Скринька Пандори, як відомо, існує в єдиному екземплярі. Проте, схоже, українська олігархономіка освоїла її серійне виробництво і справно забезпечує такими скриньками владу. Наступна після Харківських домовленостей скринька вже знаходиться в руках Володаря Межигір’я, який уособлює цю владу. Схоже, що він збирається її відкрити. Прикметно, що каменем спотикання стало членство України в Договорі Енергетичного співтовариства (ДЕС), де Київ набув повноправне членство 1 лютого цього року. Нині кулуарно ведеться мова про денонсацію участі країни в ДЕС з тим, щоб створити комфортні правові умови для здачі української газотранспортної системи включно з підземними сховищами газу, а також газорозподільчими мережами російському «Газпрому» на «братерських» засадах в обмін, звісно, на так званий дешевий газ для олігархономіки.
Як писав драматург античних часів Еврипід, «кого Юпітер хоче згубити, того позбавляє розуму». Здається, це й про нинішніх українських можновладців, хоча й сказано в V столітті до нашої ери. Можливо, подібний задум Юпітера щодо нинішніх керманичів не виглядає злом на тлі їхніх масштабних діянь з часу приходу до влади, але добром це не завершиться ні для країни, ні для них, ні для паразитарної олігархії.
Необхідно взяти до уваги низку обставин і чинників.
1. Членство України в ДЕС означає інтеграцію її енергетичного сектора в енергетичний простір Євросоюзу, незалежно від того, чи набуде вона колись у майбутньому членство в ЄС. Відмова від участі України в ДЕС автоматично означає відмову від європейської інтеграції.
2. «Реверс» України в питанні ДЕС буде індикатором для політики Києва загалом, оскільки енергетичний сектор двосторонніх відносин Україна-ЄС є визначальним для Брюсселя.
3. Якщо подібний крок Києва матиме місце, це означатиме пряме і грубе порушення засадничих положень ініційованого президентом Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» від 1 липня 2010 року:
«Ст. 7. Основними засадами внутрішньої політики в економічній сфері є: …переведення українських газо-, нафтотранспортних і електричних мереж на умови функціонування, що діють у державах Європейського Союзу.
Ст. 11. Основними засадами зовнішньої політики є: …забезпечення інтеграції України в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в Європейському Союзі».
4. «Реверсне мислення» корумпованого українського енергетичного чиновництва щодо ДЕС не тільки відображає їх шахрайсько-хуторянський світогляд, але й є грою на ураження своєї країни на користь іншого гравця. При цьому ще й стають у позу «ображених» на Брюссель. Однак водночас чомусь «забувають», що:
- ЄС залишається послідовним у своїй енергетичній політиці щодо України. Для прикладу - цитати з двох визначальних документів. «Україна є ключовою транзитною країною у постачанні вуглеводнів до країн ЄС… У цьому контексті надзвичайно важливе значення як для ЄС, так і для України має гарантування безпеки, прозорості та надійності роботи транзитної системи». Це записано в Меморандумі Україна-ЄС щодо порозуміння у співробітництві в енергетичній сфері ще з 2005 року.
Останній стратегічний документ Єврокомісії «Послання щодо безпеки енергетичних постачань та міжнародного співробітництва «Енергетична політика ЄС: взаємодія з партнерами за межами наших кордонів» від 7 вересня 2011 року продовжує лінію меморандуму: «ЄС повинен підтримати зусилля з реабілітації газотранспортної системи України, а також підвищити прозорість та рівень правової бази. Вона повинна бути націлена на швидшу інтеграцію України до Енергетичного співтовариства».
Інша європейська інституція - Європарламент - висловилася достатньо чітко на користь України у своїх рекомендаціях щодо переговорів з Києвом від 1 грудня:
«(v) зміцнити співпрацю між Україною та ЄС в енергетичній сфері, яка є частиною Угоди про асоціацію;
(w) …допомогти водночас українській владі у переговорах щодо умов постачання газу з Росії, аби забезпечити відповідність українсько-російської газової торгівлі стандартам та цінам ЄС».
