Схоже, урядовці вирішили кардинально підійти до питання тотального обліку енергоресурсів, що споживаються житлово-комунальним господарством країни, а це немало - 44% усіх енергетичних і водних ресурсів. Уже через два роки, з 1 січня 2016-го, централізоване постачання води пересічним споживачам має здійснюватися лише за умови її комерційного обліку. А через три роки, з 1 січня 2017 р., те саме стосуватиметься і отримання теплової енергії та гарячого водопостачання. Юридичні особи матимуть відстрочку на один рік.
Одразу розчарую мешканців багатоквартирних будинків, які мають внутрішньобудинкові лічильники на холодну та гарячу воду, або й навіть поквартирний лічильник обліку тепла, - ці засоби вимірювання не підпадають під визначення "комерційний облік", а тому будуть використовуватися у "факультативному" режимі. Переважна більшість споживачів з моменту ухвалення законопроекту "Про комерційний облік теплової енергії, води та водовідведення у сфері комунальних послуг" почне облік (а ті, що мають поквартирні лічильники - переоблік) по-новому.
Побудинкові лічильники: споживачів зобов'яжуть оплатити їх вартість
Місяць тому Мінрегіонбуд розробило та оприлюднило на своєму сайті проект закону "Про комерційний облік теплової енергії, води та водовідведення у сфері комунальних послуг". Основне і концептуальне нововведення у цьому законопроекті - це визначення терміна "споживачі теплової енергії, води, водовідведення". Такими пропонується вважати фізичних або юридичних осіб - власників нерухомого майна або осіб, уповноважених здійснювати управління багатоквартирним будинком (а це ОСББ, ЖЕКи, управляючі компанії), що мають окремі інженерні вводи до центральних систем тепло-, водопостачання чи водовідведення. А засоби комерційного обліку тепла встановлюються на межі балансової (майнової) належності мереж. Таким чином, комерційним обліком вважається облік енергоносія та/або води на вході у багатоквартирний будинок, а не на вході у квартиру, як це відбувається зараз. Мешканці ж квартир за цим законопроектом є субспоживачами, тобто не є учасниками комерційних відносин. А їхні поквартирні лічильники можна використовувати тільки для розподілу вартості вже "проданих будинку" води та тепла між його мешканцями, тобто для визначення між сусідами, хто яку частку має оплачувати.
З прийняттям названого законопроекту всі втрати тепла та води всередині будинку перестають бути проблемою теплопостачальників чи водоканалів, а стають проблемою самих мешканців багатоповерхівок. У такий спосіб урядовці вирішують одне із завдань оновленої Енергетичної стратегії України на період до 2030 р.: "Це створить необхідні економічні передумови для впровадження енергоефективних проектів у сфері реконструкції зношених сьогодні теплових мереж із підвищенням їх економічності і надійності". Також це стимулюватиме споживачів до "активного впровадження заходів з економії тепла та зниження його споживання приблизно на 30%". Докладно про це розповідалося у матеріалі "Тарифи на тепло: чому так дорого?!" (DT.UA №32 від 6 вересня 2013 р.).
За даними Мінрегіонбуду, із майже 175 тис. багатоповерхівок по всій Україні побудинкові лічильники холодної води мають лише близько 48 тис., гарячої води - трохи більше 8,5 тис., обліку теплової енергії та регулятори температури встановлено тільки в 31% багатоповерхівок.
Усього для впровадження комерційного обліку тепла, холодної та гарячої води потрібно встановити майже 220 тис. приладів обліку, якщо бути точним, 115178 лічильників холодної води, 31006 - гарячої та 72120 приладів обліку і регулювання тепла. Вартість лічильника на холодну воду, наведена у пояснювальній записці до законопроекту, становить 3,5 тис. грн, на гарячу воду - 12 тис., на тепло - близько 40 тис. грн.
Загальний обсяг коштів, необхідних для встановлення такої кількості лічильників, урядовці оцінили в 3,8 млрд грн. Хто має заплатити ці мільярди? Законопроект дає чітку відповідь: "Обов'язок встановлення вузлів комерційного обліку та їх збереження покладається на споживачів".
Однак ці майже 4 млрд грн - далеко не все. Розробники законопроекту обрахували тільки вартість лічильників, необхідних для житлових будинків. А як щодо обліку витрат у будівлях більш як 40 тис. закладів соціальної сфери - це близько 14 тис. дошкільних закладів, майже 20 тис. шкіл і понад
6 тис. лікарень? За приблизними підрахунками, це додатково обійдеться у 2 млрд грн. Хто має відшкодувати ці витрати? Знову чітка відповідь у законопроекті: "Органи місцевого самоврядування розробляють, затверджують та забезпечують виконання програм встановлення вузлів комерційного обліку на об'єктах нерухомого майна, що перебувають у комунальній власності". Причому прийняти такі програми вони мають протягом шести місяців після набрання чинності законом. Більш того, органи самоврядування
будуть зобов'язані законом передбачити у бюджетах виконання цих заходів.
