Кожна заява чиновників із Міністерства інфраструктури на паливну тему стає в галузевих колах хітом. А нещодавній шедевр від міністра Володимира Козака про необхідність підвищити податки на нафтопродукти до європейського рівня у зв'язку з недофінансуванням ремонту доріг мав максимально широкий радіус "ураження". З логікою міністра не посперечаєшся: якщо недостатньо грошей на ремонт доріг, треба підвищити податки на автомобілістів. При цьому в чиновників не забракло сил досліджувати рівень акцизів на паливо в країнах Євросоюзу, тоді як до вивчення іншої невіддільної складової цього процесу - рівня купівельної спроможності населення - справа не дійшла. Хоча різниця між європейськими та українськими зарплатами, здавалося б, очевидна.
Спричинений резонанс змусив чиновників перевести розмову в одвічне русло "ви нас неправильно зрозуміли", а прем'єр Микола Азаров змушений був окремо заявити, що акцизів не підвищуватимуть. Цей випадок у черговий раз дав зрозуміти нехитрий хід думок у головах чиновників і небажання чи нездатність бачити реальне коріння проблеми.
Узагалі ж штатним ньюсмейкером з паливних питань від Мінінфраструктури зазвичай виступає заступник голови відомства Костянтин Єфименко. Серед безумовних "хітів" у його виконанні - відмова від централізованої системи збору акцизів на кордоні та на НПЗ на користь сплати цього податку величезною кількістю автозаправних станцій, а також ліквідація диференційованої шкали акцизів на дизельне паливо залежно від якості. Коли міністром був Борис Колесніков та у період прямої залежності бюджету Євро-2012 від обсягу зібраних "паливних" акцизів пану Єфименку також кілька разів випадала роль озвучувати несміливі ініціативи, що стосуються підвищення податків на дизпаливо. У результаті успіхом не увінчалася жодна з перелічених ініціатив. Незрозуміло, як саме, але поточного квітня незмінному заступнику міністра вдалося делегувати свою незавидну публічну функцію безпосередньо міністру Володимиру Козаку.
"На сьогодні в Україні діють найнижчі акцизні збори на паливо порівняно з іншими країнами Європи - 198 євро/т на бензин і 46–98 євро/т на дизельне паливо, а в середньому по Європейському Союзу мінімальні акцизні ставки становлять 466 євро/т на бензин і 375 євро/т на дизельне паливо", - сказав В.Козак. За його словами, поступове збільшення акцизу дасть можливість поліпшити якість доріг в Україні та, відповідно, підвищити рівень безпеки руху.
Після хвилі невдоволення міністру довелося терміново виправдовуватися: "Жодних ініціатив Мінінфраструктури не робило та не робитиме, оскільки це (перегляд акцизів. - С.К.) прерогатива Кабінету міністрів". Якщо чіплятися до слів, то таке формулювання не виключає ініціювання міністерством підвищення податків. Щоправда, трохи пізніше М.Азаров заявив, що акцизів на бензин не підвищуватимуть.
Як до Норвегії
Попри несподіваний хепі-енд, тема паливних податків залишатиметься на порядку денному. Надто вже приваблює чиновників простота досягнення потрібного їм результату. Адже, крім споживача, ніхто від таких кроків не страждає. Зазвичай спроби поповнити бюджет призводять до неминучого зіткнення інтересів однопартійних угруповань, які в той чи інший момент часу сидять на "темі". А тут нібито майже всі задоволені.
Та глас народу виявився сильнішим, ніж очікувалося. І на те є абсолютно очевидні причини, які міністр Козак та його підлеглі могли б зрозуміти, потрудившись над темою на годину-другу довше. Йдеться про ціни на нафтопродукти та їхнє співвідношення з можливостями українців. У згаданому європейському контексті картина вкрай цікава.
Розпочнемо з сенсаційного, на перший погляд, твердження, що ціни на бензин і дизпаливо в Європі та Україні... однакові. Повірте, це цілком справедливо, якщо ми говоримо про ціни без податків. З погляду забезпечення нафтопродуктами Україна є типовою європейською країною, яка позбавлена достатнього власного видобутку й тому імпортує відсутню нафту чи нафтопродукти. Торгівля йде за котируваннями світового ринку, тому ціни лише незначно відрізняються витратами на логістику, які з таким рівнем вартості енергоресурсів перестали відігравати важливу роль.
Як показують дослідження "Консалтингової групи А-95", не має великого значення й торговельна націнка роздрібних операторів, що також фактично однакова по всьому континенту, зрідка перевищуючи 10%. Виняток становить лише Росія, де рівень торговельних надбавок на АЗС нерідко досягає 25–30%.
Чому ж ціни на нафтопродукти в Україні та Європі так відрізняються? Вся справа саме в податках (див. рис.1). Наприклад, якщо в Україні вони становлять 22–33% відповідно в ціні на ДП і бензин, то в Європі стабільно перевищують 50, а то й 60%. В абсолютних величинах акцизи на дизпаливо в Україні нижчі, ніж у середньому по Євросоюзу, майже у вісім разів - 55 євро проти середньоєвропейських 424 євро за 1000 л. Якщо по максимуму, то наш "дизельний" акциз в 12(!) разів нижчий, наприклад, за британський.
