка в моїй ситуації могла викинутися з шостого поверху, і навряд чи це помітили б відразу. Я підійшла до вікна, відчинила його і вдихнула холодне повітря. Про мою втрату вже знали і мама, і коханий. Мені було... соромно перед ними. Безумно боляче від того, що не змогла виносити дитину. Здавалася собі бракованою, потворною, почувалася нікому непотрібною. Підвела очі. Через дорогу на висотці красувався величезний плакат із зображенням веселого, смішного малюка з реклами підгузків. Вогники підсвічували щасливого карапуза, такого милого, теплого, не мого. Дивилася на цей плакат крізь сльози, які лилися безперервним потоком, і мені хотілося крикнути: "Зніміть його! Це ж боляче, як ви не розумієте? Нелюдяно ось так вивішувати зображення дитини перед вікнами, де когось чекає аборт!". Але кому потрібен чужий біль? Мабуть, той, хто повісив рекламу підгузків перед жіночим відділенням, ніколи навіть не замислювався над цим. Панцирне ліжко, запрані простирадла, горбатий матрац і маса принизливих думок. Про що думає жінка перед чисткою? Докоряє собі за кожен свій крок, за кожен рух, які призвели до такого результату? Тисячу разів за ту ніч запитувала себе - чому так сталося? Чим я завинила, і чи зможу ще коли-небудь завагітніти? Мене відпустив один страх, але прийшов новий.
Це огидно, принизливо, несправедливо - лежати ось так, голою, перед людьми, для яких ти - рутина, а вже через хвилину під дією наркозу знепритомніти й опам'ятатися зовсім порожньою, випотрошеною. Лікарі так і не змогли пояснити мені причину завмерлої вагітності. Знову хороші аналізи, відсутність інфекцій, патологій у плоду. Вони тільки розвели руками й запропонували через півроку, коли відновиться організм, спробувати ще. Навіть казали, що це - лотерея, де виграють часто, але не всі. Щоб якось утішити, лікар сказав, мовляв, він розуміє, що для мене це - трагедія, а для нього, на жаль, - конвеєр, бо бувають дні, коли весь поверх гінекологічного відділення забитий такими, як я. Виявляється, таких як я, досить багато.
Група ризику
На жаль, буває, що жінка не один раз зіштовхується з цією проблемою. Дехто переживає, другу, п'яту й навіть дванадцяту завмерлу вагітність. Лікарі виділяють т.зв. групу ризику. Це жінки, які зробили свого часу аборт, перенесли позаматкову вагітність, які страждають на інфекційні та вірусні захворювання статевої сфери. Часто вік також стає фактором ризику. Перешкодою у виношуванні може стати й анатомічна деформація матки, міома всередині її, ендокринні порушення, цукровий діабет, збій менструального циклу, неправильне вироблення прогестерону - гормону, відповідального за нормальний розвиток вагітності.
За статистикою, кожна десята-п'ятнадцята вагітність закінчується зупинкою розвитку плода. Найчастіше це відбувається на ранніх термінах, до 28-го тижня. Особливо критичними вважаються шостий та восьмий. Інколи жінка сама починає розуміти, що щось пішло не так. У неї припиняється нудота, зникає апетит, можуть з'явитися виділення та болісні відчуття молочних залоз, знижується температура. Дехто скаржиться на холод у ділянці матки. Все це може свідчити про те, що почалася відшарування плодового яйця.
При найменших підозрах жінці слід здати кров на ХГЛ. Рівень цього гормону при завмерлій вагітності нижчий, ніж при нормальній. Однак слід враховувати, що його високий рівень може зберігатися і впродовж кількох тижнів після того, як настала завмерла вагітність. Тобто плід уже неживий, але гормональне тло не змінилося. Допустити патологію може й лікар, помітивши, що розмір матки не збігається з терміном вагітності. Тоді він напевно пошле пацієнтку на УЗД, і вже там, на апараті, стане остаточно ясно, б'ється в ембріона серце чи вже ні.
Зазвичай після чистки жінці пропонують зробити аналіз ембріона на гістологію та/або провести генетичну експертизу. Перший варіант набагато дешевший, але й пояснити він може мало. Другий коштує кілька тисяч гривень і дає ширший аналіз патології. Але навіть він не дасть точної відповіді, що стало причиною трагедії. Серед найпоширеніших причин завмерлої вагітності - генетичні порушення, хронічні та гострі інфекції (TORCH та ін.), вік матері після 35 років, стрес, несприятлива екологічна, побутова та психологічна обстановки, ендокринні захворювання, захворювання нирок і серцево-судинної системи. Але переважна більшість завмерлих вагітностей - результат невдалого збігу обставин, випадкових і повністю поправних чинників, вважають лікарі.
