Сьогодні, коли країна у стані зовнішньої військової агресії, це питання виходить на рівень національної безпеки.
Збільшити видобуток власних вуглеводнів - серед основних завдань державної політики у паливно-енергетичному комплексі. Розвивати альтернативну енергетику, звісно, необхідно, але частка природного газу разом із нафтою в балансі первинних енергоносіїв і в структурі енергоспоживання є найбільшою (понад 40%) і буде такою ще довго.
Істотно послабити зашморг імпорту газу покликана була державна програма 20/20, яка передбачала з 2020 р. щорічно піднімати з українських родовищ 20 млрд куб. м газу. Не судилося. Хоча у захмарні тарифи, які сьогодні, затягнувши пасок, сплачує населення і українська промисловість, якраз заклали чималу частку на фінансування розвитку видобувних робіт.
АТ "Укргазвидобування", що працює під дахом НАК "Нафтогаз України", гроші взяло, але програму провалило.
Взагалі жодної програми зі збільшення видобутку нафти і газу в Україні не було виконано. Причини цього явища та реалізація завдань енергобезпеки були в центрі уваги міжнародної науково-технічної конференції "Нафтогазова енергетика 2019". Організував її Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу (ІФНТУНГ) за підтримки Міністерства освіти і науки та Національної академії наук України. Вчені, виробничники, представники влади зібралися на фахову безсторонню розмову, щоб відверто озвучити больові точки галузі та запропонувати шляхи усунення організаційних, технічних і технологічних проблем. Івано-Франківськ обрали не тільки з пошани до цього краю за перші у світі нафтопромисли, розгорнуті на Прикарпатті ще наприкінці XIX ст. Сьогодні тут зосереджена нафтогазова освіта і наука.
Курс на глибокі горизонти
Чи є у нас запаси в надрах, на яких можна будувати енергетичну незалежність? Перші розвідані великі родовища вже направду виснажені. У 70-ті рр. минулого століття український газ із річним видобутком у майже 70 млрд куб. м прямував до Європи та Росії. Проте ми залишаємося країною, багатою на нафту і газ.
"Вчені нашого університету разом із фахівцями НАНУ провели ґрунтовну роботу з оцінки ресурсної бази. За найобережнішими висновками, нерозвідані традиційні вуглеводневі ресурси у східному, західному та південному нафтогазоносних регіонах України становлять понад 5 млрд т умовного палива, а це удвічі більше за накопичений видобуток. Є ще колосальні запаси нетрадиційних видів вуглеводнів - сланцевого газу і нафти, метану вугільних родовищ, газогідратів Чорного моря, - зазначив проректор із науково-педагогічної роботи ІФНТУНГ, д. г. н. Сергій Куровець. -Сьогодні найбільшу перспективу для освоєння мають глибокі горизонти Східного нафтогазоносного регіону. На Мачухському родовищі з глибини у 7 тис. м отримано приплив газу з добовим дебітом у 1,2 млн куб. м. Науковці дослідили також нафтогазоперспективні території західноукраїнського регіону. Поляки вже добре розвідали свою частину Карпат. Час приступати до геологорозвідки українським компаніям".
На шельфі Чорного моря два родовища нафтогазоносної зони біля острова Зміїний - Одеське і Безіменне - повністю розвідані й готові до експлуатаційного розбурення. Із них можна щорічно піднімати до 5 млрд куб. м газу і 1 млн т конденсату.
Державна служба геології та надр сьогодні пропонує потенційним інвесторам через аукціон 26 тис. кв. км площ (враховуючи чорноморський шельф) для геологічного вивчення з подальшим видобуванням. Майже така сама територія вже належить власникам спецдозволів.
"Іноземні компанії бачать величезний потенціал нашої держави, готові вкладати великі кошти у сейсміку, пошукове буріння і розпочинати видобуток. Тому нам терміново потрібно впровадити, зокрема, механізми захисту ринку своєї робочої сили, гарантувати робочі місця своїм спеціалістам, як це зробили усі нафтогазові країни. Неприпустимо, коли висококваліфіковані українські фахівці, які свого часу підняли нафтогазовидобуток усього Західного Сибіру, які успішно працюють у передових нафтогазовидобувних компаніях світу, у власній країні не можуть знайти застосування своїм знанням і досвіду", - впевнений голова Держгеонадр Олег Кирилюк.