А облік на об'єктах нерухомості, в яких розміщені державні установи, соціальні заклади державного значення тощо і які перебувають у державній власності? Кабінет міністрів зобов'язаний забезпечити це у встановлені законом терміни. Це ще плюс 1,8 млрд грн із державного бюджету. Солідна сума виходить.
Та і це ще не все. Законопроектом передбачено, що "власники (користувачі) земельних ділянок зобов'язані встановити вузли комерційного обліку водовідведення, що використовується для господарсько-побутових потреб, і вести окремий облік води". Отож маємо ще десятки тисяч споживачів, які зобов'язані встановити лічильник на водовідведення, вартості якого, на відміну від інших лічильників, урядовці не наводять навіть приблизно. Так само, як і кількість власників землі, що підпадають під цю норму. Про це та багато іншого ми дізнаємося протягом шести місяців після ухвалення цього законопроекту. Саме у такий термін Кабінет міністрів має прийняти всі необхідні підзаконні акти, в тому числі встановити технічні вимоги до вузлів комерційного обліку. Це має зробити Мінрегіонбуд. Та хоч би якими були вимоги до лічильників водовідведення, боюся, лік знову піде на мільярди. І це все протягом трьох-чотирьох найближчих років!
І на завершення нашої цікавої арифметики - про стабільність фінансових втрат споживачів. Витрати на технічне обслуговування, періодичну перевірку та ремонт засобів вимірювання - також їхнім коштом.
"А хто не купить, відключимо…"
"Суворість українських законів компенсується необов'язковістю їх виконання" - не знаю, хто вивів таку цікаву сентенцію, але, схоже, законотворці теж про неї чули та врахували і цей аспект. Законопроект визначає не лише правові, економічні та організаційні засади комерційного обліку, а також здійснення контролю через… встановлення штрафних санкцій за його невиконання. Так, невиконання вимог закону із впровадження комерційного обліку у визначений термін є підставою для припинення надання послуг централізованого тепло-, водопостачання та водовідведення. Щоправда, не одразу.
Спочатку за невстановлення засобів обліку штрафуватимуть фізичних осіб на суму від 170 до 340 грн, а посадовців юридичних осіб чи фізичних осіб-підприємців - на суму від 340 до 1700 грн. Далі надсилатимуть попередження і чекатимуть три місяці. Все одно не встановили лічильників? Штрафують на 1020–3400 грн за невиконання припису та відключають від постачання води, тепла та/або водовідведення. І будьте певні - обов'язково відключать, адже законопроект передбачає відповідальність навіть для постачальників тепла та води за невідключення. Дослівно: "Порушення норм Закону… що призвело до безоблікового споживання теплової енергії, питної та гарячої води, послуг з водовідведення понад строк, установлений Законом, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб суб'єктів господарювання у сфері теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення в розмірі…". Якщо коротко, оштрафують їх на суму від 1020 до 3400 грн.
Є винятки, коли не мають права відключити: а) воду окремим юридичним особам, які захищені спеціальним законодавством, її споживання тільки обмежать "до рівня екологічної броні" - мінімального рівня використання питної води, необхідного для запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру; б) населення від теплопостачання в опалювальний період. В інших випадках, як кажуть, за всією суворістю закону.
Плюси та мінуси
Незважаючи на всю репресивність законопроекту "Про комерційний облік теплової енергії, води та водовідведення у сфері комунальних послуг", він має низку позитивних норм. По-перше, чітко визначено терміни запровадження обліку в усіх без винятку будівлях, а також встановлено відповідальність за їх порушення. Погодьтеся, не кожен закон України є таким чітким і зрозумілим. Це, до речі, відповідає європейській практиці. Наприклад, Директива ЄС 2010/31 щодо енергоефективності будівель передбачає, що не пізніше 31 грудня 2020 р. усі нові будівлі мають бути будівлями з майже нульовим споживанням енергії.
По-друге, тотальний облік використання енергоресурсів однозначно має привести до їх економії, адже оплата за послуги теплопостачання напряму залежатиме від кількості та якості поданого у будівлю енергоносія. Тож за наявності регулювального обладнання споживач зможе суттєво економити у разі зміни погодних умов. Це сприятиме і зменшенню можливості зловживань із боку тепло- та водопостачальних організацій.
По-третє, запропонована система обліку на вході у будинок є значно кращою за існуючу, адже одиницею споживання енергоресурсів насправді є будинок як цілісний майновий комплекс, а не квартира. Це змусить споживачів навести лад з внутрішньобудинковими мережами (адже це спільна власність власників квартир будинку), а також вживати заходів із зменшення тепловтрат у будинку, які у більшості українських багатоповерхівок сягають 40%.
