У Європі шляхом створення сервісних кооперативів вирішують проблеми енергетичної залежності. В Україні ж цей рух поширення не набув. У чому проблема? Невже українців не приваблює перспектива економії та додаткового заробітку на продажу "зелених" енергоносіїв? Може, проблема у дефіциті підприємливості?
Європейці вже зрозуміли необхідність переходу на екологічно чисті джерела енергії та нарощують темпи, активно використовуючи при цьому кооперативну форму організації діяльності. Так, у Великобританії функціонує близько 5 тис. кооперативів, задіяних переважно у сонячній та вітрогенерації. У США - приблизно тисяча кооператіві, які обслуговують 75 млн чол., а бельгійський EcoPower з обігом
25 млн євро на рік об'єднує близько 50 тис. чол.
Енергетичні кооперативи в європейських країнах виробляють електроенергію та тепло з відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) для задоволення своїх потреб та/або продажу у мережу. Так, один німецький кооператив, як зазначають у своєму дослідженні А.Пантелеймоненко і Т.Грицюк, спеціалізується на виробництві й розподілі електроенергії між своїми членами, на консультуванні, а також виробництві синтетичного дизельного палива з біоматеріалів. Науковці зауважили: динамічний розвиток тамтешніх енергетичних кооперативів пояснюється ініціативністю місцевих громад і підтримкою з боку держави.
За підсумками 2013 р. (остаточних даних за 2014-й ще немає), частка ВДЕ в сукупному кінцевому енергетичному споживанні України становить 4,7%. Проте перспективність "зеленої" енергії влада визнає. Так, у Національному плані дій з відновлюваної енергетики на період до 2020 р. зокрема зазначається, що річний технічно досяжний енергетичний потенціал ВДЕ в Україні досягає 68,6 млн т нафтового еквіваленту, що становить близько 50% загального енергоспоживання в країні.
Еконадії
"Розвиток вітроенергетики, за прогнозами дослідників НАН України, зможе забезпечити до 25% потреб України в енергетиці. Робота одного вітрогенератора потужністю 1 МВт за 20 років експлуатації дасть можливість зекономити до 29 тис. т вугілля або 14 тис. т нафти. Друге місце посідає сонячна енергетика. Для створених у сільській місцевості кооперативів домінантним є виробництво енергії з біомаси", - переконана Тетяна Харченко, доцент кафедри екологічного менеджменту та підприємництва Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Ця пропозиція для селян суголосна з результатами аналізу, зазначеними в нацплані: "Галузь біоенергетики в Україні має чи не найбільший потенціал розвитку. Це зумовлено особливостями клімату, потенціалом аграрного сектора і наявністю необхідної робочої сили. Найбільший енергетичний потенціал в Україні мають такі види біомаси, як сільськогосподарські культури, відходи деревини, рідкі види палива з біомаси, біологічна складова твердих побутових відходів, біогаз".
Гуртом не тільки батька легше бити,
а й вирішувати
спільні проблеми
"Сервісна кооперація у малій енергетиці здатна стати ще одним джерелом фінансування проектів у сфері енергоефективності та розвитку використання ВДЕ, - вважає Ігор Черкашин, незалежний експерт з енергоефективності та розвитку відновлюваної енергетики. - Утілення цих проектів здійснить також позитивний соціально-економічний ефект на сільську місцевість та її жителів. По-перше, при використанні біомаси як палива гроші за енергоносії не переміщатимуться до країн-експортерів, а працюватимуть на розвиток місцевої економіки. По-друге, впровадження технологій виробництва енергії з біомаси сприятиме створенню нових робочих місць, необхідних для попередньої обробки біомаси, виробництва і транспортування біопалива, а також для обслуговування самого обладнання".
До того ж так можна вбити двох зайців: вирішити проблеми дорогих енергоресурсів та утилізації деяких видів сміття, що особливо актуально для сіл.
Дотягнутися до хмар
Одна з основних проблем, яка стоїть на шляху розвитку енергосервісних кооперативів у державі, - захмарна ціна обладнання для всіх видів ВДЕ.