Словом, нам є куди забурюватися за вуглеводнями і є вітчизняні фахівці з такої справи.
Китайці готові носити нашу нафту відрами
Оголошений у 2016 р. початок програми 20/20 зі збільшення видобутку нафти і газу відкрив друге дихання вітчизняному буровому бізнесу, який відчув великий фронт робіт. Українські компанії вклали значні інвестиції у високотехнологічне обладнання і навіть почали успішно конкурувати з відомими світовими брендами на зовнішніх ринках сервісних послуг.
Тому коли "Укргазвидобування", яке реалізовувало програму, офіційно заявило про освоєння 13 млрд грн на бурінні свердловин, наші буровики заграли м'язами. Але свято було не їхнє.
"Ми з подивом побачили, що умови тендерів закривали шлях до участі в них більшості українських компаній. Почалося нашестя іноземних буровиків, яким до нас як куцому до зайця", - розповідає директор ТОВ "Укрбурсервіс" Ігор Стефанишин.
Загалом залучення провідних іноземних компаній до виконання певного виду робіт (а це зазвичай найбільш ризиковані, капіталомісткі й найдорожче оплачувані роботи) стимулює будь-яку галузь до прогресу. Це загальносвітова практика. Біда у тім (і таки велика біда), що ми внесли в цю практику свої національні особливості, якими дивуємо весь світ.
"Будь-якому розсудливому інженеру це видасться неймовірним, але у нас на передньому краї надзвичайно складних і відповідальних операцій незбагненним чином опиняються іноземні компанії із застарілою технікою, з мінімальним досвідом буріння, тим більше на великих глибинах, із відсутністю найменшої уяви про геологічні умови України. Вони навіть не чули про давно розроблені, науково обґрунтовані і перевірені багаторічною практикою технології і матеріали, придатні саме для українських площ, і застосовують несертифіковані хімреактиви, ще й без урахування їх сумісності, - заявив заступник директора з науки полтавської компанії "Геосинтез інженірінг" Юрій Лубан. - Наших інженерів ці іноземні супервайзери слухати взагалі не хочуть. Пояснювати їм елементарні речі марно. Але саме їм довірено оперативне управління технологією на об'єктах із високим ступенем виробничих, екологічних ризиків. У результаті такої тендерно-сервісної вакханалії маємо втрату контролю над виробничими процесами, порушення технологій, зниження ефективності буріння і виникнення ускладнень, долати які доводиться ціною значних зусиль і фінансових затрат, і які зрештою можуть призвести до масштабних катастроф".
Директор Спілки буровиків України Володимир Калинович розповів зовсім свіжий анекдотичний випадок про те, як іноземні супервайзери вирішують технічні питання. На розбурюванні Яблунівського газового родовища, що на Полтавщині, виникли перебої у роботі станції автоматичної подачі води. "Штатна ситуація, потрібно було просто полагодити насоси, - розповідає Калинович. - Це довелося довго пояснювати китайському менеджеру, який керував буровими роботами. Врешті він здивувався: "Зачем нам насосы и эта станция? Сейчас вызовем сюда два самолета с китайцами, они будут носить воду ведрами"…
Політика "Укргазвидобування", яке оголошує тендери на сервісні послуги, причому за гроші платників податків, призвела до засилля китайських бурових бригад. "Здебільшого це не професійні буровики, а справжнісінькі переселенці, - зауважує Юрій Лубан. - Вони завозять в Україну непридатне зношене обладнання, порушуючи всі тендерні вимоги, застосовують неякісні інструменти, зокрема долота, які розсипаються одразу на забої свердловини".
Буріння наосліп у закритих проектах
Ще одне українське сервісне ноу-хау - розірвати цілісний процес спорудження свердловин на окремі етапи й оголосити тендери на кожен із них. У результаті одні бурять, другі цементують, уяви не маючи про застосовані попередниками бурові розчини, а треті проводять ремонтно-ізоляційні роботи. Нестиковка технологій і матеріалів руйнує не лише свердловину, а й самі газоносні пласти. Тому частими є аварії, зокрема поламки колон під час буріння сервісними компаніями на східних родовищах. Аварії успішно приховують, адже будь-який контроль за їхньою роботою відсутній.
