Цим знанням добре користуються маркетологи і компанії з виробництва всіляких ігор, іграшок і різних розваг для малят. Сучасні мами й тати часто не можуть протистояти всьому асортименту й різноманіттю пропозицій у дитячих магазинах і деколи навіть почуваються винними через те, що не можуть собі дозволити купити чергову іграшку, яку просить маля, або таку, як у сусідньої дитини. Але чи настільки насправді важливі ігри й іграшки для ігрової діяльності?
Гру як процес народжує не іграшка і не гра. Гру народжує внутрішній стан наповненості, спокою, безпеки й потреби у творчості та дослідженні цього світу. Радість від гри виникає не від того, що ми бачимо результат своєї діяльності, а від того, що ми робимо те, що хочемо робити, на противагу тому, що ми робити повинні або чого від нас очікують. Тому, якщо говорити про необхідність мати іграшки для якісного розвитку дитини, то їх не те що не має бути багато, вони взагалі не потрібні для справжнього ігрового процесу. Це зовсім не означає, що батьки не мають купувати іграшки й ігри своїм дітям. Але важливо розуміти природу гри для того, щоб правильно вибирати і наповнення іграшкового арсеналу, і його кількість.
Гра - це особливий вид діяльності, основними характеристиками якої є спонтанність, творчість, задоволення від процесу. Гра для дітей - спосіб розвивати фізичні, інтелектуальні, емоційні, соціальні та моральні навички. На жаль, у наші дні знання про такий безцінний вплив гри на розвиток дитини призвело до того, що педагоги і, знову ж таки, ігрова індустрія почали активно насаджувати ідею "розвитку через гру" або "розвивальні іграшки". Але розвиває дитину не сама іграшка (хоч яка вона інтерактивна чи креативна!), а уява дитини в процесі гри. І навчання через гру відбувається само по собі, а не завдяки тому, що дитині ззовні організовують гру з метою навчання. Бо ще одна важлива умова справжньої ігрової діяльності - добровільна в ній участь.
Утягуючись у гру, дитина хоч і задається якоюсь конкретною метою (наприклад, побудувати замок або погратися в продавця), але ця мета сприймається як невід'ємна частина гри, а не єдина причина приєднатися до процесу гри (дітей більше захоплює процес будівництва і входження в роль продавця, ніж бажання створити кінцевий продукт - замок і розпродати всі овочі в магазині, щоб отримати прибуток). Навіть в іграх, які передбачають виграш, учасників мотивують саме процес отримання очок і спроби виграти, а не самі очки або статус переможця.
Розвиток під час гри відбувається завдяки тому, що дитина не обмежена умовностями "реального світу" і може використовувати будь-який предмет, а потім і певну роль, виходячи за рамки звичного й тривіального на це погляду. Усім батькам однорічних малят добре відомо, що їм однаково цікаво гратися і зі звичайною пластиковою пляшкою або пачкою серветок, і з супер-інтерактивно-музичним розвивальним столиком. Такі моменти цікавості, залучення, творчості в самому моменті дуже важливі для розвитку мозку дитини, адже саме тоді в ньому формуються нейронні зв'язки, які надалі використовуються для вирішення різних нових завдань, а також стануть запорукою творчого підходу до діяльності і життя загалом.
Деякі мами почуваються горе-матерями, спостерігаючи, як їхнє маля із захватом грається гілочками й листочками на прогулянці, але саме такий процес і є справжньою і необхідною дитині грою! Коли вона сама може організувати для себе гру навіть з підручних матеріалів де завгодно, коли їй не потрібні для цього інструкції ззовні або предмети, які б стимулювали й задавали гру (наприклад дитячі продукти, гроші й каса для гри магазин), коли вона не має потреби в організації або встановленні правил учителями чи аніматорами. Як сказав відомий нейропсихолог Джон Медіна: "Найкращий спосіб розвивати креативність у дитини - це дати їй просту картонну коробку й олівці".