Не на стільки, але також досить контрастними є порівняння податків на бензин. Більш як у 3,5 разу вищий від українського середньоєвропейський акциз на найпоширенішу марку А-95 - 540 проти 150 євро/1000 л. Найближчий до нас рівень податків на бензин у Болгарії (363 євро/1000 л), найвіддаленіший - у Нідерландах (755 євро).
Такою різницею в податках і пояснюється той факт, що ціни в Україні найнижчі на континенті (див. рис.2). Дешевше тільки в країнах Митного союзу, де ціни на нафту штучно занижені для внутрішніх виробників. Крім того, у Білорусі паливо на АЗС регулюється державою, а якщо точніше, дотується за рахунок експорту палива з республіки. Тим часом податки в Росії й на бензин, і на дизпаливо вищі, ніж в Україні. Вищий від українського і білоруський акциз на дизпаливо.
Здавалося б, відставання від Європи, особливо по дизпаливу, величезне, чому б і не підвищити трохи податків? Тут час подивитися на такий аспект, як доходи населення. Відповідно до дослідження російського ТОВ "Рейтингове агентство "РІА Рейтинг", за показником обсягу бензину А-95, який можна придбати на середню місячну зарплату, українці перебувають на другій позиції (227 л), менше можуть купити лише болгари (213 л). І це, звернімо увагу, попри те, що ціни в Україні найнижчі в Європі. Очевидно, що так само низькими є й доходи населення. (Необхідно зазначити, що згідно з даними Мінфіну, середня заробітна плата в Україні в лютому 2013 р. становила 3044 грн., що еквівалентно 289 євро, тоді як у дослідженні "РІА Рейтинг" прийнятий показник 227 євро. Однак навіть такий рівень зарплат забезпечить переміщення в даному рейтингу лише з другої на п'яту позицію.)
Водночас у Норвегії, наприклад, де бензин цієї весни коштує рекордні для континенту 1,9 євро/л, на середню зарплату можна купити 2042 л палива. Іншими словами, "середній" норвежець на свою зарплату в Україні зможе купити 3880 л палива, або в 17 разів більше, ніж українець. З відчутним відривом за цим показником ідуть білоруси (418 л) і росіяни (746 л). Диспропорція між цінами та доходами очевидна. Мабуть, підвищення податків призведе до зростання ціни й, відповідно, додатково погіршить становище українського споживача.
Взяти та скасувати
На цьому проблеми не закінчуються. Після усвідомлення своїх дивовижних можливостей з придбання нафтопродуктів уявлюваний норвежець в Україні міг би здивуватися вдруге, якби вже на четвертому баці (а може, й на першому, це як пощастить) його машина почала б збоїти, а потім і зовсім зупинилася б. Саме 25% - поблизу цієї позначки перебувають різні оцінки частки фальсифікату на ринку України. При цьому коштує він, як правило, майже так само, як і заводський продукт. Низька якість при незмінно високих, як для українців, цінах - ще один наш бич. Віддаючи в касу в середньому 1,5 євро за літр, європеєць навіть не замислюється над тим, що йому можуть налити неякісний продукт. Українець, який виймає з кишені 1 євро за літр, такої гарантії не має. Тому перш ніж заїкатися про підвищення податків та, відповідно, зростання цін, уряду необхідно гарантувати споживачу якість товару, який знову дорожчатиме.
З 2009 р. акцизи на бензин зросли більш як утричі - з 60 до 198 євро/т, тоді як фінансування лабораторних досліджень якості нафтопродуктів по суті припинено. Маємо дорогу з одностороннім рухом, коли споживач платить дедалі більше, але держава не вважає за потрібне давати щось натомість, у нашому випадку - контролювати якість палива, що дорожчає. Нині знову вийшла на поверхню тема паливних маркерів, але заплатити за інноваційну систему якості буде запропоновано знов-таки споживачу.
Проте найбільше наш норвежець був би здивований, якби довідався, що сплачені ним податки у ціні палива йдуть повз бюджет держави. І напевно вийшов би на вулицю протестувати, якби почув, що при цьому уряд ще й збирається податки підвищити.
Український Мінфін за підсумками 2012 р. оцінив обсяг тіньового ринку бензину у 22%, що еквівалентно майже мільйону тонн. Без вирішення цієї проблеми всі спроби залатати діри за рахунок підвищення податків не матимуть успіху, тому що гроші почнуть іти "наліво" з іще більшою швидкістю. Розмір податків - це премія за ризик для тих, хто їх не платить. І що вище вони будуть, то вище мотивація для контрабандистів і кустарних виробників. Не дивно, що в середовищі економістів і галузевих аналітиків останнім часом з новою силою зазвучала думка про необхідність скасувати податки на споживача та замінити їх на податки з обороту бізнесу.