Державні мужі в Україні завжди хазяї свого слова і за необхідності спокійно беруть його назад. Так і з приватизацією пакетів акцій колишніх обл- і міськгазів, які ще залишилися у власності держави...
Весь минулий рік чиновники зворушливо розповідали публіці, як добре і правильно, що при приватизації енерго- і газових компаній у державній власності залишаються 25-відсоткові пакети. Мовляв, це дасть змогу чутливо впливати і навіть місцями керувати практично приватизованими енергопідприємствами.
Сказати, що їм вірили, - надто сильно. Експерти вже тоді цинічно заявляли, що пакети залишаються за державою з двох причин. По-перше, без держпакетів енергокомпанії коштують дешевше. По-друге, продаж неконтрольних пакетів заздалегідь відтинає "чужаків".
Якщо продавати пакет вочевидь більший від контрольного, теоретично може ризикнути і покупець зі сторони. Може, навіть (страшно подумати) не пов'язаний з нашими бізнес-групами. Причому така можливість не така вже й теоретична. Звичайно, більшості представників західного бізнесу не до купівель у країні з нашим рівнем ризиків, але от росіян вони не лякають.
І щоб унеможливити появу напівдержавних російських компаній, Фонду державного майна України (ФДМ) довелося піти практично на пряму заборону. Купувати майно тієї ж енергетики заборонили будь-яким фірмам зі значною часткою держвласності... І все спрацювало - відітнули небажаних покупців.
Нещодавно голова ФДМ Олександр Рябченко, розмірковуючи про перебіг приватизації енергетики, із задоволенням зазначив: "У нас не було жодної енергокомпанії, на яку не було б інвестора, що бажає її придбати. Вони не всі українці, але всі українські резиденти".
Усе чітко так і є - всі покупці свої. Енергетикою закупилися строго ті, хто її і раніше контролював: Рінат Ахметов, Ігор Коломойський і Костянтин Григоришин. Ну, і вже майже півтора десятка років присутні на нашому енергоринку російські пани Михайло Воєводін та Олександр Бабаков (українські резиденти з російським громадянством).
За іронією ситуації, останні два зайшли на енергоринок у 2000 р. при прем'єрі Віктору Ющенку, котрий тоді дуже зазивав іноземців і продавав шість енергокомпаній чесно і прозоро. Несподівано для нього, дві третини запропонованого купили вищезазначені добродії за посередництва "дочки" словацької держкомпанії VSE. А цієї весни, перекупивши після кількох спроб в американців акції "Рівнеобленерго" і "Київобленерго", вони остаточно підбили підсумок тієї спроби залучити західні фірми...
На газовому ринку України все було ще простіше: майже всі хоч трохи привабливі з погляду бізнесу і його перспектив обл- і міськгази купив Дмитро Фірташ. Іншим учасникам дійства в найкращому разі дали можливість юридично оформити вже наявний контроль над частиною "газових" акцій (з кимось же треба буде потім торгуватися...).
Ніякий російський "Газпрому" або його дочірні підприємства поки що й близько не намалювалися.
Заодно приватизатори обіцяли, що колись, у щасливі часи, блокуючі пакети акцій енергокомпаній усе ж таки продадуть, і за дуже великі гроші. І от нещодавно нас порадували: такі часи, очевидно, для когось уже настали - державі блокуючі пакети вже без потреби. Наближається їх масовий "злив".
За словами голови Фонду держмайна Олександра Рябченка, зараз йому передають блокуючі пакети облгазів, і восени їх почнуть продавати. І заздалегідь пан Рябченко затурбувався: чи встигнуть цього року все реалізувати? При цьому продаж знову намічають проводити через аукціони, тобто з можливим висуванням усіляких умов, які іноземців відтинають.
Щодо останніх голова ФДМ із властивим йому гумором поділився спостереженням: "За три роки... можу чітко сказати, що національний бізнес оцінює українське майно дорожче, ніж зарубіжний.
Коли ми позаторік продавали обласні енергетичні компанії, то зустрічалися з іноземними інвесторами, які говорили нам: ви переоцінили, українські енергетичні компанії мають коштувати дешевше. Якщо ви хочете, щоб ми прийшли, оцініть, будь ласка, дешевше".
Хто із західних і російських компаній рвався на наші конкурси, де була купа додаткових умов, щоб їх жодного разу не пустити, залишилося маленькою загадкою...
У торішній приватизації промайнула хіба що польська Rafako, яку "кинули" при приватизації "Донецькобленерго". Та й вона хотіла не приватизувати, а безуспішно мріяла просто одержати назад багаторічні борги.
А от те, що вітчизняний бізнес знає реальну ціну енергокомпаній, які продаються, - чиста правда. Він навіть здогадується, що в країні є люди, які вміють впливати на вартість продажу.
Приміром, щодо газових та енергетичних компаній держава провела феєричне дійство: спочатку свій контрольний пакет розпиляла навпіл, одразу знизивши і його вартість, а заодно й інвестиційну привабливість. Потім залпом продала першу частину, а тепер "зненацька передумала" і допродуватиме навздогін ті держпакети, що залишилися.