Проте такий закон має ухвалюватися лише після запровадження фінансових механізмів, що дадуть можливість як населенню, так і органам місцевого самоврядування порівняно безболісно впроваджувати енергозберігаючі заходи. За нинішніх умов це майже нереально. Зобов'язати законом органи місцевого самоврядування закласти у свої бюджети 2 млрд грн на засоби обліку - це просто. Тільки запитання: звідки ці кошти у місцевих бюджетах візьмуться, зважаючи на нинішній стан хронічного недофінансування? Де знайде дотаційна міська рада по 55 тис. грн (3,5 тис. грн коштує лічильник на воду, 12 тис. - на гарячу воду, 40 тис. - на опалення і ще невідомо скільки за облік водовідведення) на встановлення лічильників для кожної школи, дитячого садочка, лікарні, поліклініки, адмінприміщення тощо? І що, відключатимемо соціальні об'єкти від поставок води і тепла, а їх керівників безбожно штрафуватимемо?
Розробники законопроекту можуть зауважити, що вкладені в засоби обліку кошти швидко повернуться за рахунок економії енергоресурсів. У тому то й проблема, що не повернуться. За діючої системи планування бюджетів згори, при економії витрат за статтею "енергоресурси" у наступному бюджетному періоді цю статтю буде урізано до рівня фактично понесених витрат за попередній рік. Для чого економити? Ні, не так: як можна економити енергоресурси, якщо вкладені на такі цілі кошти не відшкодовуються за рахунок ощадливості?
Тепер щодо житлових будинків. Можна допустити, що в ОСББ керівники об'єднано переконають мешканців у вигідності вкладання коштів у засоби обліку, і члени ОСББ зроблять на це внески. А як бути з будинками, які обслуговуються ЖЕКами, а це, за даними Мінрегіонбуду, понад 63% усіх багатоповерхівок в Україні?
Згідно із законопроектом, споживачем послуг є власник нерухомості, або особа, що надає послуги з управління багатоквартирним будинком, тобто для понад 63% багатоповерхівок це ЖЕК. Знову запитання: за рахунок чого ЖЕК може придбати та встановити засоби обліку на 100, 200 чи навіть 300 і більше будинків, в яких він надає послуги з управління та утримання, протягом двох-трьох років? Зрозуміло, що потім ці витрати ЖЕК перекладе на мешканців будинків (що, до речі, при чинному регулюванні надання житлово-комунальних послуг не так просто зробити без згоди мешканців). Але де ЖЕК має взяти обігові кошти для придбання та встановлення цих лічильників? Знову штрафи та відключення будинків?
І зовсім незрозумілою є норма щодо обліку водовідведення для власників земельних ділянок. За наявності лічильника обліку водопостачання кількість відведених стоків рахується відповідно до кількості спожитої води. Якщо отриману обліковану воду мешканець приватного будинку не скидає в каналізацію, а витрачає для поливу газону, саду, городу, то фактична кількість стоків є значно меншою. В такому разі встановлення лічильника на водовідведення має бути правом власника ділянки, а не обов'язком. Багато витрачає на сад-город? Поставив лічильник і економить кошти. Не поливає нічого - лічильника не ставить. І ніхто нікого не штрафує!
Можна ще багато говорити про можливості залучення коштів на утеплення будинків, заміну внутрішньобудинкових мереж, ремонт дахів, утеплення підвалів, заміну вікон тощо. Точніше, про відсутність таких можливостей. Адже станом на сьогодні у будинках, де не створено ОСББ (а таких понад 80%), це можна зробити фактично лише за кошти мешканців і лише за 100-відсоткової згоди всіх власників квартир. Ну хіба ще можна згадати про поодинокі випадки, коли роботи з капітальних ремонтів виконуються за бюджетні кошти...
При відсутності фінансових механізмів, таких, як пільгове кредитування, енергосервісні договори, револьверні фонди тощо, які дають змогу залучити ресурси навіть на встановлення засобів обліку (не кажучи вже про інші, більш масштабні заходи з енергозбереження), впровадження названого законопроекту може призвести більшою мірою до негативних результатів. Адже енергозбереження - це передусім зміна свідомості та поведінки людей. А репресивними методами позитивного ставлення до ощадного використання енергії не одержиш.
І насамкінець варто зазначити, що у цього законопроекту можуть бути впливові прихильники. Це тепло- та водопостачальні компанії. Вони як ніхто зацікавлені у його ухваленні, адже це приведе до укрупнення споживачів - і їм не доведеться мати справу з кожним власником квартири окремо, та й тепловтрати в межах будинків і зношеність теплових мереж перестануть бути їхнім клопотом.
Та найбільш зацікавленими є виробники засобів обліку. Практика прийняття подібних рішень урядовцями показує, що це можуть бути конкретні компанії, під які виписуються технічні вимоги… І привід залізобетонний - прагнення європейських стандартів життя, енергоефективність та, зрештою, енергостабільність і незалежність держави.