5. Все, на що спромоглась офіційна українська сторона після приєднання до ДЕС, це випустити із запізненням на п’ять місяців, 3 серпня ц.р., розпорядження Кабміну №733 «Про затвердження плану заходів щодо виконання зобов’язань в рамках Договору про заснування Енергетичного співтовариства». План є, заходів нема. Київ на тлі можливого виходу з ДЕС виглядатиме не просто таким собі імітатором європейської енергетичної інтеграції, який займається нічогонеробленням та зволіканням, а шахраєм, який хоче ошукати свого партнера. Якщо лінощі недбайливим учням можуть прощатися, то шахрайство - навряд чи. Тим більше у разі, коли зачіпаються фундаментальні інтереси ЄС.
6. Лібералізація енергетичного ринку ЄС здійснюється достатньо системно і поетапно впродовж тривалого періоду, починаючи з кінця 90-х років. Залучення до цього процесу країн Південно-Східної та Східної Європи (України, Молдови, Грузії) відображає стратегічне бачення Брюсселя щодо поширення уніфікованих енергетичних правил гри на країни, що відіграють важливу роль для енергетичної безпеки ЄС. Тому «викрутаси» Києва щодо договору сприйматимуться у Брюсселі не тільки як ігрища позбавленого розуму правлячого в Україні олігархату, а як спроба завдати удару по інтересах ЄС, та ще й із допомогою «третьої сили» - російського монополіста-постачальника, з яким існує давній конфлікт цінностей.
Для перспектив євроінтеграції вихід України з ДЕС - це значно гірше, ніж «посадка» екс-прем’єра Ю.Тимошенко і безпрецедентне судове засідання за однією зі справ у камері СІЗО. Гірше не тільки для України - гірше й для Європи, бо безпосередньо б’є по європейських цінностях і вочевидь є зазіханням на європейські інтереси.
7. Чи усвідомлюють можновладці на Печерських пагорбах, що російська сторона використовує тотально корумповану українську державну машину для ураження Євросоюзу і не тільки в сенсі порушення двосторонніх відносин ЄС з окремо взятою країною? Насамперед Росія намагається торпедувати встановлення універсальних правил гри на енергетичних ринках, взірцем яких є європейські. Зараз вона намагається обмежити застосування Третього енергопакета та проштовхнути в ЄС проект чергового «відкатопроводу» під назвою «Південний потік». У цьому контексті кроки України розглядатимуться як пособництво недружнім діям щодо ЄС.
8. Посилення позицій російського «Газпрому» через встановлення ним контролю над ГТС Білорусі та України навряд чи сприйматиметься в Брюсселі та сусідніх з Україною столицях країн Центральної Європи як чинник зміцнення стабільності поставок газу зі Сходу. Усе це буде розглядатися через призму посилення монополістичних позицій сили, що протидіє встановленню конкурентних відносин на енергетичному ринку, сили, яка сповідує принцип використання енергоресурсів як інструменту здійснення політичних та економічних впливів.
Перелік можна продовжувати, показуючи безглуздість і протизаконність дій владної команди. Проте важливим є інше - наслідки.
1. Оборудка «дешевий газ в обмін на труби та вихід України з ДЕС» призведе зрештою до втрати суверенітету України над ГТС. Цінові ж преференції будуть обмеженими в часі, як показує приклад Білорусі.
2. В ЄС можуть дійти очевидного висновку: немає сенсу підписувати угоди про асоціацію та ЗВТ з країною, в якій не дотримуються демократичних цінностей та ігнорують спільні енергетичні правила гри.
3. Розпочнеться ерозія так званого позаблокового статусу України. Країна втягуватиметься не тільки в російські інтеграційні оборудки на пострадянському просторі під парасолькою Євразійського союзу, а й у ОДКБ, бо хто дає дешевий газ, той і замовляє політичний курс.
4. Простір влади Володаря Межигір’я скорочуватиметься власне до розмірів Межигір’я, оскільки він стає непотрібною ланкою у вирішенні питань. Усі питання вирішуватимуться у Володаря Гір у Москві через «Газпром».
5. Доля українського олігархату - стати здобиччю старших хижаків.
Насамкінець варто ще раз згадати Еврипіда: «Кожен правитель має пам’ятати три речі: він править людьми, він має правити згідно із законами, він не вічно буде правити».