І ось знову, чергова гучна заява президента Франції Еммануеля Макрона, потрапила в заголовки газет. "Нічого не можна виключати", — сказав він минулого тижня, відповідаючи на запитання про те, чи можуть країни НАТО надіслати війська на допомогу Україні.
Макрон любить час від часу кидати "риторичні бомби". Згадаймо як він закликав Захід "не принижувати Росію" через три місяці після її повномасштабного вторгнення в Україну, повідомляє Politico.
Кожна з цих заяв викликала здивування серед лідерів Заходу. І все ж, здебільшого, заяви французького президента відкидалися як не більше, ніж просто показуха — так само, як і його поїздки до Москви та часті дзвінки президенту Росії Владіміру Путіну в безрезультатній спробі попередити, а потім зупинити російське вторгнення.
Це пояснюється тим, що такі спроби були не більше ніж марними пострілами, спрямованими на те, щоб претендувати на роль лідера — як це часто робили французькі президенти. Шарль де Голль, наприклад, зробив на цьому кар'єру, вивівши Францію з-під військового командування НАТО (добре знаючи, що США все одно доведеться захищати країну, якщо Європа піддасться нападу).
Тепер Макрон взяв на себе роль "майстра в показусі", як повідомляє видання. Минулого року французький президент відвідав Братиславу напередодні чергового саміту НАТО, де заявив східноєвропейським високопосадовцям, що вони весь цей час мали рацію щодо Путіна, і що тепер Франція очолить зусилля, спрямовані на те, щоб Україна стала членом НАТО. Звичайно, він робив це, добре знаючи, що і Берлін, і Вашингтон не допустять, щоб це сталося найближчим часом.
"Здобувати прихильність, не платячи за це ціну, схоже, вкоренилося в ДНК Макрона. І в цьому сенсі його остання заява — ще один приклад того, як французький президент намагається заробити геополітичні бали. Однак цього разу коментарі Макрона, замість того, щоб викликати відповідь, можуть свідчити про більш серйозні роздуми", — пише Politico.
За кілька тижнів до цього начальник Генерального штабу Франції генерал Тьєррі Буркхард надіслав листа половині своїх колег по НАТО, вивчаючи можливість створення коаліції охочих взяти на себе виконання певних завдань в Україні — зокрема, укомплектування оборонних систем, підготовку збройних сил в країні, проведення кібероперацій і надання допомоги в розмінуванні територій. І все ж, схоже, Париж не прислухався — або, можливо, навіть не зважав — на те, що Макрон публічно підняв цю можливість. Таким чином, реакція була швидкою і цілком передбачуваною. Лідери НАТО публічно засудили ідею відправки європейських військ або військ Альянсу в Україну.
Тоді навіщо відкривати цю скриньку Пандори? Однією з причин могло бути бажання нарешті відреагувати на зростаючий тиск союзників щодо надання більшої військової допомоги Україні. Шольц та інші неодноразово порушували це питання перед Макроном, і канцлер навіть попросив Байдена підштовхнути його до цього під час зустрічі у Вашингтоні на початку лютого.
Військова підтримка України з боку Франції справді є досить незначною — принаймні порівняно з Німеччиною. І сам Макрон мало що зробив для того, щоб розвіяти уявлення про те, що його зачепила критика з боку Німеччини.
Але в умовах, коли через внутрішні розбіжності в Конгресі США питання фінансування України залишається невизначеним, розмови про те, як найкраще допомогти Україні є серйозними й важливими. Тому Захід має розглянути всі варіанти, включно з тими, які раніше відкидали.