Сонце
Роман Баб'ячок, власник сонячної міні-електростанції, яка включає 40 фотомодулів, став популярним завдяки тому, що першим в Україні продав надлишкову електроенергію за "зеленим" тарифом (ЗТ). Зі згенерованих за період, приміром, із 8 серпня по
1 вересня 1200 кВт·год. електроенергії (взимку вдвічі менше) домашнє господарство Романа споживає 300–400 кВт·год./міс. (середнє споживання 200 кВт·год.), а решта продається в мережу. Так, за вересень, як повідомляв ZAXID.NET, чоловік заробив понад 3000 грн (тариф - 3,89 грн/кВт·год.). Електростанцію "адепт" сонячної енергії збудував власноруч, бо професійно цим займається. Нині, каже, ця електростанція обійшлася б у 13–14 тис. дол.
Вітер
За словами Андрія Конеченкова, голови правління Української вітроенергетичної асоціації, поряд з сільськими населеними пунктами, там, де є вітровий потенціал, доцільно встановлювати сучасні вітротурбіни потужністю 2,5–3,0 МВт, які можуть виробляти 7,6 - 9,0 тисяч МВт·год. і більше електроенергії на рік. Вартість однієї 3-мегаватної вітротурбіни становить приблизно 4,5 млн дол. Вона окупається за шість-вісім років. Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) на реалізацію таких проектів може надати кредит на вигідних умовах. Однак треба врахувати, що вітровий потенціал не на всій території Україні однаково сприятливий для використання великих вітроустановок. Це актуально для територій, які розташовані уздовж узбережжя Чорного й Азовського морів, а також для Луганської, Івано-Франківської, частково Львівської областей.
Біомаса, біогаз
Проекти із спалювання сухих відходів сільського господарства та отримання теплової й електричної енергії потребують інвестицій від 10 до 39 тис. євро на 1 т використовуваних відходів на добу (залежно від технології та обладнання). Вологі відходи технологічно доцільно зброджувати в реакторах з отриманням біогазу і подальшим виробництвом енергії. Проекти з анаеробного зброджування передбачають витрати від
5 до 23 тис. євро на 1 т використовуваних відходів на добу, термін їх окупності - 6–14 років. Проте він значно скоротиться за умов отримання "зеленого" тарифу і становитиме 4–8 років.
Слід врахувати, що для старту продажів енергії в мережу за ЗТ підприємство повинно зібрати необхідну документацію та підключитися до мережі, що передбачає додаткові витрати на будівництво інфраструктури, обсяг яких залежить від віддаленості й стану електромереж. Як енергетичний проект, малі біогазові установки розглядати нераціонально.
"У нинішніх умовах доцільними можуть бути біогазові установки потужністю від 1 МВт, - переконаний Петро Кучерук, старший консультант НТЦ "Біомаса". - Хоча, наголошу, все залежатиме від рамкових умов окремого проекту. Середня вартість сучасної біогазової установки німецького виробництва потужністю 200 кВт становитиме
1 млн євро, потужністю 1 МВт - 3 млн євро. Витрати на обслуговування БГУ становлять у середньому 8–10% від вартості установки. При використанні покупної сировини, як-то силос кукурудзи, такі витрати можуть досягати 30% і більше".
За його словами, для роботи БГУ потужністю 200 кВт потрібно, приміром, 70–80 т гною на добу (тобто ферма від 2000 голів великої рогатої худоби. - Є.Д.). Типова біомаса для виробництва біогазу, крім відходів тваринництва, - силос кукурудзи, зернові відходи, відходи харчової переробної промисловості (жом, пивна дробина, спиртова барда).
З будівництвом котельні на біомасі теж не все так просто. Як пояснюють у НТЦ "Біомаса", щоб забезпечити теплом село, потрібна теплова мережа, а її подекуди або немає взагалі, або вона у вкрай поганому стані. Її будівництво теж стане у копієчку. До того ж що потужніша установка, то більші втрати тепла у мережі. Тому варіант із біокотельнями підходить тим населеним пунктам, які мають удосталь таких ресурсів, як торф, деревина, оскільки, приміром, 100-кіловатний котел споживає 40 кг дров на годину. Самими лише відходами рослинництва обійтися навряд чи вдасться. Проте обігрівати в такий спосіб окремі будівлі чи кілька господарств є сенс.
"Для виробництва теплової енергії для сільського кооперативу доцільніше використовувати тверду біомасу, переважно відходи агровиробництва чи деревообробки. Використання біогазових установок також можливе, в тому числі, для виробництва як теплової, так і електричної енергії. Проте доцільність їх використання залежатиме від їх потужності та вартості", - підсумував Петро Кучерук.
