Уважним читачам впало в око, що в проєкті державного бюджету на 2021 рік суттєво зросли видатки на утримання Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики і комунальних послуг (НКРЕКП), — до 713,5 млн грн. Це практично в півтора разу більше, аніж планові витрати на регулятора торік — 487,5 млн грн. Зрештою, збільшення його кошторису не новина: планова сума видатків зростає щороку, наприклад, 396 млн грн — 2018 року, 104 млн — 2017-го.
Звісно, плановий кошторис не завжди відповідає фактичним надходженням регулятора. Наприклад, 2018 року план надходжень було виконано на 82%, а 2019-го — на 79%. Відтак, дещо меншими були і витрати, зокрема й на оплату праці. Проте навіть за таких рівнів виконання планове зростання видатків на НКРЕКП видається суттєвим.
А отже, виникає запитання: які ж причини значного збільшення наступного року та чи є реальні передумови для цього?
НКРЕКП здійснює регулювання суб’єктів господарювання, які ведуть свою діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг: видає ліцензії, регулює тарифи природних монополій, розробляє нормативно-правові документи, які регулюють роботу учасників ринку, тощо.
Левова частка кошторису Нацкомісії — витрати на оплату праці. Так, за плановими кошторисами як 2020-го, так і 2021 року, понад 77% планового бюджету становлять витрати на оплату праці, а 94% від загальної суми — витрати на оплату праці та відповідні нарахування. Інакше кажучи, плановане зростання видатків на утримання регулятора є наслідком виключно запланованого підвищення оплати праці його персоналу.
Робота Національної комісії фінансується не напряму з державного бюджету, а за рахунок учасників ринку, який вона регулює. І ця система самофінансування була б виправданою, якби апетити регулятора були скромнішими. Закон про НКРЕКП від 2016 року визначає, що учасники ринку сплачують кошти на утримання регулятора у розмірі ставки внеску на регулювання від чистого доходу. Сама ставка внеску визначається щорічно шляхом ділення планового обсягу потреб у фінансуванні Нацкомісії на чистий дохід платників внеску на регулювання за попередній рік. Так само стаття 12 закону чітко визначає рівень оплати праці її членів і працівників, встановлюючи кратність розміру посадового окладу до розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Інакше кажучи, регулятор формує власний кошторис на основі штатного розпису, визначених законом ставок посадових окладів, а також на основі прожиткового мінімуму, визначеного бюджетом. А відтак, він сам нібито й не впливає ані на свій кошторис, ані на оплату праці власного апарату.
Яка ж причина підвищення заробітних плат працівників регулятора наступного року? Виявляється, все просто. 19 грудня 2019 року, якраз на день Святого Миколая, коли в багатьох регіонах країни прийнято робити подарунки дітям, без приємного сюрпризу не залишилась і Нацкомісія. Того дня Верховна Рада у другому читанні підтримала зміни до закону про НКРЕКП. Вони були зумовлені необхідністю привести закон у відповідність до рішення Конституційного суду, який улітку того ж року визнав окремі положення закону такими, що не відповідають Конституції України.
І серед іншого законопроєкт у півтора разу підвищував ставки оплати праці членів і працівників регулятора. Наприклад, посадовий оклад його голови замість 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (станом на жовтень 2020-го мінімум був 2118 грн) тепер становить 75, члена регулятора — 60 замість 40, працівників — 15–30 замість 10–25 (тобто заробітна плата рядових службовців зростає менше, ніж у високоповажних членів комісії). І, звісно ж, за законом, голова та члени цього держоргану, як і раніше, мають право на місячні чи квартальні премії «за відмінне виконання службових обов’язків» або ж «за виконання окремих особливо важливих завдань». При цьому фактично відсутня система індикаторів для оцінювання ефективності роботи як Нацкомісії в цілому, так і її членів, зокрема при преміюванні за згадане вище «відмінне виконання службових обов’язків».
Фактично учасники ринку сплачують своєрідний податок на утримання регулятора, і не сумнівайтеся, що ці витрати згодом ще й перекладаються на кінцевого споживача. Традиційно підвищення заробітних плат мало на меті сприяти незалежності НКРЕКП та посиленню її інституційної спроможності. Але наскільки це виправдано, якщо по суті діяльність цього державного органу неконтрольована. Досі відсутні як система оцінки ефективності використання цих коштів, так і система захисту від прийняття регулятором шкідливих чи політично вмотивованих рішень (на користь окремих політичних гравців задля приватних корупційних інтересів чи задобрювання електорату), які потенційно можуть виявитися шкідливими для платників цього «податку» чи енергетичного сектору в цілому. Інакше кажучи, учасники ринку зобов’язані фінансувати регулятора, але суспільство позбавлене інструменту моніторингу прозорості прийняття ним рішень та їх якості.
У попередні роки представники Нацкомісії, обґрунтовуючи власні кошториси, посилались на величину кошторисів і рівень оплати праці регуляторів інших європейських країн. Крім цього, у відомстві традиційно апелюють до практики Європейського Союзу, яка визначає, що незалежний регулятор повинен мати достатню кількість людських і фінансових ресурсів для реалізації покладених на нього функцій.
2019 року середня місячна заробітна плата (брутто) працівника польського енергетичного регулятора становила 7518 злотих (50,6 тис. грн за середньорічним курсом НБУ), а 2018-го — 7244 злоті (тогочасний еквівалент 54,7 тис. грн).
Відповідно до планового кошторису НКРЕКП на 2020 рік, середня зарплата працівника регулятора становить 44,8 тис. грн. Тож майже півтораразове підвищення оплати праці, відповідно до зміни закону, вочевидь, допоможе обігнати рівень фінансування в регуляторів деяких сусідніх країн.
Тим часом члени енергетичного ринку мають системні проблеми як об’єкти регулювання. Так, оператори розподілу електроенергії не надто задоволені нещодавно затвердженими ставками RAB-тарифу, переконуючи, що вони не сприятимуть оновленню та розвитку вкрай зношених мереж, а відтак, не покращуватиметься і якість електропостачання. Операторів газорозподільних мереж не влаштовує тариф, який, за свідченням багатьох учасників ринку, є збитковим, не покриває витрат і згодом почне загрожувати надійності газопостачання. Підприємства теплокомуненерго незадоволені підходами Нацкомісії до перегляду тарифів, що призводить до накопичення їх боргів перед постачальником газу. Споживачів традиційно не влаштовує якість послуг енергопостачання. Зате покращення життя членів регулятора завтра заплановане вже сьогодні. Та чи відбудуться зміни на краще для учасників ринку та споживачів? І чи будуть вони пропорційні темпам зростання витрат на утримання НКРЕКП?
Інші матеріали автора читайте за посиланням