Група компаній Ostchem Group, яка належить Дмитру Фірташу, з 1 квітня розпочала імпорт середньоазіатського газу для своїх хімічних підприємств в Україні. «Ми зробили дуже просто, нічого нового не придумали: ми поставили холдингову компанію Ostchem, вона сама купує та привозить газ на кордони України нашим підприємствам. Ми прибрали НАК «Нафтогаз України», нам це не потрібно, і ми прибрали «Газпром», - заявив Д.Фірташ, зокрема, «Українським новинам».
Допуск цієї приватної компанії на газовий ринок України свідчить про те, що держава втратила контроль над імпортом газу і відтепер не гарантуватиме споживачам поставку цього найважливішого енергоносія, частка якого в енергобалансі країни перевищує 45%.
Першу інформацію про поставки газу для хімпідприємств Фірташа, хоч як дивно, оприлюднив прем’єр-міністр Микола Азаров. У його інтерпретації, домовленості про поставки газу підписувалися не на рівні суб’єктів господарювання, а на міждержавному українсько-російському рівні. Озвучену М.Азаровим ціну в 170 дол. за тисячу кубометрів було згодом спростовано Д.Фірташем, який поскаржився, що «вона (ціна), на жаль, значно більша».
Поспішність прем’єра, який випередив бізнесмена Фірташа, оприлюднивши подробиці угоди, може пояснюватися прагненням пропіарити урядові успіхи. М.Азаров чомусь пов’язав досягнуті домовленості з харківськими угодами («Мы сами открыли ворота, мы сами...», ДТ №16 від 24 квітня 2010 року), підкресливши їхню корисність для України. Проте коли громадськості відкрилися подробиці зазначеної угоди, то стали очевидними і її бенефіціари, і «лузери».
Одержання Ostchem Group права на поставку газу показало, що НАК «Нафтогаз України» (яка на 100% належала державі в особі уряду) відтепер втратила статус монополіста з імпорту природного газу. Реалізація схеми з поставок газу в обхід «Нафтогазу» стала можливою після лютневого рішення Окружного адміністративного суду Києва.
В інтересах ЗАТ «Укргаз-Енерго», що належить у рівних частках «РосУкрЕнерго» (яка, у свою чергу, майже наполовину належить Д.Фірташу) і «Нафтогазу», суд скасував урядову постанову №163 від 5 березня 2008 року, якою імпорт природного газу дозволявся виключно НАК «Нафтогаз України».
Основним ініціатором усунення ЗАТ «Укргаз-Енерго» був тодішній прем’єр Юлія Тимошенко, яка в такий спосіб позбавила ресурсів газу цього основного імпортера, контрольованого Дмитром Фірташем.
Уряд Миколи Азарова не опротестував рішення суду. 4 квітня 2011 року Кабмін скасував монопольне право НАК «Нафтогаз України» на розмитнення природного газу, який надходить в українську газотранспортну систему для задоволення потреб внутрішніх споживачів.
Відмова уряду боротися в судових інстанціях за монопольне право «Нафтогазу» на поставки імпортного ресурсу, відсутність до нинішнього моменту прогнозного балансу природного газу на 2011 рік пояснюються тим, що впродовж останніх місяців тривала жорстка лобістська гра, перемога в якій забезпечила Дмитру Фірташу непогані дивіденди. За рахунок держави, а точніше - платників податків.
Відповідно до фінансового плану «Нафтогазу України» («Показная прибыль», uaenergy від 31 березня 2011 року), у 2011 році було заплановано реалізувати промисловості 20,2 млрд. кубометрів газу. Таким чином, «Нафтогаз», який раніше був монопольним імпортером газу, втратив не менш як 20% платоспроможного попиту з боку хімічних промпідприємств, які перейшли в останні півтора року під контроль Д.Фірташа. Отже, втратить порівнянну частку виручки і прибутку (хоча така дефініція для «Нафтогазу» як держкомпанії давно вже перейшла в розряд абстракцій) за підсумками 2011 року. Дефіцит фінансового плану компанії, оцінений прем’єром у 10 млрд. грн., уже перевищує параметри, затверджені урядом у березні (8,5 млрд. грн.).
Підтвердження сказаному знаходимо і в узгодженому Міністерством економіки «Обгрунтуванні на придбання природного газу в НАК «Нафтогаз України». Газ одержує дочірня компанія НАКу «Газ України» для подальшої реалізації споживачам. Версія від січня 2011 року істотно відрізняється від грудневої редакції документа. З неї попросту «зникли» близько 3 млрд. кубометрів природного газу, призначеного для продажу промисловим споживачам. У такий спосіб у «Нафтогазі України» завчасно підготувалися до майбутнього виходу на внутрішній ринок газотрейдерської компанії Д.Фірташа? Пам’ятається, і «РосУкрЕнерго», і її попередниці також починали «працювати» із туркменським газом... У результаті ніхто (крім особливо обізнаних) досі так і не знає, почому реально купували і чому за «такою» ціною продавали в Україні нібито туркменський газ.
Ситуацію погіршують також зобов’язання «Нафтогазу України» з придбання 41 млрд. кубометрів природного газу в «Газпрому» у поточному році, оскільки газ, імпортований Ostchem Group, не входить до цієї квоти. Тож «Нафтогазу» ще доведеться вирішити питання про те, «куди прилаштувати» зайві 4-5 млрд. кубометрів, що надходять на внутрішній ринок.