Ліна ІРХА, гінеколог-репродуктолог, ендокринолог
"Дуже важливо, щоб жінка була готова до вагітності емоційно. Вона може бути абсолютно здоровою фізично, але зрештою втратити дитину. Тоді можна говорити про те, що підсвідомо вона не хоче дітей або ж боїться народжувати в конкретній ситуації від конкретного чоловіка, наприклад. Важливо прийняти факт вагітності, бути щасливою, розслабленою, не переживати й не хвилюватися за результат, мати гармонійні стосунки з чоловіком або коханим. Не варто і надто відгороджуватися від зовнішнього світу. Адже повністю уникнути якихось хвилювань та стресів не вдасться. Треба просто жити з урахуванням нових особливостей організму, вести здоровий спосіб життя, вчасно приходити на прийом до свого гінеколога, здавати всі призначені аналізи і мати позитивне налаштування.
На жаль, кількість випадків, коли вагітність закінчується викиднем або завмирає, стало більше. Якщо таке трапиться, не слід замикатися чи звинувачувати себе. Слід обов'язково поговорити з психологом, пройти курс психологічної реабілітації і зайнятися фізичним відновленням. А також здати всі необхідні аналізи, на які направить лікар. Це допоможе знайти причину того, що сталося. Якщо потрібно, пройти консультацію генетика разом зі своєю другою половинкою. У 5% випадків патологія трапляється через несумісність пари. Тоді лікар підкаже всі можливі варіанти дій. Не слід намагатися відразу ж зачати дитину знову. Організм жінки повинен відновитися, і на це зазвичай іде до півроку. Можна пропити комплекс вітамінів, зайнятися спортом, медитацією, йогою, всім, що благотворно позначиться на її тілі та психічному стані. Вже перед новим зачаттям варто пропити курс фолієвої кислоти, переглянути свої звички, щепитися від краснухи, менше читати страшних історій в Інтернеті та налаштуватися тільки на добрий результат. Більшість жінок (80-90%), які перенесли нерозвинену вагітність, згодом виношують і народжують здорових дітей".
Переглянути харчування та відгородити себе від неякісних, шкідливих продуктів радить дієтолог Олександра Кириленко. За її словами, неправильне харчування також може стати причиною завмерлої вагітності.
Олександра КИРИЛЕНКО, кандидат медичних наук, лікар-дієтолог
"Не можна недооцінювати їжу. Будь-які продукти харчування впливають на гормональне тло людини. Справжньою отрутою може стати їжа з барвниками, канцерогенами, підсилювачами смаку, а також усе смажене, копчене, надто солоне, солодке, соєвий соус, оцет, солодка газована вода. Перед плануванням вагітності та під час неї вживати тільки натуральну їжу, яка сама виростає у природі й не піддається обробці. Отже, корисно з'їсти яблуко, морквину, морепродукти, кусочок м'яса, рибу. Шкідливо - джем, паштет, алкоголь, кофеїн, сосиски, консерви, чіпси, йогурти з наповнювачами та ароматизаторами. Слід звернути увагу й на те, як приготовлена їжа. Її краще запекти, стушкувати, відварити, приготувати на парі".
Алевтина ШЕВЧЕНКО, психолог
"Практично кожна жінка, яка пережила втрату дитини, проходить чотири стадії: шок, заперечення, самобичування, апатію. На одній із них вона може "зависнути" надовго. Можливо, до кінця життя. Таким жінкам просто необхідне емоційне розвантаження, вони мають вихлюпнути всі почуття, які їх переповнюють. Найкращим варіантом стане зустріч із психологом. Тільки професіонал знає, які слова підібрати і як підвищити самооцінку жінки. Без цього вона ризикує впасти в тривалу депресію, що вже точно не допоможе їй знову завагітніти. Переконана, психоемоційний стан жінки відіграє важливу роль у підготовці організму до виношування дитини. І якщо вона не прийме материнство як майбутність, то, цілком можливо, не зможе виносити дитину. Для цього слід ніби очиститися від емоційного тягаря минулого. У жодному разі не носити в собі свою поразку. Треба прийняти цей біль, погодитися з тим, що дитина була, але померла, дозволити собі горювати. Комусь будуть корисні ритуали, наприклад поставити свічку в церкві, уявити, що ненародженій людині добре в іншому світі. Тобто у жодному разі не заперечувати того, що сталося, а погодитися з ним і прийняти його. І, звісно, пам'ятати, що тривога, яку відчувають жінки, котрі перенесли завмерлу вагітність, може перерости в реальні фізичні проблеми. А тому намагатися всіляко позбутися стресу. Хай це буде йога чи плавання, танці чи плетення мандали, все, що гармонує свідомість. Часом це дієвіше за лікарські засоби, наприклад антидепресанти, на які часто підсідають ті, хто пережив трагедію. А перебуваючи в гармонійному стані, людина здатна на будь-яке диво".
* * *
Недавно я наважилася і вирушила на службу, купила свічку й запалила - на спомин про втрачену дитину. І знову плакала, як тієї ночі, перед чисткою. Мені здається, що в той момент мій ненароджений янгол почув мене й пообіцяв прийти знову, щоб залишитися зі мною назавжди.