"Це взагалі неприйнятно, коли залучені на аутсорсинг фірми бурять наосліп, а технічні рішення ухвалюють за усередненими показниками. Виконання таких проектів не може бути закритим. Обов'язково на високому інженерному рівні потрібна незалежна експертиза всього проекту і незалежний нагляд за гірничими роботами, - переконаний проректор із наукової роботи ІФНТУНГ, д. т. н., професор Ігор Чудик. - Ми готові проводити таку екологічну, технічну експертизу. Це тим більш необхідно, бо видобувники йдуть на великі глибини понад 6 тис. м, науковий супровід робіт забезпечить їхню ефективність і зменшить виробничі ризики".
Проте державні структури нафтогазового комплексу на чолі з Міненерго демонструють відвертий супротив наближенню науковців до своїх проектів, до тендерної документації. Можливо, тому, що разом із інженерними кресленнями доведеться розкрити кошториси проектів?
Але замість того, щоб вирішувати накопичені до критичних показників проблеми однієї з найважливіших галузей економіки країни, Міненергетики і вугільної промисловості взагалі від неї відхрещується.
"Наше міністерство не визначає державну політику в нафтогазовому секторі. Хто цим займається - я не знаю", - заявив недавно міністр Ігор Насалик у стінах Івано-Франківської облдержадміністрації перед активом своєї рідної області, приголомшеним такою новиною.
Замовник полюбляє імпорт
"Іноземні сервісні компанії товчуться на свердловинах, які потрібно було здати в експлуатацію ще три роки тому. А ми дивуємося, чому програма з власного видобутку вуглеводнів у нас учергове зірвана, - продовжував Юрій Лубан. - Багато країн давно відмовилися від залучення іноземних супервайзерів у нафтогазовий сектор, а в умови тендерів закладають критерії, які одразу відсікають експансію "лівих" видобувників".
Навіщо, питається, взагалі в Україну, яка завжди була експортером бурових технологій і професійних кадрів, завозити відсталі фірми і знищувати високотехнологічні українські підприємства?
Зауважимо, що за офіційною інформацією "Укргазвидобування" має 185 спецдозволів на користування надрами і забезпечує 75% від обсягів видобутку газу в Україні. Компанія з державним статусом і з такими масштабами діяльності має бути взірцем у галузі. Але сьогодні науковці, приватний бізнес вимушені приводити до тями її керівників. А все через засилля на керівних посадах менеджерів без профільної освіти, яким однаково, керувати піцерією чи надскладними виробничими комплексами, у яких вони мало що тямлять.
"Проблема, звісно, не в китайцях. Не вони демпінгують, а замовник, який свідомо, формуючи тендерні умови, ставить низьку якість робіт як конкурентну перевагу, - каже гендиректор директорату науки Міносвіти і науки, к. е. н. Дмитро Чеберкус. - Що заважає через систему публічних закупівель виписати тендерну документацію в такий спосіб, щоб уникнути озвучених проблем?".
Важливе не тільки для галузі питання зависло в повітрі. Голова секретаріату науково-технічної ради НАК "Нафтогаз України" Олександр Ковалко багатозначно у цій дискусії промовчав.
Загрозливе й невмотивоване засилля імпорту маємо й у технічному забезпеченні нафтогазовидобутку.
"У багатьох напрямах українські виробничники нафтогазового обладнання є передовими або принаймні виробляють продукцію на рівні світових стандартів", - наголошує О.Ковалко.
"Водночас офіційний план НАК "Нафтогаз України" із закупівель обладнання свідчить про те, що держава надає перевагу іноземним виробникам навіть за наявності якісних вітчизняних аналогів, - констатувала головний науковий співробітник Інституту економіки та прогнозування НАН України, д. е. н. Ірина Чукаєва. - Велика частка імпортного обладнання вже призвела до технологічної залежності українських газовидобувних компаній. Тому імпортозаміщення є одним із основних напрямів технологічного розвитку вітчизняного нафтогазового комплексу. Потрібно чимшвидше запровадити мотиваційний механізм співпраці нафтогазових компаній із вітчизняними машинобудівними підприємствами".