На сьогодні реалістичним сценарієм використання «надлишків» газу є сплата «Нафтогазом» «Газпрому» 1,2-1,5 млрд. дол. (за середньорічної ціни близько 300 дол. за тисячу кубометрів) із наступним закачуванням до ПСГ і зберіганням за рахунок української держкомпанії (ДК «Укргазтранзит»). Керівництву «Нафтогазу» доведеться ініціювати черговий раунд переговорів із російськими колегами щодо врегулювання контрактних зобов’язань з відбору газу, адже малоймовірно, щоб
Д.Фірташ відмовився від вигідної йому схеми поставок у наступні роки. А принцип «бери або плати» продовжує превалювати в діючих газових контрактах між «Нафтогазом» і «Газпромом». Отже, «Газпром» одержує чергові козирі в процесі «примусу України до створення СП» на основі газотранспортної системи України.
Тепер про сторону, що виграла. Як випливає зі слів Д.Фірташа, поставки мінеральних добрив за пільговими цінами буде компенсовано даними урядом гарантіями закупити в підконтрольних йому підприємств продукцію в період низького попиту - у червні-серпні 2011 року. Натомість Ostchem Group надасть 20-відсоткову знижку на поставлені мінеральні добрива, про що згадували і прем’єр М.Азаров, і Д.Фірташ («Реанімація «Укргаз-Енерго» = агонія «Нафтогазу»?», DT.UA №12 від 2 квітня 2011 року).
Поставки дешевого газу дадуть можливість групі Д.Фірташа не тільки забезпечити випуск добрив за прийнятною ціною для проведення посівної кампанії в Україні, а й успішно конкурувати на світових ринках хімічних добрив, бо підприємства, що входять у Ostchem Group, значною мірою орієнтовані на зовнішні ринки.
Загалом реалізація схеми імпорту газу в обхід «Нафтогазу України» дає змогу Д.Фірташу «сподіватися на 100-відсоткове завантаження» підприємств Ostchem Group, отже, і на одержання стабільного прибутку в 2011 році.
Середня ціна газу «на засувці» для хімпідприємств Д.Фірташа в січні-березні 2011 року становила 360-380 дол. за тисячу кубометрів (із ПДВ, вартістю транспортування і з цільовою надбавкою «Нафтогазу»). Якщо поставки за новою схемою дозволять забезпечити ціну газу в 230-250 дол., про яку кажуть російські джерела, нібито обізнані з подробицями угоди, то «газохімічний» український бізнесмен зможе непогано заробити на лояльності українського уряду.
Вищезазначених 4 млрд. кубометрів газу більш ніж достатньо для задоволення потреб чотирьох основних хімпідприємств, які належать Д.Фірташу. Так, за весь 2010 рік ці підприємства виробили близько двох третин вітчизняного аміаку. При коефіцієнті перетворення, близькому до одиниці, обсяг виробленого аміаку легко перерахувати в природний газ. АТ «Концерн «Стирол», черкаське ВАТ «Азот», ЗАТ «Сєверодонецьке об’єднання «Азот» і ВАТ «Рівнеазот» (що входять до групи компаній Фірташа) у 2010 році виробили близько 2,8 млн. тонн аміаку та спожили близько 2,8 млрд. кубометрів газу. Зазначимо, що в січні-лютому 2011-го було зафіксоване 30-40-відсоткове зростання обсягів виробництва аміаку, отже, і збільшення обсягів споживання природного газу.
Проте незрозумілою залишається роль ВАТ «Газпром», без якого реалізація даної угоди була б просто неможлива. У російській газовій монополії відмовляються офіційно коментувати подробиці «газо-хімічних домовленостей», що дає підстави засумніватися в тому, що призначений для хімпідприємств Д.Фірташа газ фізично перетне український кордон у 2011 році. Не виключено, що дані обсяги - частина відсудженого в «Нафтогазу» природного газу, яким нині розпоряджається швейцарська компанія «РосУкрЕнерго» («Україна: «Ім’ям «РосУкрЕнерго…», DT.UA №4 від 5 лютого 2011 року). І цей власник міг справді поставити газ для Ostchem Group, яка не має української юрисдикції. А згодом за документами цей природний газ міг би значитися імпортованим в Україну.
Для реалізації такої схеми необхідна згода російської частини акціонерів «РосУкрЕнерго» (тобто де-факто - «Газпрому»), які готові зазнати збитків від реалізації газу за ціною, нижчою за середньоєвропейську (у першому кварталі 2011-го - 354 дол. за тисячу кубометрів).
Утім, і для такої «добродійності» «Газпрому» можна знайти пояснення. Суть його в можливому майбутньому продажу активів Ostchem Group «Газпрому» або ж його афілійованої компанії. «Моє завдання - сконцентрувати всю хімічну промисловість», - заявив Дмитро Фірташ «Українським новинам». При цьому допускаючи продаж активів Group DF, яка належить йому і до складу якої входить і Ostchem Group, уже в найближчому майбутньому (DT.UA №12 від 2 квітня 2011 року).
Угода, яку реалізовує Ostchem Group, красномовно свідчить про те, що уряд поступово втрачає статус головного переговорника з імпорту газу в Україну. Можна заперечити, що, мовляв, демонополізація українського ринку природного газу триває в руслі політики інтеграції України в енергетичний простір Євросоюзу, де всі гравці мають однакові можливості. Проте дивіденди від такої псевдоінтеграції поки що одержують в Україні тільки обрані.