Відтоді як Україна та Росія домовилися про врегулювання своїх газових боргів єврооблігаціями, минув рік. Однак «Газпром» затято не бажає приймати єврооблігації НАК «Нафтогаз України». Причина гранично проста: за російськими законами, він повинен сплатити за них податків на суму понад 600 мільйонів доларів. Главі «Газпрому» Олексію Міллеру це не подобається, а тому росіяни з вирішенням питання постійно зволікають.
Хоча, суворо кажучи, у цю калюжу вони загнали себе самі. За словами голови НАК «Нафтогаз України» Юрія Бойка, «Ми взагалі довго не могли зрозуміти, навіщо їм знадобилися облігації... Це була ідея Михайла Касьянова. Уряд України і ми пропонували вирішити боргову проблему за допомогою договірних відносин. Ми розрахувалися б газом, і не було б нинішніх проблем. Але прем’єр РФ наполіг на своєму».
Російська сторона спробувала витребувати від української державних гарантій. Однак Україна проявила надзвичайну незговірливість. У результаті питання зависло. Однак зовсім відмовлятися від облігаційної схеми росіяни не збираються. Оскільки поки українці «довго не можуть зрозуміти», російська сторона всерйоз сподівається, що придбані цінні папери вдасться використати або як внесок у статутний фонд нашого чудового газового консорціуму, або у вигляді оплати якоїсь частини своїх інвестзобов’язань при його створенні. Адже на відміну від газу, облігації легко прирівнюються до коштів.
І хоча, на перший погляд, надії на це здаються малореальними, досвід україно-російських взаємин новітнього періоду доводить: «для мене нічого неможливого немає».
Свідченням тому може послужити цікавий документ, що потрапив у редакцію «ДТ». Але перш ніж його процитувати, слід нагадати: на сьогодні юридичним консультантом із передачі облігацій виступає компанія «White and Case», а фінансовим — російський «Внешэкономбанк». Саме цим компаніям довірено визначати основні принципи і схеми передачі облігацій. Про перші результати їхньої діяльності уже відомо. Консультанти запропонували три варіанти передачі цінних паперів. Причому, відповідно до першого з них, виплату всіх податків пропонується перекласти на Національну акціонерну компанію «Нафтогаз України». Вражаючий результат напруженої роботи гігантів фінансової думки! Щоправда, поки «жодної схеми не відібрали, зараз шукаємо золоту середину», заспокоює голова правління НАКу Юрій Бойко. Ще б пак! «Внешэкономбанку» Юрій Анатолійович довіряє, як рідному. І тут саме місце для цитати: «ВАТ «Газпром» розглянуло пропозицію НАК «Нафтогаз України» про призначення компаній-консультантів для розробки механізму передачі ВАТ «Газпром» корпоративних облігацій НАК «Нафтогаз України» ... і повідомляє, що не заперечує проти пропозиції української сторони про призначення єдиним фінансовим консультантом — «Внешэкономбанка» Російської Федерації, єдиним юридичним консультантом — фірми «White&Case», — пише пану Бойку заступник голови правління ВАТ «Газпром» А.Рязанов. Словом, ви нас просили, ми йдемо вам назустріч. Більш того, як випливає з того ж листа, «Газпром» опинився в становищі сторони, що умовляла українських колег трохи почекати із призначенням цих консультантів. На думку росіян, доцільно було для початку хоча б розглянути проекти контрактів із цими компаніями на виконання їхніх функцій у ролі консультантів. Але час не чекає, і 6 серпня вже було укладено відповідний протокол. А вже з кінця літа консультанти розпочали роботу.
Ось тільки з остаточними результатами поки що не дуже. Всі контрольні дати (і 1, і 16 вересня) уже давно минули, а якихось перспектив близького завершення процесу не проглядається. Напевно, непросто все ж таки «упакувати» явно заангажоване рішення в прийнятну для широкої громадськості формулу. А без цього ніяк, оскільки сховати сліди діяльності консультантів, подібно до листування між керівництвом «Газпрому» і «Нафтогазу», уже не вдасться.
А в тому, що «золота середина» по ВЭБу буде з великим креном у бік Росії, можна не сумніватися. ВЭБ давно відомий як банк, котрий підтримує найтісніші партнерські зв’язки з «Газпромом», і очікувати, що він лобіюватиме інтереси України, було б наївно. Залишається поцікавитися: чим керувалися наші державні мужі, приймаючи рішення доручити врегулювання російських боргів російському ж банку. Адже помилка в такому питанні обійдеться для державного бюджету в сотні мільйонів доларів. Чи для друзів не шкода?