"Правильні" перепродувачі
Заздалегідь можна припустити з високою часткою ймовірності: ціни продажу "недогризків" держпакетів колишніх облгазів та енергокомпаній будуть нижчими, ніж при продажу їхніх перших частин. Хоча й там суми взагалі-то не вражали уяву...
Десь на Заході таке дійство держорганів (наприклад, такого, як український Фонд державного майна) вважали б змовою. З усіма відповідними наслідками. І антимонопольні відомства перекрили б усім навіть побічно причетним учасникам подібних угод кисень.
Однак у нас - усе чинно і шляхетно. І, безсумнівно, законно. Тепер очікується, що до президентських виборів держава в особі Фонду держмайна укотре "прозріє" - ще й стосовно непотрібності залишків електроенергетичних активів...
На ринку вже давненько з'явилася дуже навіть цікава тенденція і якісь "нові гравці" - "правильні" перепродувачі. Приміром, "Закарпаттяобленерго" спочатку купила така-то компанія, а вже потім перепродала. Те саме відбулося і з "Полтавагазом"...
Цікаво, але Фонд держмайна України, який раніше запевняв, що додатковими умовами конкурси з продажу пакетів акцій енергокомпаній, включаючи облгази, "обвішували" саме для виключення перепродажів, тут тактовно промовчав.
А от, приміром, брати Суркіси нині (на відміну від кінця 90-х), схоже, - покупці "неправильні". Їх з конкурсу з продажу обленерго вигнали з прокуратурою.
Власне кажучи, висувати до ФДМ претензії щодо механізму продажів неправильно. Фонд держмайна якраз зацікавлений у максимально високій ціні. Але йому поставили завдання продати швидко і дешево, його й виконали.
А в самого Фонду держмайна України з тріском накривається план щодо надходжень до бюджету. Торішній результат, коли за рахунок масового розпродажу об'єктів енергетики зібрали дві третини планованого, - уже зараз нездійсненна мрія. За перше півріччя 2013-го не вийшли навіть на рівень 5% річного плану (і навіть цей мізер надійшов здебільшого за рахунок орендної плати).
У серпні намічається, щоправда, продаж "Донбасенерго" (це окрема історія, до якої DT.UA свого часу повернеться окремо), але там теж зовсім смішні ціни... Тоді ж мають намір продати два контрольні пакети акцій облгазів і почнуть скидання їхніх блокуючих пакетів. Та за це багато не одержиш. Ще щось велике продати просто не встигають.
Міністерства, у віданні яких ще залишаються держкомпанії, з чимось смачним розставатися теж не поспішають. З горя у Фонді держмайна традиційно накатали скаргу на тих, хто заважає процесу відносно чесного вилучення держвласності. Скаржилися на Мінінфраструктури, потім на таке "улюблене" приватизаторами Держагентство з управління корпоративними правами, ну і, звичайно, на Міністерство енергетики і вугільної промисловості. Сумарно за ним значиться понад 900 самих лише господарюючих суб'єктів.
ФДМ традиційно просить Кабмін зобов'язати міністерства надати список об'єктів на продаж. Міністерства, у свою чергу, цей процес по максимуму пригальмовують. Більш того, цього тижня стало відомо, що Міненерговугільпром вирішило створити своє Агентство з питань нерухомості і земельних відносин у паливно-енергетичному комплексі. Тож, схоже, передача активів енергооб'єктів Фонду держмайна для наступної приватизації стане ще веселішою.
Усе це було б смішно, якби не було так сумно. Уряд на очах відбудовує замість державної (точніше, чиновницької) монополії такі самі, але вже приватні, які належать дружнім бізнесменам. Причому цільова роздача відбувається практично без жодних зобов'язань... На виході одержимо всі переваги монополізації в її найгіршому сценарії.
Заздалегідь відомо, що у нових власників енергооб'єктів коштів на їхню серйозну модернізацію немає. Тож вони будуть або вичавлювати гроші з купленого майна, або готувати об'єкти до подальшого перепродажу. В обох варіантах у найближчі роки припливу інвестицій не очікується.
Антимонопольний комітет, спостерігаючи за всім, що відбувається, старанно і звично зображує із себе порожнє місце. Там уже все і давно вирішили: оскільки обленерго або облгаз - природний монополіст, скільки їх буде в одних руках, неважливо. Це вже майже офіційна точка зору...
Справді, ну яка різниця: будуть у "неправильного" постачальника чи споживача газу або електроенергії проблеми в одній області чи ж він їх автоматично отримає у половині країни?
У нас же не Європа чи Америка, де такі компанії іноді примусово ріжуть, тому що з досвіду знають, до чого призводить відсутність конкуренції.
В Україні вирішили (за нас), що корисно спочатку знову пробігтися по граблях. Тільки одержувати від цього вигоду будуть одні, а от бігти по тих самих граблях доведеться всій країні.
Чи нам не звикати?