Від наукових ідей - до сучасного обладнання
"Галузь підійшла до глибоких горизонтів. Це та межа, коли неможливо забезпечити її конкурентоспроможність і взагалі ефективну роботу без оновлення виробничого потенціалу новими технологіями. А отже, потрібна співпраця підприємців і науковців. Дослідження з проблематики енергетичної безпеки мають бути серед пріоритетних", - наголошує представник Міносвіти і науки Дмитро Чеберкус.
Науковцям є що запропонувати виробничникам, щоб привести розвиток галузі в цивілізоване русло. Приміром, Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу має у своєму доробку ґрунтовну роботу "Науково-організаційні засади нарощування видобутку вітчизняних нафти і газу та диверсифікації постачання енергоресурсів для підвищення енергетичної безпеки країни".
"Річний видобуток власного природного газу у 20 млрд куб. м, а також істотне збільшення видобутку нафти - цілком реальне, - розповідає ректор ІФНТУНГ, д. т. н., академік НАНУ Євстахій Крижанівський. - Для цього на основі геолого-геофізичних досліджень склали карту перспективних нафтогазоносних площ, надали техніко-технологічне забезпечення енергоефективних методів спорудження свердловин для освоєння покладів на великих глибинах і морському шельфі, включаючи нафтогазоносну зону біля острова Зміїний, яка перебуває у незаперечній власності та юрисдикції України. Удосконалили методи й засоби інтенсифікації нафтогазовидобутку виснажених родовищ Прикарпаття й Дніпровсько-Донецької западини. Розробили прогресивні технології і технічні засоби для відновлення ліквідованих, недіючих та малодебітних свердловин".
У технічних університетах країни, в інститутах НАНУ отримано високі наукові результати в процесі створення та реалізації нафтогазових технологій та інструментарію. Наприклад, Інститут надтвердих матеріалів ім. Бакуля пропонує виробничникам бурові долота, калібратори, оснащені новітніми термостійкими алмазно-твердосплавними матеріалами. Проходка на таких долотах корелюється з найкращими світовими зразками, а собівартість її значно нижча. Інститут електрозварювання ім. Патона також має інструменти для буріння на рівні світових зразків. Інститут проблем машинобудування ім. Підгорного розробив технологію впливу на продуктивний пласт для збільшення притоку вуглеводнів.
"Науково-дослідна частина нашого університету адаптована до об'єднання з науково-дослідними, дослідно-конструкторськими та виробничими структурами для виконання та реалізації проектів на різних етапах", - розповідає Євстахій Крижанівський.
Створено нафтогазовий освітній кластер як комунікаційно-координаційну платформу у сфері нафтогазової освіти. Запрацювали науково-дослідне, конструкторсько-технологічне бюро з проектування нафтопромислового обладнання, щоб врешті наукові досягнення ефективно вирішували виробничі потреби галузі. До науково-дослідницьких лабораторій приєднуються українські підприємства, які можуть виготовляти машини й обладнання для нафтових та газових промислів, зокрема вузлові конструктивні частини для бурових та видобувних механізмів.
У перспективі - створення Державної ключової лабораторії проблем нафтогазової енергетики.
Отож, маємо багаті родовища, ефективні технології їх експлуатації з урахуванням особливостей нафтогазових покладів країни і з максимальними коефіцієнтами вилучення вуглеводнів. Є кваліфіковані спеціалісти й високотехнологічне обладнання.
Здавалося б, ніщо не заважає Україні, яка півтора століття тому першою в Європі розпочала промисловий нафтогазовий видобуток, яка продемонструвала за цей час світові вражаючі результати галузевої науки та інженерії, - ніщо не заважає розвивати далі нафтогазовий енергетичний сектор. Тож сьогодні наука бере на себе місію консолідувати зусилля та здоровий глузд задля стабілізації його роботи.