Нещодавно Європейський Союз представив черговий пакет санкцій проти агресора, який, за твердженням президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн, є справжнім тиском на агресора. Проте, якщо проаналізувати його зміст, замість тиску, який мав би зупинити агресора, 19-й пакет виглядає пакетом розчарування. Хоча передбачені пакетом кроки, безумовно, є прогресом, але вони не відповідають тій рішучості, яка потрібна для перемоги над агресором.
Росія не веде «потрошкової» війни; вона атакує щодня, використовуючи дрони та порушуючи повітряний простір. Чому ж Захід відповідає так несміливо, ризикуючи тим, що ці заходи можуть виявитися лише черговою імітацією, а не рішучим ударом? На жаль, 19-й пакет продовжує стратегію поступового тиску, яка, як доведено з 2014 року, не змогла запобігти повномасштабному вторгненню.
Запроваджені після анексії Криму санкції хоч і призвели до втрат у розмірі 1,4% реального споживання в Росії, але не використали свого повного потенціалу. Якби тоді було запроваджено цілковиту торговельну блокаду, втрати Росії могли б збільшитися вдесятеро, до 15% ВВП. Цей історичний урок доводить, що повільний фрагментований підхід лише дав Кремлю час на адаптацію та підготовку до подальшої агресії.
Ця нерішучість особливо помітна в енергетичному секторі, який залишається критично важливим для російського бюджету, забезпечуючи близько 30% його надходжень. Доходи федерального бюджету Росії від продажу нафти й газу 2024 року зросли більш як на 26%, досягнувши 11,13 трлн руб. І хоча Європа досягла значних успіхів, скоротивши імпорт російського трубопровідного газу на 77% з 2021-го по 2024 рік, але вона водночас перетворилася на найбільшого споживача російського скрапленого природного газу (СПГ). Це парадоксальна ситуація, яка перетворює європейські країни на найбільших спонсорів російської війни. За даними аналітичної компанії Kpler, 2024 року європейські країни придбали 52% від усього російського експорту СПГ, що становить близько 17,4 млн тонн. Ключовими споживачами стали Франція (6,3 млн тонн), Іспанія (4,8 млн) і Бельгія (4,4 млн тонн).
Хоча новий пакет і передбачає повну заборону на імпорт СПГ, відтермінування заборони до 1 січня 2027 року, навіть на рік раніше, ніж передбачалося, — це не просто слабкість, це злочинна нерішучість, що дає Росії достатньо часу на адаптацію. Замість того щоб завдати миттєвого економічного удару, ЄС дозволяє Кремлю зберегти надприбутковий ринок і шукати нові шляхи обходу. Росія вже активно переорієнтовує свої експортні потоки, і до 2024 року 63% експорту сирої нафти було переспрямовано до Азії та Океанії порівняно з 34% 2021-го. Крім того, Росія використовує цей перехідний період для будівництва нової інфраструктури, зокрема в Арктиці, та активного пошуку нових ринків збуту в Азії.
Політичні компроміси, необхідні для досягнення одностайної підтримки всіх 27 країн — членів ЄС, дають змогу таким ключовим імпортерам, як Франція, Іспанія та Бельгія, адаптувати свою енергетичну інфраструктуру та знайти альтернативні джерела постачання. Навіть попри те, що ЄС активно нарощує імпорт СПГ із США, цей поступовий підхід підриває загальну ефективність санкцій і продовжує фінансувати війну.
Крім того, необхідно вдарити по «тіньовому флоту» Росії, який перевозить нафту в обхід цінової стелі. Цю таємну мережу, що налічує, за різними оцінками, від 940 до 1400 суден, було створено для уникнення санкцій. Недостатньо просто додавати судна до списків, як це зроблено у 19-му пакеті (додано 118 суден, що довело загальну кількість до понад 560), оскільки Росія і надалі поповнює свій флот. Це перетворює санкційний процес на «гру в квача», де ефективність проти окремих танкерів є низькою.