Коли дитина переходить від предметної до сюжетно-рольової гри, розвивальний ефект зростає в рази. Такі ігри є найкращим способом набути соціальні навички. Причина, знову ж таки, у добровільності участі кожного з учасників: вони завжди можуть вийти з гри - і роблять це, якщо їм не подобається гратися. Також такого роду ігри завжди передбачають правила, яких мають дотримуватися всі гравці, інакше гра закінчиться. І тоді кожен з учасників намагається поводитися відповідно до цих правил (інакше буде виключений), а не піддаватися негайним імпульсам і емоціям. Саме в сюжетно-рольовій грі діти тренують гнучкість, опановують навички самоконтролю, самостійно вчаться задовольняти свої бажання, враховуючи водночас бажання інших. Мабуть, у будь-якому суспільстві це найважливіший урок, який можна засвоїти.
Часом процес створення правил гри може забрати в дітей навіть більше часу, ніж сама гра, і саме цей договір має більшу цінність для розвитку, ніж подальші ігрові дії. Так діти вчаться домовлятися, приміряти на себе ролі ведучого і веденого, проявляти ініціативу й погоджуватися з більшістю, відчувати на собі наслідки недотримання правил ("тоді я не буду з тобою гратися") і виступати в ролі суддів. Тому, якщо ви помітили, що вашу дитину виключили з якоїсь колективної гри, не треба втручатися в дитячий процес і вмовляти або змушувати дітей прийняти ваше чадо назад. Краще допоможіть своєму синові або доньці засвоїти цей неприємний досвід: озвучте почуття дитини, утіште, проаналізуйте спільно ситуацію (чому так сталося і як можна було зробити інакше), запропонуйте інші варіанти, якими дитина зможе скористатися наступного разу. Ну й, звісно, в жодному разі, не навішуйте негативних ярликів на інших дітей ("вони погані", "не треба з ними більше гратися"), адже так ваша дитина не зможе навчитися гнучкості, компромісів і здатності враховувати не тільки свої бажання, а й бажання інших.
Не слід також перейматися тим, що дитина, як вам здається, нудиться знічев'я. Сучасні батьки вкрай невротизовані ідеєю раннього розвитку, і тому їх часто переслідує переконання, що дитину щохвилини треба чимось займати, розважати і розвивати. Але в дитині закладена внутрішня потреба в розвитку й дослідженні цього світу, а наше завдання - лише створити сприятливі для цього пізнання умови: теплі взаємини з турботливими дорослими, розвивальне середовище (різноманітне, безпечне) і підтримка.
Гра - це завжди активна діяльність, а не пасивне споживання задоволення або розваг. Діти, які перевантажені зовнішніми стимуляторами (мультики, комп'ютерні ігри й різні додатки, дитячі кімнати й аніматори) не тільки не зможуть відчути справжнього задоволення від гри (як правило, згодом зовнішній допінг перестає діяти, і дитині чимдалі частіше стає нецікаво й нудно) - вони ще й не матимуть часу на те, щоб усвідомити свої справжні інтереси й потреби, а також можливості створювати такі важливі нейронні зв'язки у процесі спонтанної ігрової діяльності, що справді розвиває.
Дослідження показують, що серед трьох груп мам - активно залучених у дитину (які постійно організовують їхню діяльність), помірно залучених і відсторонених (які не ініціюють активності дитини) - показники активності й креативності вищі в дітей мам другої і третьої груп. Не слід забувати про те, що справжня гра - це не просто маніпуляція іграшками або розвага, це процес, у якому є самовираження, дослідження, цікавість, що йдуть зсередини і рухають дитиною у процесі будівництва, малювання або гри в лікаря. Дитяча гра - це досвід дорослості в безпечному форматі, у якому дитина тренує необхідні для подальшого життя навички. Сприяйте цьому процесу, не сваріть за байдикування, не дорікайте в нерозумності сюжету, не підігрівайте інтересу, не ставте оцінок за результат, не стимулюйте неодмінного успіху і виграшу - і тоді гра стане для вашої дитини найважливішим тренажером для розвитку зрілості.