Біореальність
Зробити проекти із ВДЕ досяжними допомогло б залучення інвестора, однак нещодавні маніпуляції із ЗТ кидають тінь на імідж України як надійного партнера. Умова про "місцеву складову" для отримання ЗТ - частку обладнання, яке повинне вироблятися в Україні, - палка в колеса для ентузіастів. До того ж за легкістю приєднання до електромереж Україна посідає 185-те місце у рейтингу ведення бізнесу Світового банку.
За словами Романа Баб'ячка, виробляти альтернативну енергію в промислових масштабах невигідно через великі витрати на обладнання, оренду необхідних площ землі, через необхідність оформлення ліцензій і сертифікатів та дотримання "місцевої складової", складність підключення потужніших станцій до обленерго. У простих людей, говорить Роман, потрібної суми грошей немає, тому "зелена" енергетика в Україні - бізнес для олігархів.
До цих проблем у галузі Тетяна Харченко додає відсутність пільгового кредитування, непостійність енергетичного потенціалу різних видів ВДЕ, наявність субсидій, що робить неконкурентоспроможним виробництво енергії з ВДЕ, завищені ековимоги до котлів та установок на біопаливі. У Біоенергетичній асоціації згадують ще такі бар'єри: занизький коефіцієнт ЗТ для електроенергії з біогазу, складність застосування податкових пільг при ввезенні біоенергетичного обладнання.
У своєму дослідженні А.Пантелеймоненко і Т.Грицюк зазначають, що розвиток українських енергетичних кооперативів можливий "лише за умови підготовки і реалізації комплексної державної програми, що поєднуватиме широку пропаганду таких кооперативів (передусім роз'яснення переваг для населення), методичну і фінансову підтримку ініціативних груп, розробку механізму залучення заощаджень населення для реалізації кооперативних проектів енергозабезпечення та професійний супровід енергетичних кооперативів (щонайменше навчання працівників і представників виборних органів управління)".
Тож недостатнє поширення енергетичних кооперативів, та й самих проектів із ВДЕ, пояснюється, окрім загальноекономічних і політичних, ще й банальними проблемами - дорожнечею обладнання, а також браком волі наших топ-чиновників і законотворців. Тому для нас енергетичні кооперативи досі залишаються інтернет-сюжетами у стилі success story в європейському антуражі.
І все-таки…
Сервісні кооперативи такого типу на наших теренах - не утопія. Ігор Черкашин переконаний: біоенергетика може вирішувати питання енергозабезпечення об'єктів бюджетної та соціальної сфер у сільських населених пунктах. Для цього, зауважує він, потрібно забезпечити інформаційний супровід, створити інструмент для повсюдного впровадження біопаливних технологій із залученням фінансових ресурсів місцевих рад і громад.
Якщо ж децентралізація таки запрацює, і громади зможуть акумулювати значно більше фінансів, проекти енергетичних кооперативів мають великий шанс акліматизуватися на українських теренах. Уже зараз можна задуматися над створенням невеликих за потужністю котелень на біомасі - альтернативи застарілим ТЕС і високим тарифам на традиційні енергоносії.
Андрій Конеченков радить сільським громадам брати приклад з європейців і здавати ділянку під вітроелектростанцію в оренду, ставати ко-інвестором проекту та продавати електроенергію в мережу за ЗТ, ставка якого нині для вітростанцій - 10,2 євроцента за 1 кВт·год.
Щоправда, для самоорганізації населення з енергетичною метою потрібні і політична воля, і далекоглядність державних менеджерів. Разом з тим необхідно відновити свідомість селянина-господаря, який не чекатиме, що всі його проблеми вирішувати хтось інший. Цю свідомість деформували "совєти".
Ідея ДОБРОВІЛЬНОГО (кардинально протилежне "колгоспній" доктрині) об'єднання громад навколо різних проблем має отримати широкий ренесанс в Україні. Потужніші, отже, дорожчі установки окупаються швидше, тож для будівництва в селах нових котелень на біомасі чи реалізації інших енергетичних проектів об'єднуватися краще цілими населеними пунктами, як у Європі, де, приміром, створення вітропарку з
11 турбін на данському острові Еро профінансували 128 місцевих. До того ж зауважте, що сусіди, які виходять разом на толоку, приречені стати приятелями.