За даними досліджень, 56 підсанкційних танкерів продовжували свою діяльність, перевізши 20 млн тонн російської нафти. Потрібно запровадити вторинні санкції проти портів, які їх обслуговують, і страхових компаній, що їх покривають. Аналіз показує, що 57% російської нафти, перевезеної підсанкційними суднами, було доставлено лише в п'ять ключових портів в Індії (Сікка, Вадінар, Мундра) і Китаї (Ланьцяо, Дунцзякоу).
У той час як більшість країн ЄС скоротили імпорт російської нафти, деякі з них і надалі залишаються її ключовими споживачами. Зокрема, Угорщина та Словаччина, які отримують російську трубопровідну нафту через південну гілку нафтопроводу «Дружба», мають виняток із загальноєвропейських санкцій.
За серпень 2025 року Угорщина заплатила Росії за викопне паливо 416 млн євро, з яких 176 млн євро припало на сиру нафту. Словаччина за той самий період імпортувала нафти та газу на 276 млн євро, причому 74% цієї суми (204 млн євро) становила нафта, що постачалася нафтопроводом «Дружба».
Ці країни, попри наявну технічну можливість диверсифікувати поставки, чинять політичний опір, посилаючись на вищі витрати та занепокоєння щодо безпеки постачання. Це свідчить про необхідність посилити тиск на ці держави, щоб припинити їхню залежність від енергоносіїв агресора. Водночас варто відзначити, що Чехія в квітні 2025 року повністю відмовилася від російської нафти, перейшовши на поставки лише із західних маршрутів. Цей приклад показує, що повний перехід можливий. Україна припинила транзит російського газу з 1 січня 2025 року через свою територію, проте досі, всупереч національним інтересам, продовжує транзит російської нафти нафтопроводом «Дружба».
Фінансова ізоляція має бути повною. На початковому етапі із системи SWIFT було виключено лише сім російських банків, що дало можливість таким гігантам, як Газпромбанк, залишатися в системі для забезпечення платежів за газ і нафту. Без винятків. Це разом із обмеженнями проти криптовалютних платформ, які Росія використовує для обходу санкцій, дало б змогу паралізувати міжнародні розрахунки.
Наприклад, російська криптобіржа Garantex продовжує функціонувати, попри перебування в чорному списку США, оскільки її сервери розташовані поза юрисдикцією Сполучених Штатів. Додавання до санкційних списків компаній і технологій подвійного призначення є кроком у правильному напрямі, але ці заходи мають супроводжуватися жорсткими вторинними санкціями проти будь-яких країн, що допомагають російському ВПК.
Так, експорт електронних компонентів з Об’єднаних Арабських Еміратів до Росії зріс у понад сім разів 2022 року, досягнувши майже 283 млн дол. Росія успішно маніпулює бажанням третіх країн уникнути жорстких вторинних санкцій з боку Заходу, водночас отримуючи вигоду від співпраці.
19-й пакет санкцій — це крок у правильному напрямі, особливо в частині обмежень проти СПГ, криптовалют і технологій подвійного призначення. Але він і надалі страждає від фрагментації та стратегічних прогалин. Поки Захід діє поступово, Кремль отримує час на адаптацію та пошук нових шляхів обходу.
Ці висновки узгоджуються з аналізом, викладеним у нещодавньому аналітичному документі Мережі захисту національних інтересів АНТС «Стратегія перемоги через посилення санкційного тиску на Росію», де пропонується набір із семи ключових заходів для досягнення повної економічної ізоляції Росії.
Серед цих пропозицій — повне відключення всіх російських і білоруських банків від SWIFT, запровадження вторинних санкцій проти портів, що обслуговують «тіньовий флот», а також проти страхових компаній, які їх покривають. Документ закликає до повного ембарго на російський СПГ, без будь-яких перехідних періодів, і систематичного руйнування каналів «паралельного імпорту» шляхом запровадження жорстких вторинних санкцій проти країн-посередників.
Додатково пропонується конфіскувати заморожені суверенні активи для фінансування відновлення України та агресивно знизити цінову стелю на нафту до рівня, нижчого за собівартість видобутку.
Справжня перемога в цій економічній війні потребує максимальної політичної волі та скоординованого одночасного удару по всіх фінансових, енергетичних і логістичних артеріях російського режиму. Захід повинен перейти від стратегії стримування до стратегії рішучого економічного ураження.